118 • Частина I. Введення в загальну психологію

з пошкодженням одних і тих же мозкових структур, і навпаки, поразка одних і тих же ділянок в певних випадках може приводити до різних порушень. Наявність подібних фактів привела до появи альтернативної гіпотези — антилокализационизма, — що стверджує, що робота окремих психічних функцій пов'язана з діяльністю всього мозку. З погляду даної гіпотези між різними ділянками мозку склалися певні зв'язки, забезпечуючі функционнрование певних психічних процесів. Але і ця концепція не змогла пояснити багатьох порушень роботи мозку, які говорять на користь локализационизма. Так, порушення потиличних відділів кори головного мозку приводить до поразки зору, а скроневих доль великих півкуль — до порушення мови.

Проблема локализационизма-антилокализационизма не вирішена до цих пір. Можна з повною упевненістю стверджувати, що організація структур мозку і взаємозв'язок між окремими ділянками мозку значно складніше і многограннее, чим інформація, що є в даний час, про особливості функціонування центральної нервової системи. Можна також говорити про те, що існують ділянки мозку, які безпосередньо пов'язані з певними органами чуття і руху, а також реалізацією здібностей, властивих людині (наприклад, мови). Проте цілком імовірно, що ці ділянки до певної міри взаємозв'язані з іншими відділами мозку, які забезпечують реалізацію чи того іншого психічного процесу в повному об'ємі.

Психофізіологічна проблема в психології. Розглядаючи питання взаємозв'язку психіки і мозку, ми не можемо не познайомитися з так званою психофізіологічною проблемою.

Кажучи про природничонаукові основи психіки, ми сьогодні не сумніваємося в тому, що між психікою і мозком існує певний взаємозв'язок. Проте і в наші дні продовжує обговорюватися проблема, відома з кінця XIX в. як психофізіологічна. Вона є самостійною проблемою психології і носить не конкретно-науковий, а методологічний характер. Вона має відношення до рішення ряду фундаментальних методологічних питань, таких як предмет психології, способи наукового пояснення в психології і ін.

У чому суть цієї проблеми? Формально вона може бути виражена у вигляді питання: як співвідносяться фізіологічні і психічні процеси? На дане питання є дві основні відповіді. Перший в наївній формі був викладений Р. Декартом, що вважав, що в головному мозку є шишковидна залоза, через яку душа впливає на тваринних духів, а тваринні духи на душу. Або, іншими словами, психічне і фізіологічне знаходяться в постійній взаємодії і роблять вплив один на одного. Подібний підхід отримав назву принципу психофізіологічної взаємодії.

Друге рішення відоме як принцип психофізіологічного паралелізму. Суть його полягає в затвердженні неможливості причинної взаємодії між психічними і фізіологічними процесами.

На перший погляд істинність першого підходу, що полягає в затвердженні психофізіологічної взаємодії, не викликає сумніву. Ми можемо привести безліч прикладів дії фізіологічних процесів мозку на психіку і психіки на фізіологію. Все ж таки, не дивлячись на очевидність фактів психофізіологічної взаємодії, існує ряд серйозних заперечень проти цього підходу. Одне з них полягає в запереченні фундаментального закону природи — закону збереження енергії. Якби матеріальні процеси, якими

Розділ 4. Походження і розвиток свідомості людини • 119

є фізіологічні процеси, викликалися психічною (ідеальною) причиною, то це означало б виникнення енергії з нічого, оскільки психічне не є матеріальним. З іншого боку, якби фізіологічні (матеріальні) процеси породжували психічні явища, то ми зіткнулися б з абсурдом іншого роду — енергія зникає.

Звичайно, на це можна заперечити, що закон збереження енергії не зовсім коректний, але в природі ми навряд чи знайдемо інші приклади порушення цього закону. Можна говорити про існування специфічної «психічної» енергії, але в цьому випадку знову необхідно дати пояснення механізмам перетворення матеріальної енергії в якусь «нематеріальну». І нарешті, можна говорити про те, що всі психічні явища матеріальні за своєю суттю, тобто є фізіологічними процесами. Тоді процес взаємодії душі і тіла є процес взаємодії матеріального з матеріальним. Але в цьому випадку можна добалакатися до повного абсурду. Наприклад, якщо я підняв руку, то це є акт свідомості і одночасно мозковий фізіологічний процес. Якщо я після цього захочу нею ударити кого-небудь (наприклад, свого співбесідника), то цей процес може перейти в моторні центри. Проте якщо етичні міркування примусять мене утриматися від цього, то це означає, що етичні міркування — це теж матеріальний процес.

Разом з тим, не дивлячись на всі міркування, приведені як доказ матеріальної природи психічного, необхідно погодитися з існуванням двох явищ — суб'єктивних (перш за все фактів свідомості) і об'єктивних (біохімічних, електричних і інших явищ в мозку людини). Цілком природно було б припустити, що ці явища відповідають один одному. Але якщо ми погоджуємося з цими твердженнями, то ми переходимо на сторону іншого принципу — принципу психофізіологічного паралелізму, що затверджує про неможливість взаємодії ідеальних і матеріальних процесів.

Слід зазначити, що існує декілька перебігу паралелізму. Це дуалістичний паралелізм, витікаючий з визнання самостійної суті духовного і матеріального початку, і моністичний паралелізм, який бачить всі психічні і фізіологічні явища як дві сторони одного процесу. Головне, що їх об'єднує, — це твердження, що психічні і фізіологічні процеси протікають паралельно і незалежно один від одного. Те, що відбувається в свідомості, відповідає тому, що відбувається в мозку, і навпаки, але ці процеси не залежать один від одного.

Ми могли б погодитися з даним твердженням, якби міркування в даному напрямі постійно не закопчувалися запереченням існування психічного. Наприклад, незалежний від психічного мозковий процес найчастіше запускається поштовхом ззовні: зовнішня енергія (світлові промені, звукові хвилі і т.д.) трансформується у фізіологічний процес, який перетвориться в провідних шляхах і центрах, приймає форму реакцій, дій, поведінкових актів. Разом з цим, ніяк не впливаючи на нього, розгортаються події в свідомому плані — образи, бажання, наміри. При цьому психічний процес ніяк не впливає на фізіологічні процеси, у тому числі і поведінкові реакції. Отже, якщо фізіологічний процес не залежить від психічного, то всю життєдіяльність людини можна описати в поняттях фізіології. В цьому випадку психіка стає эпифеноменом — побічним явищем.