334 • Частина II. Психічні процеси

то це слово об'єднує цілу систему предметів, наприклад автомашини всіх різновидів і будь-яких моделей або які-небудь механічні пристрої, що виконують певні операції. В той же час дане слово може позначати конкретний предмет, причому ми виразно усвідомлюємо, про який предмет йдеться, що забезпечує можливість спілкування між людьми. Наприклад, якщо ви питаєте: «Що це за машина?», то ваш співбесідник розуміє, що ви питаєте про конкретний автомобіль. При цьому ваш співбесідник розуміє, що вас цікавить марка і тип цієї машини.

На відміну від мови мовою прийнято називати сам процес словесного спілкування, який може здійснюватися у формі повідомлення, вказівки, питання, наказу. З психологічної точки зору, спілкування за допомогою мови — це не менш складне явище, чим сама мова. Для того, щоб передати за допомогою мови яку-небудь інформацію, необхідно не тільки підібрати відповідні слова, що мають певне значення, але і конкретизувати їх. Всяке слово, як ми говорили, є узагальнення, тому в мові воно повинне бути звужене до певного рівня, або сенсу. Досягається це завдяки введенню слова в певний контекст. Так, в прикладі з машиною ми конкретизували поняття «машина», вказавши на просторово-часові характеристики предмету, що цікавить нас, і показавши за допомогою питання «Що це за машина?» те, що нас цікавить саме сам предмет. Якби ми запитали: «Чия це машина?», то тим самим співбесідникові було б ясно, що нас цікавить не сам предмет, а то, кому він належить.

Окрім змісту, передаваного за допомогою словесних значень, в мові виражається і наше емоційне відношення до того, що ми говоримо. Це явище називається емоційно-виразною стороною мови і обумовлено тим тоном звучання слів, який ми використовуємо для вимовлення висловлюваної фрази.

І нарешті, мова може мати і психологічну сторону, оскільки в мові часто міститься смисловий підтекст, що відображає мету (або мотив мови), з якою була сказана та або інша фраза. Коли ми запитали про машину, то тим самим показали співбесідникові, що нас цікавлять марки автомобілів і все, що з ними пов'язане. Проте не у всякій фразі смисловий підтекст використовується як певне інформаційне навантаження. У певних випадках смисловий підтекст може носити характер латентного (прихованого) сенсу. Наприклад, ми вимовили питання про автомобіль, знаючи про захоплення нашого співбесідника автомашинами, і тим самим зробили спробу змінити тему розмови або ще більше викликати прихильність до себе співбесідника, показавши йому, що нас цікавлять ті ж проблеми, що і його.

Таким чином, мовне спілкування — це складний і багатобічний процес. І, як пише А. Н. Леонтьев, всякий акт мови «є як би рішенням своєрідної психологічної задачі, яка, залежно від форми і виду мови і від конкретних обставин і цілей спілкування, вимагає разного її побудови і застосування разных мовних средств»*. Цілком природно, що те ж саме відноситься і до розуміння мови.

* Леонтьев А. Н. Мова. // Психологія. Під ред. проф. До. Н. Корнілова, проф. А. А. Смирнова, проф. Би. М. Теплова. — Видавництво 3-е, перераб. і доп. — М.: Учпедгиз, 1948.

Розділ 13. Мова • 335

Сучасному стану мови як універсальному засобу спілкування передував тривалий процес розвитку філогенезу людини. Слід зазначити, що мова — це специфічно людська діяльність. Мова, а разом з нею і мова виникли вперше лише в людському суспільстві. Можливо, виникнення мови було пов'язане із здатністю людини трудитися, оскільки в процесі колективної праці виникла необхідність координувати спільні зусилля учасників трудового процесу.

У сучасної науки є підстава вважати, що першим засобом спілкування була комплексна кінетична мова. Передбачається, що ця форма мови, пов'язана з первісним образним мисленням, існувала вже у людей другої міжльодовикової епохи, тобто приблизно близько напівмільйона років тому. Під комплексною кінетичною мовою розуміється проста система передачі інформації з використанням рухів тіла. Ця форма спілкування дуже близька до мови спілкування тварин. За допомогою подібної мови первісна людина могла проявити загрозу або прихильність до свого опонента, виразити свою образу і обурення, а також ще ряд простих станів. Звичайно, спілкування використовувалося і в процесі сумісної праці, проте рухи спілкування і руху, зв'язані насилу, швидше за все, не мали чіткої диференціації.

Подальший етап в розвитку мови був пов'язаний з поступовим відділенням мовних рухів від трудових дій і їх спеціалізацією як засоби спілкування, тобто перетворенням їх в жести. Подібне розділення рухів па мовні і трудові було викликано ускладненням трудової діяльності людей. В результаті виникла спеціалізована ручна мова і ручна (кінетична) мова.

Таким чином, рука людини виявилася головним засобом праці і спілкування. Її панування зберігалося впродовж сотень тисяч років, поки людина не стала використовувати для спілкування звук, а не жести. Проте безперечно, що впродовж всього цього часу рука людини отримала максимальний розвиток і стала універсальним інструментом людини.

Перехід до власне звукової мови, ймовірно, почався більше 100 тисяч років назад, в четвертую льодовикову епоху. Швидше за все, це було пов'язано з розвитком виробництва і первинним розподілом праці. Виникла істотна потреба в мові, за допомогою якої предмети і явища могли б позначатися набагато точніше, — в системі розчленованих понять. Цій вимозі ручна мова вже не могла відповідати, тому все більш стала зростати роль пов'язаних з ручними жестами звуків голосу.

Можна припустити, що розвиток голосових звуків почався задовго до виникнення потреби в спілкуванні за допомогою звуків. Це відбувалося тому, що в процесі спілкування жести рук супроводжувалися певними нечленороздільними голосовими вигукуваннями. Поступово мовні звуки розвивалися і ставали все більш членороздільними. З часом мовні звуки змогли узяти на себе всі ті функції, які виконувала кінетична мова, і більш того, забезпечити подальший розвиток людської мови. В результаті мова і мова піднялися на новий ступінь розвитку — на ступінь звукової членороздільної мови, що стало справжньою революцією в розвитку людства, суть якої полягала в тому, що звукова мова і мислення змогли відокремитися від безпосередньої дії.