570 • Частина IV. Психічні властивості особи

25.2. Теоретичні і експериментальні підходи до дослідження характеру

Спроби досліджувати характер робилися ще у вікопомні часи. Було сформовано самостійне вчення про характер — характерология, яке має тривалу історію свого розвитку. Найважливішими проблемами цього учення впродовж століть були виявлення типів характеру і їх визначення по зовнішніх проявах з метою прогнозування поведінки людини в різних ситуаціях.

Типологія характерів, як правило, будується на існуванні певних типових рис. Типовими називаються риси і прояви характеру, які є загальними і показовими для деякої групи людей. Відповідно під типом характеру слід розуміти вираз в індивідуальному характері рис, загальних для деякої групи людей.

Слід також відзначити, що все типології людських характерів, як правило, виходять з ряду загальних ідей.

1. Характер людини формується в онтогенезі відносно рано і впродовж решти життя проявляє себе як більш менш стійка особова освіта.

2. Поєднання особових рис, які входять в характер людини, не є випадковими.

3. Велика частина людей відповідно до своїх основних рис вдачі може бути розділена на типові групи.

Необхідно відзначити, що спроби створення типологий характеру не завжди грунтувалися на наукових методах.

Однією з таких спроб є пояснення характеру і вчинків людини датою його народження. Різноманітні способи прогнозу долі і характеру людини, побудовані на цьому принципі, отримали назву гороскопів. Інша подібна спроба полягала в прагненні пов'язати характер людини з його ім'ям.

Значний вплив на дослідження характеру зробила фізіогноміка (від греч. рпухгк — природа §потоп — що знає) — вчення про зв'язок між зовнішнім виглядом людини і його приналежністю до певного типу особи. Головна ідея даного учення будується на припущенні про те, що за зовнішніми ознаками можуть бути встановлені психологічні характеристики людини, що належить до того або іншого типу. Найбільш відомою стала физиогномическая система І. До. Лафатера, що вважав основним шляхом пізнання людського характеру вивчення будови голови, конфігурації черепа, міміки і т.д.

Як окремий напрям характерологии можна виділити підхід, заснований на визначенні індивідуальних особливостей людини по його позі і положенню тіла. На думку деяких психологів, в позі людини розкривається його характер: як він стоїть, як йде, як сидить і навіть в якій позі засинає.

Не менш знамениту і багату історію, чим фізіогноміка, має хіромантія. Хіромантія (від греч. cheir — рука і manteia — ворожіння, пророцтво) — це

Розділ 25. Характер • 571

система прогнозу рис вдачі людини і його долі по шкірному рельєфу долонь. Наукова психологія відкидає хіромантію, проте вивчення пальцьових узорів у зв'язку із спадковістю дало поштовх до виникнення нової галузі знання — дерматогліфіки. Причому виникнення даного напрям був зумовлений науковими пошуками. Так, в процесі досліджень було виявлено, що формування малюнка долонь кожної людини, як і розвиток мозку, відбувається на третьем-четвертом місяці внутріутробного розвитку і обумовлене одним і тим же впливом генного набору батьків або хромосомними відхиленнями плоду. Тому пальцьові узори слід розглядати скоріше як анатомічну або фізіологічну особливість організму, а дерматогліфіка може бути поставлена в один ряд з конституціональним напрямом характерологии, яскравим представником якого є Э. Кречмер.

Кречмер виділив і описав чотири що найчастіше зустрічаються типу будови тіла, або конституції, людини. Відповідно до типу статури він виділив три основні типи темпераменту. Крім цього він робив спроби пояснити поведінку людини, пов'язавши його з типом статури. В результаті їм був зроблений висновок про те, що тип тіла якимсь чином пов'язаний з схильністю до психічних захворювань. Наприклад, на маніакально-депресивний психоз найчастіше хворіють люди з украй вираженими рисами пікніка. До шизофренічних захворювань більш схильні астеніки і атлетики. Хоча у Креч-міра не було науково обгрунтованих доказів висловленої ним ідеї, практичний досвід показує, що певний зв'язок між типом характеру і статурою існує, наприклад у людей з певним типом будови тіла наголошується акцентуація відповідних рис вдачі.

Поняття «акцентуація» було введене в психологію До. Леонгардом. Його концепція «акцентуированных осіб» грунтувалася па припущенні про наявність основних і додаткових рис особи. Основні рис значно менше, але вони є стрижнем особи, визначають її розвиток, адаптацію і психічне здоров'я. При значній вираженості основних рис вони накладають відбиток на особу в цілому, і при несприятливих обставинах вони можуть зруйнувати всю структуру особи.

На думку Леонгарда, акцентуація особи перш за все виявляється в спілкуванні з іншими людьми. Тому, оцінюючи стилі спілкування, можна виділити певні типи акцентуації. У класифікацію, запропоновану Леонгардом, входять наступні типи:

1. Гипертімний тип. Його характеризує надзвичайна контактність, балакучість, вираженість жестів, міміки, пантомимики. Така людина часто спонтанно відхиляється від первинної теми розмови. У нього виникають епізодичні конфлікти з навколишніми людьми із-за недостатньо серйозного відношення до своїх службових і сімейних обов'язків. Люди подібного типу нерідко самі бувають ініціаторами конфліктів, але засмучуються, якщо ті, що оточують роблять їм зауваження із цього приводу. З позитивних рис, привабливих для партнерів по спілкуванню, людей даного типу характеризують енергійність, жадання діяльності, оптимізм, ініціативність. Разом з тим вони володіють і деякими відштовхуючими рисами: легковажністю, схильністю до аморальних вчинків, підвищеною дратівливістю, прожектерством, недостатньо