48 • Частина I. Введення в загальну психологію

• теорія потоку свідомості, створена У. Джемсом;

• теорія феноменальних полів;

• описова психологія В. Дільтея.

Загальним для всіх цих теорій є те, що на місце реальної людини, що активно взаємодіє з навколишнім світом, ставиться свідомість, в якій як би розчиняється дійсна людська істота.

Не можна також не відзначити роль інтроспективної психології в становленні і розвитку експериментальних методів психологічного дослідження. Саме в рамках інтроспективної психології в 1879 р. Вундтом в Лейпцігу була створена перша експериментальна психологічна лабораторія. Крім того, інтроспективна психологія зумовила появу інших перспективних напрямів в розвитку психології. Так, безсилля «психології свідомості» перед багатьма практичними завданнями, обумовленими розвитком промислового виробництва, що вимагало розробки засобів, що дозволяють контролювати поведінку людини, привело до того, що в другому десятилітті XX в. виник новий напрям психології, представники якого оголосили і новий предмет психологічної науки — їм стала не психіка, не свідомість, а поведінка, що розуміється як сукупність ззовні спостережуваних, переважно рухових реакцій людини. Цей напрям отримала назва «бихевиоризм» (від англ. behaviour — «поведінка») і з'явилося третім етапом в розвитку уявлень про предмет психології. Але перш ніж приступити до розгляду психології як науки про поведінку, повернемося до інтроспективної і відзначимо відмінності у відношенні до неї з позиції психології свідомості і сучасної психології. В першу чергу необхідно визначитися у використовуваних термінах.

Інтроспективна в буквальному розумінні означає «самоспостереження». У сучасній психології існує метод використання даних самоспостереження. Між цими поняттями є ряд відмінностей. По-перше, по тому, що і як спостерігається, і, по-друге, по тому, як отримані дані використовуються в наукових цілях. Позиція представників інтроспективної психології полягає в тому, що спостереження направлене на діяльність свого розуму і рефлексія є єдиним способом отримання наукових знань. Даний підхід обумовлений своєрідною точкою зору интроспекционистов на свідомість. Вони вважали, що свідомість має подвійну природу і може бути направлене як на зовнішні об'єкти, так і на процеси самої свідомості.

Позиція сучасної психології на використання даних самоспостереження полягає в тому, що самоспостереження розглядається як «моноспекция», як метод збагнення фактів свідомості, а факти свідомості, у свою чергу, виступають як «сирий матеріал», для подальшого розуміння психічних явищ. Термін «моноспекция» говорить про те, що свідомість — це єдиний процес. Проте інтроспективна як самоспостереження за своїм внутрішнім станом існує, але при цьому вона неотделима від «экстраспекции» — спостереження за зовнішніми об'єктами і поведінкою людей. Таким чином, самоспостереження є одним з методів сучасної психологічної науки, який дозволяє отримати відомості, що є підставою для подальшого психологічного аналізу.

Розділ 2. Психологія в структурі сучасних наук • 49

2.3. Бихевиоризм як наука про поведінку

Основоположник бихевиоризма Дж. Уотсон бачив завдання психології в дослідженні поведінки живої істоти, що адаптується до навколишнього його середовища. Причому на перше місце в проведенні досліджень даного напряму ставиться рішення практичних задач, обумовлених суспільним і економічним розвитком. Тому лише за одне десятиліття бихевиоризм розповсюдився по всьому світу і став одним з найвпливовіших напрямів психологічної науки.

Поява і розповсюдження бихевиоризма ознаменувалася тим, що в психологію були введені абсолютно нові факти — факти поведінки, які відрізняються від фактів свідомості в інтроспективній психології.

У психології під поведінкою розуміють зовнішні прояви психічної діяльності людини. І в цьому відношенні поведінка протиставляється свідомості як сукупності внутрішніх процесів, що суб'єктивно переживаються, і тим самим факти поведінки в бихевиоризме і факти свідомості в інтроспективній психології розлучаються по методу їх виявлення. Одні виявляються шляхом зовнішнього спостереження, а інші — шляхом самоспостереження.

Справедливості ради треба відзначити те, що крім практичної спрямованості, обумовленої бурхливим економічним зростанням, стрімкий розвиток бихевиоризма визначали і інші причини, першою з яких можна назвати здоровий глузд. Уотсон вважав, що найважливіше в людині для людей, що оточують його, вчинки і сама поведінка цієї людини. І він був прав, тому що кінець кінцем наші переживання, особливості нашої свідомості і мислення, тобто наша психічна індивідуальність, як зовнішній прояв відбивається в наших вчинках і поведінці. Але в чому не можна погодитися з Уотсоном, так це в тому, що він, доводячи необхідність займатися вивченням поведінки, заперечував необхідність вивчення свідомості. Тим самим Уотсон розділив психічне і його зовнішній прояв — поведінка.

Друга причина криється в тому, що, на думку Уотсона, психологія повинна стати природничонауковою дисципліною і ввести об'єктивний науковий метод. Прагнення зробити психологію об'єктивною і природничонауковою дисципліною привело до бурхливого розвитку експерименту, заснованого на відмінних від інтроспективної методології принципах, що принесло практичні плоди у вигляді економічної зацікавленості в розвитку психологічної науки.

Як ви вже зрозуміли, основна ідея бихевиоризма грунтувалася на затвердженні значущості поведінки і повному запереченні існування свідомості і необхідності його вивчення. Уотсон писав: «Бихевиорист ...ні у чому не знаходить доказу існування потоку свідомості, так переконливо описаного Джемсом, він визнає доведеним тільки наявність постійно розширяльного потоку поведінки». З погляду Уотсона, поведінка — це система реакцій. Реакція — це ще одне нове поняття, яке було введено в психологію у зв'язку з розвитком бихевиоризма. Оскільки Уотсон прагнув зробити психологію природничонауковою, то з природничонаукової позиції необхідно було пояснити причини поведінки людини. Для Уотсона поведінка плі вчинок людини пояснюються