252 • Частина II. Психічні процеси

Представники бихевиоризма по своїх поглядах опинилися дуже близькі до ас-соционистам. Єдина відмінність полягала в тому, що бихевиористы підкреслювали роль підкріплення в запам'ятовуванні матеріалу. Вони виходили з твердження, що для успішного запам'ятовування необхідно підкріпити процес запам'ятовування яким-небудь стимулом.

У свою чергу, заслугою представників психоаналізу є те, що вони виявили роль емоцій, мотивів і потреб в запам'ятовуванні і забуває. Так, ними було встановлено, що найлегше в нашій пам'яті відтворюються події, що мають позитивне емоційне забарвлення, і навпаки, негативні події швидко забуваються.

Приблизно в цей же час, р. е. на початку XX в., виникає смислова теорія пам'яті. Представники цієї теорії стверджували, що робота відповідних процесів знаходиться в прямій залежності від наявності або відсутності смислових зв'язний, об'єднуючих матеріал, що запам'ятовується, в більш менш обширні смислові структури. Найбільш яскравими представниками даного напряму були А. Бине і До. Бюлер, що довели, що па перший план при запам'ятовуванні і відтворенні висувається смисловий зміст матеріалу.

Особливе місце в дослідженнях пам'яті займає проблема вивчення вищих довільних і свідомих форм пам'яті, що дозволяють людині усвідомлено застосовувати прийоми мнемической діяльності і довільно звертатися до будь-яких відрізків свого минулого. Слід зазначити, що вперше на існування такої цікавої проблеми звернули увагу філософи-ідеалісти, які, намагаючись описати дані явища, протиставляли їх природним формам пам'яті і вважали проявом вищої свідомої пам'яті. На жаль, ці спроби філософів-ідеалістів не стали предметом спеціального наукового дослідження. Психологи або говорили про ту роль, яку грають в запам'ятовуванні асоціації, або указували на те, що закони запам'ятовування думок істотно відрізняються від елементарних законів запам'ятовування. Питання про походження, а тим більше про розвиток вищих форм пам'яті у людини майже зовсім не ставився.

Вперше систематичне вивчення вищих форм пам'яті у дітей провів видатний вітчизняний психолог Л.С. Виготській, який в кінці 1920-х рр. приступив до дослідження врпроса про розвиток вищих форм пам'яті і разом з своїми учнями показав, що вищі форми пам'яті є складною формою психічної діяльності, соціальної по своєму походженню. В рамках запропонованої Виготськім теорії походження вищих психічних функцій були виділені етапи фило- і онтогенетичного розвитку пам'яті, включаючи довільну і мимовільну, а також безпосередню і опосередковану пам'ять.

Слід зазначити, що роботи Виготського з'явилися подальшим розвитком досліджень французького вченого П. Жані, який одним з перших став трактувати пам'ять як систему дій, орієнтованих на запам'ятовування, переробку і зберігання матеріалу. Саме французькою психологічною школою була доведена соціальна обумовленість всіх процесів пам'яті, її пряма залежність від практичної діяльності людини.

Вітчизняні психологи продовжили вивчення складних форм довільної мнемической діяльності, в яких процеси пам'яті зв'язувалися

Розділ 10. Пам'ять • 253

з процесами мислення. Так, дослідження А. А. Смирнова і П. І. Зінченко, що проводяться з позиції психологічної теорії діяльності, дозволили розкрити закони пам'яті як осмисленій людській діяльності, встановили залежність запам'ятовування від поставленого завдання і виділили основні прийоми запам'ятовування складного матеріалу. Наприклад, Смирнов встановив, що дії запам'ятовуються кращим, ніж думки, а серед дій, у свою чергу, міцніше запам'ятовуються ті, які пов'язані з подоланням препятствий.

Не дивлячись на реальні успіхи психологічних досліджень пам'яті, фізіологічний механізм відображення слідів і природа самої пам'яті повністю не вивчені. Філософи і психологи кінця XIX — почала XX в. обмежувалися лише вказівкою на те, що пам'ять є «загальною властивістю матерії». До 40-м рр. XX в. у вітчизняній психології вже склалася думка про те, що пам'ять — це функція мозку, а фізіологічною основою пам'яті є пластичність нервової системи. Пластичність нервової системи виражається в тому, що кожен нервово-мозковий процес залишає після себе слід, що змінює характер подальших процесів і що обумовлює можливість їх повторного виникнення, коли подразник, що діяв на органи чуття, відсутній. Пластичність нервової системи виявляється і відносно психічних процесів, що виражається у виникненні зв'язків між процесами. В результаті один психічний процес може викликати інший.

У останні 30 років були проведені дослідження, які показали, що за-печатление, збереження і відтворення слідів пов'язані з глибокими біохімічними процесами, зокрема з модифікацією РНК, і що сліди пам'яті можна переносити гуморальним, біохімічним шляхом. Почалися інтенсивні дослідження так званих процесів «реверберації збудженням, які стали розглядатися як фізіологічний субстрат пам'яті. З'явилася ціла система досліджень, в якій уважно вивчався процес поступового закріплення (консолідації) слідів. Крім того, з'явилися дослідження, в яких була зроблена спроба виділити області мозку, необхідні для збереження слідів, і неврологічні механізми, лежачі в основі запам'ятовування і забуває.

Не дивлячись на те що у вивченні пам'яті багато питань залишаються невирішеними, психологія має в своєму розпорядженні зараз обширний матеріал з цієї проблеми. Сьогодні існує багато підходів до вивчення процесів пам'яті. В цілому їх можна вважати різнорівневими, бо існують теорії пам'яті, що вивчають цю складну систему психічної діяльності на психологічному, фізіологічному, нейронному і біохімічному рівнях. І ніж система пам'яті, що складніше вивчається, тим, природно, складніше теорія, що намагається знайти механізм, лежачий в її основі.

У цьому розділі ми вже познайомилися з окремими психологічними теоріями пам'яті. Тепер давайте спробуємо зрозуміти сенс нейронних і біохімічних теорій пам'яті.

В даний час існує майже повна одностайність щодо того, що постійне зберігання інформації пов'язане з хімічними або структурними змінами в мозку. Практично всі згодні з тим, що запам'ятовування здійснюється за допомогою електричної активності, тобто хімічні або структурні