460 • Частина III. Психічні стани і їх регуляція

різновидів: нормальною, ситуативною, невротичною, психотической і ін. В той же час більшість авторів розцінюють тривогу як єдине по суті явище, яке при неадекватному збільшенні інтенсивності прояву може набувати патологічного характеру. Аналіз патогенної ролі тривоги при психопатологічних явищах, які є клінічно вираженими порушеннями психічної адаптації, дає підставу вважати тривогу відповідальною за велику частину розладів, в яких виявляються ці порушення. Таке твердження грунтується на тому, що існує тісний взаємозв'язок між тривогою і деякими фізіологічними показниками, яка була виявлена при дослідженні механізмів емоційного стресу. Так, в багатьох дослідженнях наголошується зв'язок тривоги з эрготропным синдромом — вираженим підвищенням активності симпатоадреналової системи, що супроводжується зрушеннями у вегетативному і моторному регулюванні.

Таким чином, роль тривоги в адаптаційному процесі може істотно змінюватися залежно від її інтенсивності і вимог, що пред'являються до адаптаційних механізмів індивідуума. Якщо розузгодження в системі «человек—среда» не досягає значного ступеня і рівень тривоги не перевищує середніх значень, то на перший план виступає її мотиваційна роль, і тоді тривога обумовлює активізацію цілеспрямованої поведінки. При вираженому порушенні збалансованості в системі «человек—среда», коли відбувається перенапруження механізмів регуляції, тривога значно зростає, відображаючи формування стану емоційного стресу, який може набувати хронічного характеру і понизити ефективність психічної адаптації, що, у свою чергу, є однією з передумов до розвитку хвороби.

Проте, розглядаючи взаємозалежність тривоги з деякими фізіологічними показниками, слід враховувати, що тривога — це перш за все суб'єктивне явище, рівень прояву і характер якого залежить від особових особливостей індивіда. В даний час добре відомо, що особливості особи безпосередньо впливають на характер у відповідь реагування організму на дію навколишнього середовища.

Встановлено, що характер реакції зумовлює захворювання, що виникають унаслідок стресу. Наприклад, в результаті обстеження 88 лікарів медичного факультету Вашингтонського університету з'ясувалося, що з 96 серйозних захворювань, перенесених ними за останні 10 років, 90 доводилися на рік, що безпосередньо слідував за потрясінням. У кого з них було потрясіння особливо сильне, ті захворіли або отримали травму швидше — протягом 8 місяців після нього. Окрім цього було встановлено, що з веселих і добродушних лікарів, що брали участь в експерименті, через 25 років померло тільки 2 %, а з дратівливих і злих — 14 %. (Спочатку всім ним було по 25 років.) Аналогічно серед юристів: 4 % і 20 % відповідно. Таким чином, ті, хто часто сердиться і гарячиться, ризикують втратити не тільки розташування друзів, але і життя. У них виробляється і поступає в кров дуже багато адреналін.

Існують також докази того, що у людини, постійно переважного спалахи гніву, розвиваються різні психосоматичні симптоми, оскільки під час гніву і люті збільшується вміст кислоти в шлунку. Хоча пригнічений гнів і не єдина причина цих захворювань, показано

Розділ 19. Емоційний стрес і регуляція емоційних станів • 461

що він бере участь в розвитку ревматичного артриту, кропив'янки, псоріазу, виразки шлунку, мігрені, гіпертонії. Багаторічна печаль також не проходить дарма. Засмучуй, яка не виявляється в сльозах, примушує «плакати» інші органи. Як показують результати дослідження, в 80 % випадках інфаркту миокарда захворюванню передувала або гостра психічна травма, або тривала психічна напруга.

Психологи і психіатри встановили залежність між соматичними захворюваннями людини і його особовими особливостями, а також психологічним кліматом, в якому він живе і працює. Наприклад, якщо людина прагне зайняти в колективі місце, не відповідне його реальним можливостям, тобто володіє підвищеним рівнем домагань, то він в більшій мірі схильний до розвитку серцево-судинної патології. Хронічні коронарні захворювання набагато частіше зустрічаються у осіб з вираженою цілеспрямованістю, честолюбством і нетерпимістю до свого найближчого оточення. А головною особливістю особи, страждаючою гіпертонією, є злопам'ятство. Разом з тим виявлено, що до гіпертонії можуть приводити і ситуації, які не дають людині можливості успішно боротися за визнання власної особи що оточують. Якщо людину пригнічують, ігнорують ті, що оточують, то у нього розвивається відчуття постійної незадоволеності собою, що не знаходить виходу і що примушує його щодня «проковтувати образу».

Для хворих серцево-судинними захворюваннями типова завищена самооцінка, пов'язана з такими особливостями особи, як індивідуалізм, незадоволеність своїм положенням в житті (професією, посадою), кон-фликтность, пристрасть до «з'ясування відносин». Це, як правило, люди стримані, скритні, образливі, такі, що тягнуться до інших, але важко з ними що сходяться. При несприятливій ситуації або захворівши, вони нерідко поривають свої соціальні зв'язки, замикаються на аналізі своїх суб'єктивних відчуттів, зменшуючи не тільки кількість контактів, але і роблячи їх більш поверхневими. Тоді для них стає характерною підвищена чутливість до словесних подразників, особливо до осуду, відхід від гострих конфліктних ситуацій і від таких травмуючих чинників, як дефіцит часу, елементи змагання.

Для хворих виразковою хворобою характерні тривожність, дратівливість, підвищена старанність і загострене почуття довга. Саме це мають на увазі, коли говорять, що виразки шлунку виникають не від того, що ви їсте, а від того, що «з'їдає» вас. Язвенникам властива знижена самооцінка, що супроводжується надмірною ранимою, сором'язливістю, образливістю, невпевненістю в собі, і в той же час підвищена вимогливість до себе, недовірливість. У науковій літературі є факти, що свідчать про те, що виразковий коліт часто провокується ударом по самоповазі і позбавленням соціальної підтримки. Відмічено, що ці люди проявляють знижену здібність до активного самозахисту і прагнуть зробити значно більше, ніж реально можуть. Для них типова тенденція до активного подолання труднощів у поєднанні з сильною внутрішньою тривогою. Передбачається, що вказана тривога породжує стан напруги, яка може супроводжуватися спазмами гладких м'язів, стінок травних органів і їх судин. Наступаюче погіршення кровопостачання (ішемія) призводить до зниження опірності цих