272 • Частина II. Психічні процеси

Слід зазначити, що між певним і невизначеним пізнаванням є багато загального. Обидва цих варіанту пізнавання розгортаються поступово, і тому вони часто близькі до пригадування, а отже, є складним розумовим і вольовим процесом.

Разом з різними видами правильного пізнавання існують і помилки при пізнаванні. Наприклад те, що сприймається вперше, іноді здається нам знайомим, вже пережитим одного разу в точно такому ж вигляді. Цікавий той факт, що враження знакомісця може залишатися навіть тоді, коли ми твердо знаємо, що ніколи не бачили даний предмет або не знаходилися в даній ситуації.

Крім того, слід звернути увагу на ще одну, вельми цікаву особливість пізнавання і відтворення. Процеси пізнавання і відтворення не завжди здійснюються з рівним успіхом. Іноді буває так, що ми можемо дізнатися який-небудь об'єкт, але відтворити його, коли він відсутній, виявляємося не в змозі. Бувають випадки зворотного роду: у нас з'являються якісь уявлення, але сказати, з чим вони пов'язані, ми не можемо. Наприклад, нас постійно «переслідує» якась мелодія, але сказати, звідки вона, ми не можемо. Найчастіше ми випробовуємо утруднення при відтворенні чого-небудь, і набагато рідше такі утруднення виникають при пізнаванні. Як правило, ми буваємо в змозі дізнатися при неможливості відтворити. Таким чином, можна зробити висновок:

пізнавання здійснюється легше, ніж відтворення.

Те, що забуває виражається в неможливості відновити раніше сприйняту інформацію. Фізіологічною основою того, що забуває є деякі види кіркового гальмування, що заважає актуалізації тимчасових нервових зв'язків. Найчастіше це так зване угасательное гальмування, яке розвивається за відсутності підкріплення.

Те, що забуває виявляється в двох основних формах: а) неможливість пригадати або дізнатися; б) невірне пригадування або пізнавання. Між повним відтворенням і повним забуває існують різні ступені відтворення і пізнавання. Деякі дослідники називають їх «рівнями пам'яті». Прийнято виділяти три таких рівня: 1) відтворююча пам'ять; 2) пам'ять, що пізнає; 3) полегшуюча пам'ять. Наприклад, учень вивчив вірш. Якщо через деякий час він може відтворити його безпомилково — це перший рівень пам'яті, найвищий; якщо він не може відтворити завчене, але легко пізнає (дізнається) вірш в книзі або на слух — це другий рівень пам'яті; якщо ж учень не в змозі самостійно ні пригадати, ні дізнатися вірш, але при повторному заучуванні йому буде потрібно менше часу для повного відтворення, ніж вперше, — це третій рівень. Таким чином, ступінь прояву може варіювати. При цьому характер прояву того, що забуває може бути різним. Те, що забуває може виявлятися в схематизації матеріалу, відкиданні окремих, іноді істотних, його частин, зведенні нових уявлень до звичних старих уявлень.

Слід звернути увагу на те, що те, що забуває протікає в часі нерівномірно. Найбільша втрата матеріалу відбувається відразу ж після його сприйняття, а надалі те, що забуває йде повільніше. Наприклад, досліди Еббінгауза, про які ми говорили в першому розділі даного розділу, показали, що за годину після заучування 13 безглуздих складів те, що забуває досягає 56 %, у дальней-

Розділ 10. Пам'ять - 273

ш

ем же воно йде повільніше (мал. 10.3). Причому така ж закономірність характерна і для того, що забуває осмисленого матеріалу. Підтвердженням цього може служити експеримент, проведений американським психологом М. Джонсом. Експеримент зводився до наступного: до початку лекції з психології Джонс попередив студентів, що в кінці вони отримають листочки з питаннями за змістом лекції, на які треба дати письмові відповіді. Лекція читалася із швидкістю 75 слів в хвилину, чітко і доступно.

Рис. 10.3. «Кривая забывания» Эббингауза

Письмовий опит був проведений п'ять разів через різні інтервали часу. Результати вийшли наступні: відразу після лекції студенти правильно відтворили 65 % основних думок лекції, через три-чотири дні після лекції — 45,3%, через один тиждень — 34,6%, через два тижні — 30,6% і через вісім тижнів — 24,1 %.

У выдающегося лектора, приглашенного для сравнения данных, получалось почти то же самое: студенты сразу же после лекции воспроизводили 71 % основных его мыслен, а далее шло забывание воспринятого материала: сначала быстрее, а затем несколько медлен­нее. Из данного опыта следует вывод, что если студенты не будут работать над закреплением учебного материала в памяти, через два месяца от пего останется лишь 25 %, а наибольшая потеря (55 %) произойдет за первые три-четыре дня пос­ле восприятия.

Для того чтобы замедлить процесс забывания, необходимо своевременно орга­низовать повторение воспринятого материала, не откладывая надолго эту работу. Это хорошо подтверждают исследования М. Н. Шардакова. Он установил, что если не повторять полученный материал в день получения, то чсре:) день сохраня­ется в памяти 74 % материала, через три-четыре дня — 66 %, через месяц - 58 % и через шесть месяцев — 38 %. При повторении материала в первый день через день в памяти сохраняется 88%, через три-четыре дня — 84 %, через месяц — 70% и через 6 месяцев — 60 %. Если же организовать периодическое повторение матери­ала, то объем сохраняемой информации будет достаточно большим на протяже­нии значительного времени.

Рассматривая различные варианты проявления забывания, нельзя не сказать о случаях, когда человек не может вспомнить что-то в данный момент (например, сразу же после получения информации), но припоминает или узнает это спустя некоторое время Такое явление носит назван пе реминисценции (смутное воспо­минание). Сущность реминисценции заключается в том, что воспроизведение ма­териала, который мы сразу не могли полностью воспроизвести, через д^чь-два после восприятия пополняется фактами и понятиями, которые отсутствовали при первом воспроизведении материала. Это явление часто наблюдается при иоспро-изведении словесного материала большого объема, что обусловлено угомлением нервных клеток. Реминисценция обнаруживается чаще у дошкольников и млад­ших школьников. Гораздо реже это явление встречается у взрослых. По данным