544 • Частина IV. Психічні властивості особи

Имена

Гальгон фрэнсис (1822-1988) — английский психолог и антрополог, является основоположником эксперименталь­ного подхода к решению проблемы способностей, одарен­ности, таланта. Первым разработал на основе математиче­ских и экспериментальных методов учение о существова­нии индивидуальных различий между людьми, что явилось основой дифференциальной психологии. В своих исследо­ваниях Гальтон исходил из того, что на развитие человека влияют два фактора: наследственность и среда. Для того чтобы изучить роль наследственности, разработал близне­цовый метод (сравнение испытуемых-близнецов). Кроме этого ф. Гальтон разработал целый ряд психодиагностиче­ских методик; свисток для измерения звуковысотной чув­ствительности, метод свободных ассоциаций, анкету и др. Совместно со своим кузеном Ч. Пирсоном, известным математиком, разработал основы корре­ляционного анализа.

В

У 1884 г, Гальтон організував на Лондонській міжнародній виставці здоров'я антропометричну лабораторію, де будь-який відвідувач, заплативши трипенсовий і заповнивши анкету, міг перевірити свої інтелектуальні здібності і визначити свою м'язову силу, вагу, зростання і т.п.

В процесі своїх досліджень Гальтон прийшов до висновку, що необхідне штучна підтримка інтелектуального потенціалу в людському суспільстві, що з'явилося передумовою до розробки вчення про євгеніку.

повноцінного розвитку, залежить від потреб епохи і особливостей конкретних завдань, які стоять перед даним суспільством.

Слід зазначити, що талант — це певне поєднання здібностей, їх сукупність. Окрема ізольована здатність, навіть дуже високорозвинута, не може бути названа талантом. Наприклад, серед видатних талантів можна знайти багато людей як з хорошою, так і з поганою пам'яттю. Це пов'язано з тим, що в творчій діяльності людини пам'ять — це лише один з чинників, від яких залежить її успішність. Але результати не будуть досягнуті без гнучкості розуму, багатої фантазії, сильної волі, глибокої зацікавленості.

Вищий рівень розвитку здібностей називають геніальністю. Про геніальність говорять, коли творчі досягнення людини складають цілу епоху в житті суспільства, в розвитку культури. Геніальні людей дуже мало. Прийнято вважати, що за всю п'ятитисячну історію цивілізації їх було не більше 400 чоловік. Високий рівень обдарованості, який характеризує генія, неминуче пов'язаний з непересічністю в різних областях діяльності. Серед геніїв, що добилися подібного универсалізму, можна назвати Арістотеля, Леонардо да Вінчі, Р. Декарта, Р. В. Лейбніца, М. В. Ломоносова. Наприклад, М. В. Ломоносов досяг видатних результатів в різних областях знань: хімії, астрономії, математиці і в той же час був художником, літератором, мовознавцем, чудово знав поезію. Проте це не означає, що всі індивідуальні якості генія розвинені однаковою мірою. Геніальність, як правило, має свій «профіль», якась сторона в ній домінує, якісь здібності виявляються яскравіше.

Розділ 23. Здібності • 545

23.3. Природа людських здібностей

Природа людських здібностей до цих пір викликає достатньо бурхливі спори серед учених. Одна з найбільш поширених точок зору веде свою історію від Платона. Автори, що дотримуються цієї точки зору, стверджують, що здібності біологічно обумовлені і їх прояв цілком залежить від успадкованих характеристик. Навчання і виховання може лише змінювати швидкість їх появи, але вони завжди виявляться тим або іншим чином. Як доказ даної точки зору використовуються факти індивідуальних відмінностей, що наголошуються в дитячому віці, коли дія навчання і виховання, здавалося б, ще не могла бути такою, що визначає. Так, наприклад, музична обдарованість Моцарта виявилася в три роки, Гайдна — в чотири. Талант в живописі і в скульптурі виявляється декілька пізніше: у Рафаеля — у вісім років, у Ван Дейка — в десять.

Своєрідним розвитком концепції спадкоємства здібностей є припущення про зв'язок здібностей людини з масою його мозку. Як відомо, мозок дорослої людини важить в середньому близько 1400 р. Визначення маси мозку видатних людей показало, що їх мозок дещо більше середньої величини. Так, маса мозку И. С. Тургенева складає 2012 г, мозку Д. Байрона — 1800 г і т.д. Проте згодом це припущення виявилося неспроможним, оскільки можна привести не менше прикладів знаменитостей, мозок яких був менше середньої величини. Наприклад, у відомого хіміка Ю. Либиха мозок важив 1362 г, а у письменника А. Франса — 1017 р. Більш того, виявилось, що найбільший і важкий мозок — більше 3000 г — опинився у розумово відсталої людини.

З ідеєю спадкоємства здібностей зв'язано і учення Франца Галля, що отримало назву френологія (від греч. рhrenos — «розум», logos — «учення»). Френологи намагалися прослідкувати залежність психічних особливостей людини від зовнішньої форми черепа. Основна ідея базувалася на тому, що кора головного мозку складається з ряду центрів, в кожному з яких локалізована певна здатність людини. Ступінь розвитку цих здібностей знаходиться в прямій залежності від величини відповідних частин мозку. На основі спеціальних вимірювань була складена френологічна карта, де поверхня черепа розбивалася на 27 ділянок, кожний з яких відповідав певній індивідуальній особливості. Серед них виділялися «шишки здібностей» до музики, поезії, живопиши; «горби» честолюбства, скупості, хоробрості і т.д. Проте цей підхід виявився неспроможним. Численні розтини показали, що череп зовсім не повторює форму кори головного мозку, тому визначення по шишках і западинах черепа розумових і етичних особливостей людини антинаучно і безпідставно.

Широку популярність здобули роботи Френсиса Гальтона, який пояснював спадкоємство здібностей виходячи з принципів еволюційної теорії Ч. Дарвіна. Аналізуючи біографії видатних діячів, Гальгон прийшов до висновку, що вдосконалення людської природи можливе лише шляхом виведення на основі законів спадковості раси особливо обдарованих, розумово і