1. Седативна терапія з комбінованим використанням транквілізаторів (триоксазин по 0,6г 3-4 рази на

день, седуксен по 10мг внутрішньовенно або внутрішньом’язово), нейролептиків (дроперідол по 0,0025-0,005г

внутрішньом’язово або внутрішньовенно), наркотичних анальгетиків (промедол по 2мл 1% розчину або предіон

по 40мл 2,5% розчину внутрішньовенно повільно) та дімедролу по 1мл 1% розчину.

2. Гіпотензивна терапія.

Керована гіпотонія сульфатом магнію в залежності від вихідного рівню атеріального тиску. При

вихідному середньодинамічному артеріальному тиску 110-120мм рт.ст. необхідно вводити 30 мл 25% розчину

сульфату магнію в 400 мл реополіглюкіну, із швидкістю введення 100мл гемодилютанту за годину. При

середньодинамічному артеріальному тиску, в межах, 121-130мм рт.ст., дозу сульфату магнію слід збільшити до

40Мл, а при зростанні показника сат вище 130мм рт.Ст. – і до 50мл 25% розчину. Не допустиме різке

зменшення артеріального тиску. Оптимальним є зниження САТ на 10-20мм рт.ст. в першу годину інфузії.

Відношення швидкості інфузії до швидкості сечовиділення повинне бути в межах 1,5-3,5.

За відсутності ефекту від гіпотензивної терапії при рівні артеріального тиску 160-170/105-110мм рт.ст.

використовуються гангліоблокатори (пентамін 50мг в 5% розчині глюкози внутрішньовенно крапельно, зі

швидкістю введення 50мл за 10 хв., до зниження САТ до рівня 125-130мм рт.ст. з послідуючим введенням

сульфату магнію до стабілізації показників на нормальному рівні.

На фоні магнезіальної терапії можливе застосування інших гіпотензивних засобів – клофелін по 1мл

0,01% Розчину 2-3 рази на день; – поєднане використання -адреноблокаторів (анаприлін, обзидан) та

антагоністів кальцію групи ніфедіпину; – інгібітори ангіотензинперетворюючого ферменту (каптопріл по

6,25мг тричі на день; – периферичні вазоділятатори (апресин, нітрогліцерин); – спазмолітики (еуфілін по

5-10мл 2,4% розчину внутрішньовенно 2-3 рази на добу, дібазол по 2-6мл 0,5% внутрішньовенно з папаверіном

2% 2-4мл внутрішньом’язово 2-3 рази на добу); – глюкозо-новокаінова суміш внутрішньовенно крапельно.

3. Режим керованої гіперволемічної гемодилюції.

Розпочинати введення рідини слід з низькомолекулярних декстранів (реополіглюкін, реоглюман) і

білкових препаратів (альбумін, плазма). В послідуючому, можливе введення кристалоїдів з метою корекції

метаболічних розладів доцільне введення натрія бікорбанату (обережно під контролем кислотно-лужного стану

крові!) та полііонних розчинів. Після корекції гіповолемії – діуретичні засоби (лазекс по 0,01- 0,02г на кожні

100мл введенної внутрішньовенно рідини).

4. Інтенсифікація роботи серця: – серцеві глікозиди: корглікон, дігоксин, антагоністи кальцію групи

верапамілу; – покращення метаболізму в міокарді: рибоксин 10% 10мл внутрішньовенно; есенціале по 5-10мл

внутрішньовенно, розведений попередньо кров’ю пацієнтки; – підвищення здатності кардіоміоцитів

синтезувати ПНУГ (метіонін, калію оротат, никотинова, фолієва кислоти в дозуванні, як при лікуванні

прееклампсії легкого ступеня тяжкості.

5. Покращення функції печінки: легалон, есенціале по 1-2 капсули 3 рази на день, рібофлавін по 0,6мг

на добу, піридоксин по 1мл 5% розчину внутрішньом’язово.

6. Ентеросорбенти (активоване вугілля по 2 таблетки 3-4 рази на день), гемосорбенти СКН-3, СКН-4М

(по 1столовій ложці 3-4 рази на день) за дві години до, чи після прийому їжі або екстракорпоральна

детоксикація шляхом плазмоферезу 4-5 разів через день по 300-500мл.

7. Глюкокортикоїди по показанням з метою компенсації зниженої функції кори наднирників, обережно,

враховуючи артеріальний тиск (дексаметазон по 4-8мг на добу, гідрокортизон по 0,05-0,08г на добу).

8. Для покращення мозкового кровообігу: пірацетам по 20-25мл 20% розчину в 200мл фізіологічного

розчину.

9. Для запобігання виникнення легеневої недостатності – оксигенотерапія, етімізол 1% розчин з

розрахунку 0,5-1мг на 1кг маси тіла внутрішньовенно повільно 1-2 рази на день, гідрохлориду лобелін 1% 1мл

підшкірно 1-2 рази на день.

10. Покращення реологічних властивостей крові шляхом введення реополіглюкін-гепаринової суміші із

розрахунку 5-6мл реополіглюкіну та 340 ОД гепарину на 1кг маси хворої. Половину розрахованої суміші

гепарину вводять внутрішньовенно, решту підшкірно через кожні 4-6 годин протягом доби однаковими дозами,

з послідуючим поступовим зменшенням дози гепарину. Проводити таке лікування слід під контролем

коагулограмми (припустиме зниження згортання крові, не більше ніж у 2 рази, порівняно з нормою). При появі

симптомів дисемінованого внутрішньосудинного згортання, реополіглюкін-гепаринову суміш слід вводити з

плазмою, що містить антитромбін-ІІІ.