Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
АКУШЕРСТВО.docx
Скачиваний:
294
Добавлен:
20.03.2015
Размер:
1.18 Mб
Скачать

1) Уретрит, особливо у поєднанні з двостороннім бартолінітом чи каналікулітом;

2) Ендоцервіцити у жінок з первинним безпліддям, які не мали діагностичних чи інших втручань, що

травмують шийку матки;

3) Двосторонній аднексит у жінок, що не мали пологів, абортів, внутрішньоматкових маніпуляцій,

особливо у поєднанні з ендоцервіцитом, уретритом чи проктитом.

Діагноз гонореї підтверджується при наявності позитивних результатів бактеріологічного, як

основного, та культурологічного і серологічного методів діагностики.

У сучасних умовах трудність діагностики гонореї заключається в тому, що гонокок змінив свої

морфологічні властивості, і тому зросла частота стертих форм захворювання. Супутня гонококу флора

(трихомонади, віруси) ускладнює етіологічну і клінічну діагностику цієї інфекції. Велике значення в

діагностиці гонореї, особливо її первинно-хронічних форм, належить методам провокації. В їх основі лежить

штучне створення умов посилення кровообігу, в результаті чого гонококи можна виявити на поверхні слизових

оболонок за допомогою звичайних методів лабораторної діагностики.

До методів провокації відносяться:

1) Хімічний – змащування слизової оболонки уретри 1-2% розчином нітрату срібла, а каналу шийки

матки 2-5% розчином нітрату срібла, або розчином Люголя на гліцерині;

2) механічний – масаж уретри через її задню стінку;

3) біологічний – внутрішньом’язове введення гоновакцини 500 млн. мікробних тіл; пірогеналу

200 МПД протягом 3 днів;

4) аліментарний – прийняття гострої і солоної їжі, пива;

5) фізіологічний – менструація;

6) термічний – індуктотерапія, діатермія, змінне магнітне поле.

Найбільш ефективна комплексна провокація. Вона проводиться одразу після менструації. Мазки і

посіви беруть через 24, 48, 72 години. Діагноз гонореї ставиться лише після виявлення гонококів.

Основними напрямками терапії гонореї є ліквідація збудника, підвищення імунобіологічної

реактивності, усунення локальних проявів. При застосуванні антибіотиків необхідно пам’ятати, що при

висхідній гонореї завжди має місце змішана флора, тому необхідно призначати їх з урахуванням чутливості.

З антибіотиків призначають пеніцилін по 300000 ОД через 4 години (курсова доза – 4,2-6 млнОД),

біцилін-1, біцилін-5 вводять 5 разів по 600000ОД через 12 годин (на курс 3 млнОД); левоміцетин застосовують

по 0,5 г через 4 години (на курс 10г). Допоміжною є імунотерапія (аутогемотерапія, застосування гоновакцини,

пірогенних препаратів).

Слід проводити також інфузійну, гіпосенсибілізуючу терапію та вітамінотерапію. Місцеве лікування

гонореї нижніх відділів статевої системи проводять при хронічних процесах або гострих у випадках алергічних

реакцій чи неефективності антибіотиків. При гонорейному цервіциті застосовують піхвові ванночки з 3-5%

розчину протарголу, канал шийки матки обробляють 10% розчином гідрокарбонату натрію і змазують 3-5%

розчином протарголу один раз на 3 дні.

Після проведеного лікування при відсутності гонококів у мазках, які взяті на 2-4 день менструації

протягом 3-х менструальних циклів жінка перестає бути джерелом інфекції і її можна зняти з обліку.

Кандідоз (candidos)

Гриби роду Candida є представниками нормальної мікрофлори піхви, але також вони можуть

потрапляти у статеві шляхи жінки з кишечнику, при безпосередньому контакті з ендогенним джерелом інфекції

(хворі чи носії) через інфіковані предмети або ж статевим шляхом. Свої патогенні властивості вони можуть

проявляти при зниженні захисних сил організму, гормональних порушеннях (наприклад – цукровий діабет),

метаболічному дисбалансі, дисбактеріозі, внаслідок прийому антибіотиків, кортикостероїдів, імунодепресантів,

на тлі пероральної контрацепції.

Кандідозний кольпіт відрізняється тривалим перебігом, глибоким проникненням грибків у піхвовий

епітелій багатовогнещевим ураженням з залученням у запальний процес слизової оболонки піхвинної частини

шийки матки та ендоцервікса.

Розрізняють гостру (тривалістю до 2 місяців) та хронічну (тривалістю більше 2 місяців) форми

кандідоза. Для гострої форми характерні профузні рідкі виділення з домішками сироподібних включень і

кислуватим неприємним запахом, також постійний нестерпний свербіж зовнішніх статевих органів, що

посилюється у другій половині дня, вночі або перед менструацією, та печія піхви. При огляді слизової

оболонки відмічається її гіперемія, сірувато-білі нальоти, які дуже важко відділити.

При хронічній формі вищеперераховані симптоми нечітко виражені. Слизова оболонка може бути

негіперемована і нальоти з неї легко знімаються.

Лікування хворих повинно бути комплексним і базуватися на принципах курсової терапії, що включає

в себе застосування специфічних і неспецифічних лікарських засобів.

До неспецифічних лікарських засобів відносять місцеве використання тетрабората у гліцерині,

генцианвіолета (перешкоджає прикріпленню грибків).

Специфічні антимікотичні препарати руйнують міцелій і клітини самих грибів. До них відносяться:

ністатин, що вводиться внутрішньовенно по 1000000 ОД 4 рази в день, протягом 14-16 днів;

пімафуцин (натаміцин) – по 0,1г вагінальні таблетки 1 раз в день на ніч, протягом 3-6діб;

кетоконазол (нізорал) – всередину по 0,2г в таблетках 2 рази в день під час їжі, протягом 5 днів.

Місцева терапія полягає у тому, що спочатку потрібно провести механічну очистку піхви з метою

видалення з неї виділень та продуктів життєдіяльності мікроорганізмів за допомогою ватного тампона або за

допомогою спринцювання. Потім наноситься на стінки та склепіння піхви, шийку матки антимікотична мазь

(мебетизолова, клотримазолова та ін.) 2 рази на день. Бажано, щоб статевий партнер пройшов курс терапії

(нізорал 200мг 2 рази в день протягом 5-7 днів).

При хронічному кандидозі курс терапії складає близько 7 днів під час 3 наступних менструацій, 10-

денний курс лактобактеріном по 5 доз інтравагінально.

Трихомоніаз (trichomoniasis)

Трихомоніаз виникає внаслідок проникнення в статеві органи вагінальної трихомонади. Властивістю

цих збудників є здатність до фагоцитозу і захвату мікроорганізмів, що робить можливим перенесення інших

інфекційних агентів за допомогою трихомонад. Вони спроможні обмежувати рухливість і життєздатність

сперматозоїдів, тому часто трихомонадна інфекція стає причиною чоловічої та жіночої безплідності. Зараження

трихомонадами відбувається, зазвичай, статевим шляхом. Можливе також інфікування плоду при проходженні

через уражені пологові шляхи.

Розвитку трихомонадної інфекції сприяють ендокринні розлади, гіповітамінози, бактеріальне

забруднення піхви, що супроводжується зниженням кислотності її вмісту. Збудники інтенсивно розмножуються

під час або після менструації.

Інкубаційний період при трихомоніазі становить 5-15 днів. Захворювання відрізняється

багатосередковістю. Основним місцем ураження є слизова оболонка піхви і ендоцервікс, сечовий міхур, уретра

вивідні протоки вестибулярних залоз. Можливе навіть втягнення в процес матки і її додатків.

Виділяють свіжий трихомоніаз і хронічний, який характеризується малосимптомністю і тривалим

перебігом (більш ніж два місяці). Можливе трихомонадоносійство.

У клінічній картині захворювання переважають значні гнійні, з неприємним запахом білі, свербіж та

печія вульви, заднього проходу, болюче сечовипускання.

При об’єктивному дослідженні спостерігається набряк та гіперемія зовнішніх статевих органів,

екскоріації, дерматит. Слизова оболонка піхви різко гіперемійована і має зернисту поверхню. Білі значні,

пінисті, жовтого чи зеленуватого кольору.

Діагноз встановлюється на основі анамнезу, клінічної картини та мікроскопії нативних і забарвлених

препаратів.

При лікуванні трихомоніазу слід дотримуватися таких принципів: