25.1.3. Родова травма внутрішніх органів

Травма органів черевної порожнини та заочеревинного простору може бути причиною загибелі дитини

в перші години або дні життя. Виникає частіше у великих плодів, при стрімких або затяжних пологах,

ускладнених гіпоксією. У більшості випадків пошкоджуються печінка, нирки, наднирники. Травмі печінки

сприяє її збільшення при гемолітичній хворобі, судинних пухлинах. Навіть при невеликій травмі гематома, яка

поступово збільшується, приводить до відшарування капсули, її розриву з наступною кровотечею в черевну

порожнину. Клінічні прояви залежать від ступеню ушкодження і розміру гематоми. Відмічається блідість

шкіри, в’ялість, асиметрія, напруження і болючість живота, блювота жовчю, зниження гемоглобіну в крові. Для

підтвердження діагнозу проводять пункцію черевної порожнини. Лікування заключається в невідкладній

лапаротомії, гемігепатектомії, переливанні крові.

При ушкодженні нирки загальний стан дитини після народження прогресивно погіршується,

з’являється кров у сечі, блювота, припухлість в поперековій ділянці. Діагноз підтверджується при урологічному

обстеженні. Показана кровозупиняюча і антибактеріальна терапія.

Крововилив в наднирники характеризується різко вираженою загальною слабкістю, розвитком колапсу

і анемії. Лікування проводять гідрокортизоном і кровозупиняючими засобами.

25.1.4. Родові ураження центральної нервової системи

Внутрішньочерепна родова травма виникає під час пологів внаслідок внутрішньоматкової та

інтрамуральної гіпоксії і механічного ушкодження черепа і його вмісту.

Усі види внутрішньочерепної травми А.П.Ромоданов і Ю.С.Бродський (1981) поділяють на 2 групи:

1) Травматичні пошкодження головного мозку без внутрішньочерепних виливів;

2) Внутрішньочерепні виливи: епідуральні, субдуральні, субарахноїдальні, внутрішньомозкові (в тому

числі й мозочкові), внутрішньошлуночкові, численні внутрішньочерепні різної локалізації.

За клінічним перебігом виділяють травму легкого, середнього і важкого ступенів. Клінічні прояви

внутрішньочерепної травми залежать від локалізації і об’єм крововиливу. При легкому пошкодженні

відмічається перехідна м’язова гіпотонія, послаблений крик, часто виражені дихальні розлади. При важких

пошкодженнях (крововиливи, розрив спинного мозку) – симптоми, які характерні для спінального шоку:

важкий синдром дихальних розладів, атонія, адинамія, парез діафрагми, парез сфінктерів, відсутність

безумовних рефлексів.

Лікування новонароджених із родовою травмою ЦНС розпочинають у

пологовому залі. Після оцінки стану дитини проводять реанімаційні заходи і як

правило, поміщують у кювез, забезпечують максимальний спокій. У комплексі

терапевтичних заходів провідними є дегідратаційна, антигеморагічна і

седативна терапія.

З метою зменшення набряку мозку застосовують внутрішньовенне введення плазми, 10% розчин

глюкози 5мл на 1кг маси, призначають лазикс 1мг/кг, 25% розчин магнію сульфату 0,5мл/кг. Застосовують такі

антигеморагічні засоби, як 1% вікасол 0,2мл/кг маси тіла, розчин дицинона 1%–0,5мл, аскорбінову кислоту

0,5Мл/кг, свіжезаморожену плазму 10мг/кг. Із седативних препаратів, крім магнію сульфату, призначають

фенобарбітал 1-2мг/кг, діазепам 0,5мг/кг рідше – натрію оксибутират 75-100мг/кг.

У комплексній терапії важливе місце займає корекція об’єму циркулюючої крові внутрішньовенним

введенням інфузійних розчинів з метою підтримання мозкового кровообігу і гомеостазу. При застосуванні

діуретиків, починаючи з другої доби життя, використовують 1% розчин калію хлориду 1-2 ммоль/кг під

контролем вмісту калію в крові. Швидкість крапельного введення інфузійних розчинів має бути 2 краплі на 1кг

маси тіла на 1 хвилину. За наявності інфузійних насосів швидкість може бути зменшена до 2-10 мл/год.,

особливо у недоношених новонароджених. Для підтримки гомеостазу призначають глюкокортикоїди:

дексаметазон (0,1мг/кг), преднізолон (1-2мг/кг), гідрокортізон (5мг/кг). З метою поліпшення окисно-відновних

процесів у комплексну терапію включають кокарбоксилазу (8мг/кг) або АТФ (0,5мл 1 раз на добу).

При підвищенні внутрішньочерепного тиску призначають дегідратаційні засоби, при судомах –

люмбальну пункцію. При крововиливах на очному дні і наявності крові в спиномозковій рідині потрібна

антигеморагічна терапія. Новонародженим із поверхневою субдуральною гематомою показане субдуральне

проколювання з метою зниження внутрішньочерепного тиску; при відсутності ефекту від цієї операції

необхідне хірургічне втручання. Дуже корисною є краніо-церебральна гіпотермія, яка знижує рівень

метаболічних процесів у мозку та сприяє збереженню його життєдіяльності.

Після покращання стану, хворих переводять в спеціалізовані неврологічні відділення. Прогноз після

внутрішньочерепної мозкової травми залежить від важкості ураження головного мозку і розмірів

внутрішньочерепних виливів. Діти, у яких була пологова травма ЦНС потребують спостереження педіатра і

невропатолога.