10 Днів з урахуванням антибіотикограми. В комбінацію антибіотиків входять: напівсентетичні пеніциліни

(оксацилін, клоксацилін, амоксицилін, карбеніцилін, азлоцилін таін.), цефалоспоріни (цефезалін, цефуроксин,

цефтазідин, цефоксіцин), аміноглікозиди (гентаміцин, сизоміцин, амікацин), тетрациклінового ряду

(метациклін, доксициклін). Поряд з антибіотиками застосовують сульфаніламідні препарати (бактрим,

бісептол), нітрофурани – фурадонін, фурагін, фунгіцидні препарати – кетаконазол (нізорал), флуканадол

(дифмокан).

При анаеробній неклостридіальній інфекції призначають кліндаміцин, лінкоміцин, рифампіцин,

метронідазол.

Для підсилення ефективності проведеної терапії в комплексне лікування слід включити сеанси

УФОАК. УФОАК буде більш ефективний, якщо його поєднати з гіпербаричною оксигенацією. ГБО збільшує

тканинний РО2 в зоні запалення, що в свою чергу підсилює дію антибіотиків.

Септичний шок

Септичний шок – це особлива реакція організму, яка характеризується розвитком складних системних

розладів, пов’язаних з порушенням адекватної перфузії тканин, що виникають у відповідь на проникнення

мікроорганізмів і їх токсинів.

Як правило, септичний шок ускладнює перебіг гнійно-інфекційних процесів, збудниками яких є

грамнегативна флора: кишкова паличка, протей, клебсієла, синьогнійна паличка. При розпаді цих бактерій

виділяється ендотоксин, який включає пусковий механізм розвитку септичного шоку.

Виникненню шоку окрім наявності інфекцій сприяють такі фактори як:

– зниження загальної резистентності макроорганізму;

– особливості кровообігу вагітної матки, що сприяє легкому надходженню бактеріальної флори в

кров’яне русло;

– зсуви гормонального гомеостазу (в першу чергу естрогенного і гестагенного);

– гіперліпідемія вагітних.

Патогенез

В патогенезі септичного шоку виділяють слідуючі основні моменти. У відповідь на проникнення в

кров’яне русло інфекції відбувається вихід вазоактивних речовин, збільшується проникність мембран,

розвивається синдром ДВЗ. Все це призводить до порушення гемодинаміки, розладу легеневого кровообігу і

газообміну, збільшення навантаження на міокард. Відбуваються глибокі метаболічні зміни, які призводять до

пошкодження життєво важливих органів і розвитку “шокових” легень, нирок, печінки, виникненню серцевої

недостатності, і як останній етап гомеостатичного виснаження – смерть організму.

Клініка

Клінічна картина септичного шоку залежить від фази шоку, тривалості його перебігу, та від того, на

фоні якого захворювання він виник.

Шок розвивається гостро, як правило, після оперативних втручань чи маніпуляцій в осередку інфекцій,

що сприяє “прориву” мікроорганізмів і їх токсинів в кров’яне русло.

В даному випадку дуже важлива рання діагностика, так як фактор часу відіграє вирішальну роль, бо

вже через 6-8 годин відбуваються незворотні процеси в організмі. Діагноз встановлюється головним чином на

підставі таких клінічних ознак:

1. Наявність септичниго осередку в організмі.

2. Гіпертермія. Температура тіла підвищується до 39-41С, утримується протягом 1-3 діб, потім

критично падає на 2-4С до субфібрильних, нормальних або субнормальних чисел.

3. Зниження артеріального тиску без попередньої крововтрати або яке не відповідає її об’єму.

Виділяють гіпердинамічну або “теплу” фазу шоку – коли систолічний артеріальний тиск знижується до 80-90

мм рт.ст. і утримується так від 15-30 хвилин до 1-2 годин. Друга фаза шоку – гіподинамічна або “холодна”. Для

неї характерно стрімке і тривале зниження артеріального тиску.

4. Тахікардія до 120-140 уд/хв. При цьому шоковий індекс перевищує 1,5 (при нормі 0,5), що свідчить

про доволі швидке зниження ОЦК.

5. Тахіпное – до 30-60 дихальних рухів за хвилину, що відображає не тільки тканьовий ацедоз, але й

формування “шокових” легень.

6. Порушення свідомості, яке проявляється ейфорією, збудженням, дезорієнтацією, маренням,

слуховими галюцинаціями, втратою свідомості.

7. Суха з гіперемією шкіра швидко змінюється на бліду, вкриту холодним липким потом. Часто

виникає Herpes labialis.

8. У більшості жінок з’являється періодичний біль з різною локалізацією, який виникає внаслідок

порушення кровопостачання та крововиливів в різні частини тіла, в м’язи, слизові оболонки.

При несвоєчасній терапії септичний шок ускладнюється гострою нирковою та дихальною

недостатністю, а також можлива маткова кровотеча внаслідок прогресування синдрому ДВЗ крові.

Лікування

Інтенсивна терапія септичного шоку здійснюється разом з реаніматологами і акушерами-гінекологами

за слідуючою схемою:

1. Корегування артеріальної гіпотензії та порушення мікроциркуляції методом керованої гемодилюції

за допомогою стимуляторів судинного тонусу, антиагрегантів, глюкокортикоїдних гормонів.

2. Детоксикація методом форсованого діурезу (за показаннями екстракорпоральні методи –

перитоніальний діаліз, лімфо- і гемосорбція).

3. Антибактеріальна терапія. Застосовуються препарати з широким спектром дії. До них належить:

ампіциллін, карбініциллін, цефалоспоріни (цефалорізін, цефазолін, цефалексін), аміноглікозіди (гентаміцин,

амікацин, азоміцин).

4. Видалення септичного осередка на фоні інтенсивної терапії в умовах загальної анестезії.

5. Проведення ШВЛ в комплексі з киснетерапією.

6. Корекція тромбогеморагічного синдрому.

7. Проведення терапії, направленої на усунення синдрому поліорганної недостатності.

Послідовність реанімаційних заходів визначається за формулою: VIP – PhS, де V – вистеляція, І –

інфузійна терапія, Р – підтримка на потрібному рівні артеріального тиску та серцевого викиду, Ph –

фармакотерапія (антибіотикотерапія і стероїдотерапія), S – специфічна терапія (видалення гнійного вогнища).

Для усунення респіраторного дистрес-синдрому з перших хвилин коли він виник треба проводити

ШВЛ з позитивним тиском на кінці видиху 5мм вод.ст. суміш 50% кисню і повітря.

Інфузійну терапію проводять під контролем ЦВТ і хвилинного діурезу в режимі керованої гемодилюції

в швидкому темпі (5-20мл/хв) до стабілізації гемодинаміки. Співвідношення між кристалоїдами і колоїдами

1:2,5.

Для підтримки діяльності серця застосовують серцеві глікозиди, кортикостероїди – преднізолон по