180, Таким же чином змінюють іншу ручку. Після цього виводять голівку прийомом Морісо-Левре.

Вилучення плода за ніжки

При повному ніжному передлежанні вилучення плода починають з захвату обох ніжок. Кожна ніжка

обхвачується однойменною рукою таким чином, щоб великі пальці лежали по довжині ікроножних м’язів, а

верхівки їх досягали підколінних ямок. По мірі тракції руки лікаря переміщаються спочатку на стегна, потім на

таз плода, як при вилученні за ніжку. У подальшому виконують звільнення плечового поясу і послідуючої

голівки плода.

Вилучення плода за пахвинний згин

Проводиться при чистому сідничному передлежанні, якщо сідниці стоять непосувно, вколотились у таз

або знаходяться на тазовому дні. Вилучення плоду потрібно здійснювати згідно механізму фізіологічних

пологів в тазовому передлежанні. При здійсненні І моменту пологів вивільняється до рівня пупка.

Вказівний палець однойменної руки (при першій позиції плода – лівої, при другій – правої) вводять у

відповідний паховий згин плода, а великий палець розташовують на крижі. Вказівним пальцем виконують

тракцію назад (вниз). Сила при тракції повинна бути спрямована на таз плода, а не на стегно, щоб не допустити

його перелому. Оскільки палець, що виконує тракцію, швидко втомлюється, то для посилення потягу доцільно

обхватити передпліччя кистю другої руки. Помічник натискає на дно матки з метою попередження розгинання

голівки плоду. Після прорізання передньої сідниці, її потрібно припідняти вгору, з боку спинки плода увійти

вказівним пальцем другої руки за паховий згин ніжки, що лежить позаду, і тракцією вниз низвести сідницю

плода. Тракціями на себе за обидва пахових згини виводять таз плода.

Потім приступають до здійснення ІІ моменту операції. Тазовий кінець плода беруть обома руками

таким чином, щоб великі пальці лежали вздовж крижів, а чотири останніх охоплювали б здухвинні кістки і

стегна плода не вище пахової складки, і тракціями на себе і вниз виводять тулуб до рівня пупка.

Потім здійснюють ІІ момент пологів – виведення тулуба плоду до нижнього кута лопатки. Тільки після

цього можна приступити до вилучення ручок і голівки плоду (ІІІ і ІV момент), що здійснюється за тими ж

методами, що і при класичній ручній допомозі.

Інструментальне вилучення плода за паховий згин виконується за допомогою спеціального тупого

крючка, який вводять у передній згин передньої сідниці. Тракції крючком і поетапне вилучення плода

виконується таким же чином як і при вилученні пальцем. Оскільки існує велика загроза травматизації плода,

вилучення крючком допускається тільки при мертвому плоді.

Ускладнення у матері і плода при вилученні плода за тазовий кінець:

– розриви м’яких тканин родового каналу (шийки матки, промежини);

– ушкодження лонного і крижово-здухвинного з’єднання;

– травми плода (пошкодження нижніх і верхніх кінцівок плода навіть до переломів);

– внутрішньочерепна травма, переломи ключиць плода.

Контрольні запитання

1. Дати визначення операції екстракції плода за тазовий кінець?

2. Показання до операції.

3. Умови для проведення екстракції за тазовий кінець.

4. Види операції.

5. Техніка операції вилучення плода за ніжку.

6. Техніка операції вилучення плода за ніжки.

7. .Техніка операції вилучення за паховий згин.

8. Ускладнення для матері і плода.

26.4.4. Кесарський розтин

Кесарським розтином називається операція, при якій хірургічним шляхом розтинають вагітну матку та

з неї вилучають плід з усіма його ембріональними утвореннями. Ця операція відома ще давніх часів. У

Римській імперії (кінець VII віку до н. е.) заборонялось поховання вагітних жінок без попереднього вилучення

дитини шляхом кесарського розтину.

Перший історично достовірний кесарський розтин на живій жінці був виконаний 21 квітня 1610 року

хірургом Траутманом із Віттенбургу. У Росії перша операція кесарського розтину із сприятливим наслідком для

матері та плода виконана Г. Ф. Еразмусом у 1756 році.

У 1780 році Данило Самойлович захистив першу дисертацію, присвячену кесарському розтину.

Введення правил асептики і антисептики не покращили наслідки операції по тій причині, що смертність була

зумовлена кровотечами або інфекційними ускладненнями, пов’язаними з тим, що кесарський розтин

закінчувався без ушивання рани матки.

У 1876 році Г.Е.Рейн та незалежно від нього Е.Порро запропонували метод вилучення дитини з

наступною ампутацією матки і очеревинним, або позаочеревинним ушивання культі шийки.

З 1881 року, після того як F. Kehrer зашив розріз матки трьохповерховим швом, починається новий

етап становлення операції кесарського розтину. Її стали виконувати не тільки по абсолютним, але і по

відносним показанням. Почались пошуки раціональної техніки операції, що і призвело до методики

інтраперитоніального ретровезікального кесарського розтину, що є основною у даний час. Частота кесарського

розтину в Україні за останні 30 років збільшилась у 10 разів і складає 9-15%. Ріст частоти операцій кесарського

розтину в основному відбувся за рахунок повторних операцій, а також внаслідок частішого використання їх при

тазових передлежаннях і внутрішньоутробній гіпоксії плоду.

Розрізняють абдомінальний кесарський розтин (sectio caesarea abdominalis) і піхвинний кесарський

розтин (sectio caesarea vaginalis). Останній за сучасних умов майже не виконується. Виділяють також малий

кесарський розтин, який виконується при терміні вагітності до 28 тижнів.

Абдомінальний кесарський розтин може проводитися двома методами: внутрішньоочеревинно і

позаочеревинно.

Внутрішньоочеревний метод кесарського розтину по виду розрізу на матці розділяють на: