§ 2. Вплив рішень Суду Європейського Союзу на право та інститути єс

став об'єктом критики, наприклад, П. Нсйла (P. Neill), Т. Хартлі та X. Расмусссна (Н. Rasmussen), оскільки часом він межував із виходом за межі своїх повноважень або із самовільним їх розширенням. Кожен з цих науковців критикував методи тлумачення Суду ЄС, обґрунтову­ючи свої зауваження по-різному. Так, П. Нейл (P. Neill) після прийнят­тя рішення по справі Les Verts наголосив, що Суд самовільно змінив зміст ст. 230 Договору про ЄСпв, хоча держави-члени не внесли в до­говір положення про участь Парламенту в цій процедурі, що виразило їх волю¹' Професор Т. Хартлі зауважив, що складно уявити більш ви­разний приклад зміни права замість його тлумачення^2- X. Расмусссн (Н. Rasmussen) як завзятий критик діяльності Суду ЄС наполягав на тому, що Суд керується, перш за все, принципами права ЄС, які є по­літичними за своєю природою, а тому не можуть застосовуватися при судовому розгляді^3- Але всупереч цій критиці рішення Суду були, можна сказати, скопійовані гіри внесенні змін до Договору про ЄСпв та Договору про функціонування ЄС Лісабонським договором, а цс яскравіше за все показало їх вплив на розвиток інтеграційної правової системи. І це не єдиний приклад того, як рішення Суду ставали прооб­разами актів, які в подальшому приймалися інститутами ЄС⁴'

Взагалі Суд ЄС уперше звернувся до принципу інституційної рівноваги (балансу) у рішенні по справі Мегопі і зазначив, що «баланс влад є характе­ристикою інспггуційної структури Співтовариства, фундаментальною га­рантією, наданою Договором»^5- Науковці зазначати, що при недостатності в установчих договорах стримувань та противаг, а також чіткого розподілу компетенцій між інститутами Суд ЄС став рушійною силою вдосконалення механізму функціонування інтеграційного правопорядку⁶"

' Neill P. The European Court of Justice: A Case Study in Judicial Activism. - London: European Policy Forum, 1995. - P. 235.

² Хартли Т. К. Основы права европейскою Сообщества: Пер. с англ. - М.: Закон и право, Ю11ИТИ, 1998. - С. 91.

³ Rasmussen Н. On the Law and Policy in the European Court of Justice. - Dorderecht, Boston, London: Martinus NijhoffPublishers, 1986. - P. 62.

¹ Тут можна пригадати розвиток Судом ЄС поняття недобросовісної ділової прак­тики, позатарифннх обмежень тощо.

⁵ Case 9/56, Мегопі & Co, Industrie Metallurgiche SpA v High Authority II European Court Reports. - 1957-58. - P. 133.

* На це вказували Г. Шермсрз, Дж. Вейлср. Ф. Джейкобе га ін. (Schermcrs H. The European Court of Justice: Promoter of European integration // The American Journal of Comparative Law. - 1974. - Vol. 22, Is. 3. - P. 444 464; Weiler J. The Transformation of Europe // Yale Law Journal. - 1991. - Vol. 100. - P. 2403-2483; Jacobs F. G. The Evolution of the European Legal Order // Common Market Law Review. - 2004. - Vol. 41. - P. 303-316).

239

Розділ 3. Рішення Суду Європейського Союзу; 'іх природа та функції

Прикладом ще одного аспекту утвердження Судом ЄС принципу інституційної рівноваги є рішення Суду ЄС по справі принцип Roquette Freres, яке стосувалося відміни Регламенту, прийнятого Радою без консультації з Парламентом. Суд відмінив цей Регламент та зазначив, що «...консультація з цим інститутом означає його можливість віді­гравати реальну роль у правотворчому процесі Співтовариства. Такс повноваження є суттєвим фактором у становленні інституційного ба­лансу, який передбачений Договором»¹" Суд також додав, що цей обов'язок відображає фундаментальний демократичний принцип, який полягає в можливості громадян опосередковано брати участь у прий­нятті рішень на рівні ЄС через представницький орган. Тобто Суд у своєму рішенні зробив посилання на два принципових елементи демократії — необхідності участі Парламенту в правотворчому про­цесі (як елемент інституційного балансу) та участі громадян у цьому ж процесі.

Аналіз практики Суду ЄС свідчить, що принцип інституційного балансу втілюється, перш за все, в утвердженні ролі Європейського Парламенту. Це відмітив і Генеральний Адвокат JT. А. Гілхоед (L.A. Geelhoed): «Інстіггуційний баланс відіїрає значну роль у рішеннях Суду ЄС. Він встановлює прямий зв'язок між прерогативами Парламенту та демократичними принципами, які підкреслюють їх» ' Отже, хоча взаємо­відносини та повноваження всіх інститутів зазнавали радикальних змін протягом розвитку Співтовариств та Союзу, але особливо це стосувало­ся Парламенту, який еволюціонував від інституту з консультативними функціями до інституту з досить сильними нормотворчими функціями, що викликало необхідність постійно тлумачити межі його компетенції. Еволюція сталася після прийняття Єдиного Європейського Акта, який передбачив процедуру співробітництва (кооперації), за якою висновки Парламенту щодо проекту акта є основоположними, та після вступу в силу Маастрихтського договору, який ввів процедуру спільного при­йняття рішень і значно посилив роль Парламенту в нормотворчому процесі. Крім того, процес продовжився з прийняттям Лісабонського договору, який остаточно визнав Парламент як повноправного носія законодавчої влади ЄС, яку він реалізує спільно з Радою.

' Case 138/79, Roquette Freres v Council of the Eumpean Communities II European Court Reports. - 1980. - P. 3333.

• Висновок І енерального адвоката по справі 491/01 (Case 491/01, Imperial Tobacco Limited v Secretary of Slate for Health II European Court Reports. - 2002. - P. 1-11453).

240