§ 1. Провадження щодо забезпечення примусового виконання зобов 'язань. ..

Накладення Судом ЄС матеріальних санкцій на держави-порушннці є ефективним засобом приведення їх дій у відповідність до положень установчих договорів та виконання рішень Суду. Раніше, до внесення змін Лісабонським договором, коли в рамках ст. 228 Договору про ЄСпв на Комісію був покладений обов'язок провести ще одну адміністра­тивну стадію для накладення матеріальних санкцій, то держави-члени в своїй більшості відповідали на мотивовані висновки Комісії та по­чинали виконувати свої обов'язки належним чином або робили це одразу після подачі позову до Суду ЄС. Як буде складатися ситуація з новим, більш прискореним механізмом виконання рішень Суду ЄС, покаже час та практика використання нової ст. 260 Договору про функ­ціонування ЄС, але можна прогнозувати, що ця новела пришвидчить можливість накладення матеріальних санкцій без проходження додат­кової адміністративної стадії і спонукатиме держави-члени до якнай­швидшого виконання рішень Суду ЄС.

Звісно, не останню роль в активізації держав-членів щодо виконань рішень Суду ЄС відіграють розміри матеріальних санкцій, хоча сам Суд підкреслює, що вони є не формою покарання, а лише засобом спонукання держави-члена до приведения її дій у відповідність до положень права ЄС. Але з практики поведінки держав можна зробити такий же висновок, як це зробили ще до того, як Суд ЄС виніс своє перше рішення про на­кладення матеріальних санкцій Е. Бонні (A. Bonnie) та А. О. Четверіков, що штрафні санкції є «засобом примусу»', «штраф є резервним знаряддям, більше потенційною загрозою, ніж актуальною мірою» ' Тобто примус є не метою, а правовим наслідком контролю, який примушує порушника сумлінно виконувати взяті на себе зобов'язання. Із цим важко не погоди­тися, оскільки з небагатьох справ, які були передані до Суду ЄС для на­кладення матеріальних санкцій, більшість була відкликана Комісією у зв'язку з виконанням державами-членами своїх зобов'язань.

Станом на кінець 2008 р. Суд ЄС внніс рішення лише по п'яти справах щодо накладення матеріальних санкцій³" По трьох справах

¹ Bonnie A. Commission Discretion under Article 171(2) E.C. // European Law Re­ view. - 1998. - Vol. 23, Issue 6. - P. 547.

² Четвериков А. О. Гарантии законности в системе европейской интеграции: ответственность государств-членов за нарушение правовых норм и индивидуальных предписаний Европейского Союза // Московская государственная юридическая ака­ демия. - Режим доступу: http://eulaw.edu.ru/documents/articles/Iaw_garant.htm.

³ Case 387/97, Commission v Greece И European Court Reports. - 2000. - P. 1-5047; Case 278/01, Commission v Spain II European Court Reports. - 2003. - P. 1-14141; Case 304/02, Commission v France II European Court Reports. -2005. - P. 1-6263; Case 177/04, Commission v France II European Court Reports. - 2006. - P. 1-2461; Case 119/04, Commission v Italy II European Court Reports. - 2006. - P. 1-6885.

115

Розділ 2. Процедури реалізації юрисдикції Суду Європейського Союзу

була призначена пеня та лише в 2005 р. рішенням по справі Commission

V France вперше Суд ЄС призначив виплату одразу і штрафу, і пені¹" Розмір штрафу становив 20 млн. евро, а пені — 56,76125 млн. евро за кожні 6 місяців невиконання зобов'язання. До цього науковці вважати, що, виходячи з семантичного тлумачення ст. 228 Договору про ЄСпв (зараз ст. 260 Договору про функціонування ЄС), ці санкції не можуть використовуватися в сукупності ' Але Суд ЄС використав телеологіч­ ний метод тлумачення та дійшов протилежного висновку '

Беручи до розгляду невиконання зобов'язань, що стосуються імп­лементації директив, деякі автори зробили спробу вивести схему, коли потрібно застосовувати штраф, а коли — пеню. Вони пропонують класифікувати невиконання зобов'язань на два типи: незастосування належно імплементованої директиви і повна неімплементація дирек­тиви, та, спираючись на цю класифікацію, призначати в першому ви­падку штраф, а у другому, як більш серйозному порушенні, — пеню ' Але сам Суд ЄС вважає, що пеня та штраф мають різні призначення. Так, пеня спонукає державу-члена якнайшвидше припинити невико­нання зобов'язання, а штраф є оцінкою збитків, нанесених публічним іа приватним інтересам через невиконання зобов'язань.

Комісія до винесення Судом ЄС рішення по справі Commission

V France стояла на позиції, що пеня є найбільш адекватною санкцією для якнайшвидшого припинення невиконання зобов'язань державою- членом, і тому пропонувала Суду застосовувати її частіше, але, враху­ вавши нову практику та втіливши її у нове Комюніке, дійшла висновку, що залежно від обставин справи вона пропонуватиме Суду ЄС засто­ сування штрафу та пені окремо чи разом. Нарахування пені, якщо інше не визначено в рішенні Суду, починається з дня винесення рішення за ст. 260 Договору про функціонування ЄС, а штраф призначається з урахуванням періоду невиконання зобов'язання з дати винесення

¹ Case 304/02, Commission v France II European Court Reports. - 2005. - P. 1-6263.

² Thcodossiou M. A. An Analysis of the Recent Response of the Community to Non Compliance with Court of Justice Judgments: Article 228 (2) E.C. // European Law Review. - 2002. -Vol. 27. No. l.-P. 30.

³ Стосовно питання, чи може Суд СС накладати одночасно і штраф, і пеню, ІЗ держав-членів дали негативну відповідь і лише 4 держави підтримали думку Комісії про можливість цього.

¹ Tcsauro G. La Sanction des Infractions au Droit Communautaire (Report presented to the 15th FIDE Conference, 1992) // Rivista di Dritto Europeo. - 1992. - Vol. 32. - P. 486; Diez-Hochlcitncr J. Le traite de Maastricht et I'inexecution des arrets de la Cour de Justice par les Etats membres // Revue du Marche Unique Europeen. - 1994. - Vol. 2. - P. 141.

116