§ 1. Провадження щодо забезпечення примусового виконання зобов 'язань. ..

На Комісію покладений обов'язок надати логічне та детальне викла­дення фактів, які доказують існування порушення зобов'язань з боку держави-члена ' Як зазначив Суд ЄС, мотивований висновок призначений ще й для визначення меж аргументів у судовому процесі, якщо такий буде ініційовано в майбутньому, тому Комісія не може посилатися перед Судом на обставини, які не були зазначені в мотивованому висновку'

Крім того, у мотивованому висновку Комісія повинна зазначити заходи, які мають бути виконані державою для припинення невиконан­ня зобов'язання та строк, який надається їй для цього. Суттєвим є те, що цей строк має бути розумним. У цьому випадку поняття розумності залежить від обставин справи та варіюється досить суттєво. Суд бере до уваги такі обставини справи, як безвідкладність, крайня необхід­ність, а також чи не виникли ці обставини через дії Комісії та чи знала держава-член про наміри Комісії запровадити заходи для припинення невиконання зобов'язань. Так, у рішенні по справі Commission v Belgium Суд ЄС визнав розумним двотижневий строк, призначений Комісією для скасування для службовців ЄС податку на нерухомість у Бельгії. Суд обґрунтував це тим, що бельгійська влада знаїа про позицію Ко­місії щодо існування цього податку задовго до ініціювання процедури за ст. 226 Договору про ЄСпв (зараз ст. 258 Договору про функціону­вання ЄС) ' В іншій справі, порушеній теж проти Бельгії, двотижневий строк для скасування дискримінаційної плати іноземних громадян за навчання в бельгійських вищих навчальних закладах виявився неро­зумним ' У середньому строк для припинення невиконання зобов'язань становить два місяці.

Мотивований висновок Комісії не може бути оскаржений за про­цедурою ст. 263 Договору про функціонування ЄС, оскільки не має обов'язкової сили, а є лише складовою однієї зі стадій процедури при­пинення невиконання зобов'язань державою-членом, що було підтвер­джено рішенням по справі Liitticke v Commission, в якому Суд ЄС за­значив, що жоден із актів і заходів адміністративної стадії не має обов'язкового характеру⁵' Але у держав-членів існує можливість тако­го оскарження в межах подальшої судової стадії в рамках ст. 258.

' Case 274/83, Commission v Italy II European Court Reports. - 1985. - P. 1077.

² Case 217/88 Commission v Germany II European Court Reports. - 1990. -P. 1-2879, Case 52/90, Commission v Denmark II European Court Reports. - 1992. - P. 1-2187.

³ Case 85/85, Commission v Belgium II European Court Reports. - 1986. - P. 1149. ¹ Case 293/85, Commission v Belgium II European Court Reports. - 1988. - P. 305.

⁵ Case 48/65, Alfons Liitticke GmbHv Commission II European Court Reports. - 1966. -

P. 26.

103

Розділ 2. Процедури реалізації юрисдикції Суду Європейського Союзу

Ініціювання процедури за ст. 258 Договору про функціонування ЄС є правом Комісії, а не обов'язком, тож якщо вона вирішить не провадити подальших дій або зовсім не розпочинати процедуру, то це не може бути предметом оскарження за процедурою статей 265' або 263 Договору про функціонування ЄС ' це цілком логічно, оскільки ст. 258 призначена для захисту інтересів ЄС, а не приватних осіб. Приватні особи, зі свого боку, можуть подали позов до національних судових установ, які можуть прий­няти рішення про відшкодування збитків, завданих невиконанням дер­жавою своїх зобов'язань. Захист приватних осіб від невиконання державами-членами зобов'язань, закріплених правом ЄС, через націо­нальні судові установи, а не через наднаціональні інститут можна вважа­ти досить ефективним механізмом у світлі розробленої Судом ЄС концеп­ції відповідальності держави перед приватними особами за порушення права ЄС та відшкодування нанесених цим збитків. Суд ЄС досконало розробив цю концепцію на базі фундаментального рішення по справі Francovich ' Прикладом дії цієї концепції захисту є рішення іспанського Верховного суду, яке він виніс у 2003 р., про відшкодування збитків у роз­мірі 26,4 млн телевізійному оператору Canal Satclite Digital, які настали внаслідок прийняття законодавчою владою Іспанії норм, які протирічили нормам права Співтовариства ' Такі прецеденти є непоодинокими⁵'

¹ Case 247/87, Star Fruit v Commission II European Court Reports. - 1989. - P. 291.

² Case 87/89, Societe nalionale interprofessionnelle de la tomate and others v Commis­ sion II European Court Reports. - 1990. - P. 1-1981.

'joined cases 6/90,9/90, Francovich and Bonafaci v Italy II European Court Reports. -1991. - P. 1-5357. Щодо концепції відповідальності держав-членів перед приватними особами див.: Harlow С. Francovich and the Problem of the Disobedient State // European Law Journal. - 1996. - Vol. 2. - P. 204-210.

Коментар цього рішення днв.: Lage S. M., Brokelmann H. The Liability of the Spanish State for Breach of EC Law: the Landmark Ruling of Spanish Tribunal Supremo in the Canal Satelite Digital Case // European Law Review. - 2004. - Vol. 29, No. 4. - P. 530-545.

⁵ Протягом розгляду подібної справи національний суд може направити до Суду ЄС преюдиціальне звернення за ст. 267 Договору про функціонування ЄС щодо тлу­мачення та дійсності норм права ЄС. Таким чином Суд доповнює механізм приведен­ня лій держав-членів у відповідність до положень нрава ЄС поряд з національними судовими установами, що підвищує ефективність захисту приватних осіб.

Крім того, на практиці може виникнути ситуація, коли Суд ЄС вже виніс рішення про невиконання зобов'язань державою-членом за ст. 258 Договору про функціонування ЄС, а приватна особа паралельно ініціювала процедуру щодо відшкодування збитків, завданих державою таким невиконанням, тобто на національному рівні. Процедура на європейському рівні жодним чином не обмежує процедуру на національному рівні. Більш того, існування рішення Суду ЄС може прискорити національїгу процедуру. У рішенні по справі Brasserie du Pecheur і¹ Germany Суд ЄС зазначив, що попереднє рішення Суду про існування по­рушення буде вирішальним як для приватних осіб, гак і для інших держав-членів і ЄС (Joined cases 46,48/93, Brasserie du Pecheur v Germany ma Sv Secretary of State for Transport, ex parte Factortame Ltd and Others II European Court Reports. - 1996. -P. 1-1034).

104