§ 1. Провадження щодо забезпечення примусового виконання зобов 'язань. ..

Щодо держав-членів, то, як вже зазначалося, їм надана можливість самим безпосередньо оскаржувати невиконання зобов'язань іншими державам-членами в рамках ст. 259 Договору про функціонування ЄС. Для цього держава-позивач повинна звернутися до Комісії, яка буде відігравати роль посередника. Остання має винести мотивоване рішен­ня після надання можливості державі-позивачу та державі-відповідачу надати свої зауваження в усній та письмовій формі. Якщо Комісія про­тягом трьох місяців не виносить висновку, то це не заважає державі-позивачу особисто передати справу до Суду ЄС. Відмінність судового процесу за ст. 259 від процесу за ст. 258 полягає в тому, що тягар до­казування існування порушення лежить на державі-позивачеві. У су­довому процесі за ст. 259 Комісія може виступити на підтримку тієї чи іншої держави.

Окрім дискреційного права ініціювання процедури за ст. 258 До­говору про функціонування ЄС Комісія має повноваження вирішува­ти, в який час провадити таке ініціювання. Наприклад, у рішенні по справі Commission v Germany (Waste Directives) Суд ЄС підтвердив ці виключні повноваження Комісії та її вигідне положення для вста­новлення найбільш адекватного часу для початку провадження проти держави-члена, навіть якщо воно ініційоване після спливу 6 років із дня прийняття відповідної директиви ЄС, як це було в цій справі, та додав, що перегляд цих повноважень не входить до компетенції Суду¹' Це компетенція Комісії вирішувати, коли надіслати офіційну повістку, винести мотивований висновок або притягнути державу-члена до Суду. Взагалі Суд ЄС показує небажання обмежувати свободу Комісії в прийнятті таких рішень, пояснюючи це існуванням балансу між владами в ЄС.

Слід зазначити, що різні держави-члени по-різному реагують на мотивовані висновки Комісії щодо порушень зі свого боку. Данія, на­приклад, показує найкращі результати щодо позитивного реагування на такі висновки та припинення порушень, за нею йде Великобританія. Найнижчі показники в Італії га Греції.

Якщо ж держава-член не виконує своїх зобов'язань протягом стро­ку, встановленого Комісією в мотивованому висновку, то остання може передати справу на розгляд Суду ЄС і тим самим розпочати судову

¹ Case 422/92, Commission v Germany (Waste Directives) II European Court Reports. -1995. P. 1-1097.

105

Розділ 2. Процедури реалізації юрисдикції Суду Європейського Союзу

стадію¹' Хоча ч. 1 ст. 17 Договору про ЄС одігам із головних завдань Комісії визначає забезпечення застосування положень установчих до­говорів, але ч. 2 ст. 258 чітко встановлює, що Комісія не зобов'язана передавати справу до Суду, а робить це на свій розсуд. Комісія може передати справу до Суду і у випадку припинення невиконання державою-членом свого обов'язку, якщо воно трапилося після спливу строку, визначеного в мотивованому висновку ' На практиці Комісія частіше за все відзиває позов після припинення невиконання забов'язання. Право Комісії не ініціювати процедуру за ст. 258 не може заохочувати державу-члена до незаконної поведінки та не може звіль­нити її від виконання обов'язків за правом ЄС. Це означає, що за при­ватними особами залишається право на оскарження невиконання обов'язків державою-членом на національному рівні.

Повноваження Комісії щодо вирішення питання про порушення провадження стосується й ініціювання адміністративної стадії. Звісно, не кожне порушення має фундаментальний характер, а тому і не є для Комісії першочерговим. На такі порушення Комісія реагує не так швидко. Найоперативніше вона реагує на порушення, які мають сис­тематичний характер. У цьому проявляється принцип вибірковості, який визнаний основним елементом ефективної політики функціону­вання правової системи при великому навантаженні ' Комісія страте­гічно використовує цей принцип.

В останній час у практиці та доктрині з'явилася концепція «за­гальних і тривалих порушень», які становлять найбільшу загрозу для інтеграційного правопорядку, а тому Комісія та Суд ставляться до них з великою обережністю. Ознаками таких порушень є поєднання їх особливого масштабу, тривалості та серйозності. Обгрунтування цієї концепції відбулося при розгляді справи Commission v Ireland (Irish Waste/, у рамках якої Ірландія обвинувачувалась у порушенні восьми статей Директиви щодо відходів, яка не виконувалася належним чином

¹ Т. Бьорзел (Т. Borzel) відносить до судової стадії і винесення Комісією мотиво­ ваного висновку. Пояснити таку позицію можна тим, що в мотивованому висновку Комісія викладає всі правові підстави процедури, які в подальшому визначають межі судового розгляду. Див.: Borzel T. A. Non-compliance in the European Union: pathology or statistical artefact? //Journal of European Public Policy. - 2001. - Vol. 8, Issue 5. - P. 806-807.

² Case 7/61, Commission v Italy/I European Court Reports. - 1961. - P. 317.

³ Rawlings R. Engaged Elites Citizen Action and Institutional Attitudes in Commission Enforcement // European Law Journal. - 2000. - Vol. 6, Issue I. - P. 10.

⁴ Case 494/01, Commission v IrelandII European Court Reports. - 2005. - P. 1-3331.

106