§ 2. Провадження по справах про скасування нелегітимних нормативних актів сс.

акти спрямовані на створення правових наслідків для третіх сторін. Крім того, в окрему процедуру (ст. 269 Договору про функціонування ЄС) винесена можливість перевіряти легітимність актів Європейської Ради або Ради, які стосуються визначення наявності тяжкого та по­стійного порушення державою-членом принципів, на яких грунтуєть­ся Союз. У рамках цієї процедури позов може бути поданий лише державою-членом, яка стала об'єктом констатації Європейської Ради або Ради.

Як вже зазначено, раніше не можна було оскаржувати акти Парла­менту, оскільки він мав тільки консультативні та політичні функції та не мав повноважень приймати акти, які б мали юридичну силу для третіх сторін. Але, застосувавши телеологічне тлумачення положень установ­чих договорів про свою юрисдикцію, Суд ЄС дійшов висновку, що такс становище порушувало принципи права ЄС і включив до списку актів, які можна оскаржувати, акти Парламенту, що в подальшому стало осно­вою для прийняття доповнень до Договору про ЄСпв.

Надання можливості Парламенту бути як активним учасником, legitimation active (тобто можливість бути позивачем), так і пасивним учасником, legitimation passive (тобто його акти можна оскаржувати), процедури скасування нелегітимних нормативних актів є яскравим прикладом правотворчості Суду ЄС та його внеску в інституційний розвиток Союзу¹"

Крім того, згідно з п. Ъ ст. 271 Договору про функціонування ЄС під юрисдикцію Суду ЄС підпадають спори, що стосується заходів, ухвалених Радою Керуючих ЄІБ. У цьому випадку позивачами можуть виступати будь-яка держава-член, Комісія або Рада Директорів ЄІБ на умовах, встановлених ст. 263. Таким же чином відповідно до п. с ст. 271 Договору про функціонування ЄС юрисдикція Суду поширюється на спори, що стосуються заходів, ухвалених Радою Директорів ЄІБ. Провадження проти таких заходів можуть бути порушені державами-членами або Комісією на умовах, встановлених ст. 263, та виключно на підставі невідповідності процедурі, що передбачена частинами 2, 5, 6, 7 ст. 21 Статуту ЄІБ.

Суб'єкти, які можуть порушити провадження за ст. 263 Дого­вору про функціонування ЄС. Щодо позивачів, які можуть ініціюва-

' Щодо становлення Парламенту як учасника процедури за ст. 263 див.: Bradley К. St. C. The Variable Evolution of the Standing of the European Parliament in Proceedings before the Court of Justice // Yearbook ofthe European Law. - 1988. - Vol. 8. - P. 27-57.

125

Розділ 2. Процедури реалізації юрисдикції Суду Європейського Союзу

ти процедуру за ст. 263, то їх можна поділити на три групи. У першу групу позивачів входять держави — члени ЄС, Європейський Парла­мент, Рада, Комісія. Це так звані привілейовані позивачі, які можуть захищати будь-чиї прерогативи та не зобов'язані доказувати, що вони зацікавлені в предметі оскаржуваного акта. У цьому випадку діє пре­зумпція того, що ці позивачі завжди мають інтерес у контролі за за­конністю актів ЄС. Вони можуть оскаржувати акти, адресовані іншим суб'єктам. Так, держава-член може оскаржити акг інституту або орга­ну, котрий адресований іншій державі, оскільки цей акт діє в право­вому полі Союзу, а кожна держава-член є його безпосереднім учасни­ком. Понягтя держави в контексті ч. 2 ст. 263 Договору про функціо­нування ЄС не поширюється на регіональну владу держави-члена або місцеву громаду (самоврядування), які будуть вважатися приватними особами в розумінні ч. 4 сг. 263^і' Винятком є лише ситуація, коли ці одиниці будуть визнаватися внутрішнім правом держави-члена як юридичні особи ' Е. Арнул (A. Arnull) повністю погоджується, що через ряд обставин та положень права ЄС регіональна влада має до­рівнювати державам-членам у процедурі анулювання актів ЄС³'

Щодо Європейського Парламенту, Ради та Комісії, то вони є пред­ставниками наднаціонального та міждержавного елементів Союзу, тому питання, які вони підіймають у рамках процедури за ст. 263, здебіль­шого мають фундаментальний характер. Як зазначає англійська вчена Дж. Шо (J. Shaw), цс «конституційні» питання, оскільки вони зачіпають положення щодо розподілу компстснцій, міжінстигуційного балансу та таких принципів, як демократії, інституційної відповідальності та законності ' Як вже зазначалося, спочатку Парламент не міг оскаржу­вати акти інститутів за ст. 230 Договору про ЄСпв (зараз ст. 263 До­говору про функціонування ЄС), але Суд ЄС визнав за ним це право, оскільки протилежне загрожувало б принципу інституційної рівно-

¹ Case 95/97, Region Wallonne v Commission II European Court Reports. - 1997. - P. 1-1787; Case 180/97, Regione Toscana v Commission Я European Court Reports. - 1997. -P. 1-5245.

¹ Case T-417/04, P Regione Siciliana v Commission II European Court Reports. - 2006. -P. 1-3881.

^: Arnull A. Private Applicants and the Action for Annulment since Codomiu //Common Market Law Review. - 2001. - Vol. 38. - P. 10-12.

⁴ Shaw J. Law of the European Union. - [3"¹ Ed.]. - London: Palgrave Law Masters, 2000,-P. 491.

126