§ 1. Провадження щодо забезпечення примусового виконання зобов 'язань. ..

млсння Комісії та спроби досягнути компромісу за обставин force majeure Суд ЄС не бере до уваги цю обставину як виправдання.

Якщо протягом судового розгляду Суд ЄС встановлює, що держава-член насправді не виконує своїх зобов'язань, то від такої держави відповідно до ст. 260 Договору про функціонування ЄС вимагається вжити необхідних заходів для виконання рішення Суду.

Оскільки Суд ЄС не наділений компетенцією вказувати, які дії по­винна вжити держава, а також визнавати національні нормативні акти незаконними або примушувати державу приймати потрібні акти, то рішення Суду мають декларативний характер. Однак принцип верхо­венства права ЄС вимагає, щоб держава-член вжила відповідних за­ходів для усунення порушення, визнаного Судом. Наприклад, націо­нальний акт, який не відповідає праву ЄС, не повинен застосовуватися жодним із органів держави-члена, тобто рішення Суду призводить до його автоматичного незастосування. Суд ЄС слушно зазначив у рішен­ні по об'єднаних справах Procureur de la Republique v Waterkeyn, що права виникають не з рішення Суду за ст. 226 (тепер ст. 260), а з норм права ЄС, які не виконувалися державою-порушницсю ' Більш того, обов'язковість рішень Суду ЄС, незважаючи на відсутність визначених строків для його виконання, вимагає цього в найшвидші строки в інте­ресах однакового застосування права ЄС³'

Виконання судових рішень є частиною судового розгляду. Відпо­відно до ст. 260 Договору про функціонування ЄС, контроль за вико­нанням рішень Суду, ухвалених на підставі статей 258, 259 Договору, покладений на Комісію. Якщо держава-член не виконує рішення Суду ЄС, то Комісія після надання можливості державі-члену викласти свої зауваження може звернутися до Суду з новою справою про накладен­ня штрафу або пені відповідно до ст. 260 Договору про функціонуван­ня ЄС. З цього приводу можна згадати позицію Е. Бонні (A. Bonnie), яка вважає, що функції Комісії в рамках ст. 260 дещо різняться від її функцій у межах ст. 258 ' 3 цим важко не погодитись, оскільки в про­цедурі за ст. 258 Комісія більшою частиною веде переговори в дусі

¹ Це підтвердив і сам Суд у своєму рішенні по справі 6/60 (Case 6/60, Jean-E. Humblel V Belgian State II European Court Reports. - 1960. - P. 559).

² Joined cases 314-316/81, 83/82, Procureur tie la Republique v Waterkeyn II European Court Reports. - 1982. - P. 4337.

³Case 291/93, Commission v Italy II European Court Reports. - 1994. - P. 1-859.

⁴ Bonnie A. The Evolving Role of the European Commission in the Enforcement of Community Law: From Negotiating Compliance to Prosecuting Member States? // Journal of Contemporary European Studies. - 2005. -Vol. 1, Issue 2. - P. 39-53.

Ill

Розділ 2. Процедури реалізації юрисдикції Суду Європейського Союзу

співробітництва, використовуючи «м'яке право», а у процедурі за ст. 260 вона виступає як прокурор. Такий умовний поділ виникає через те, що в рамках процедури за ст. 260 Комісія має справу із державою-членом, яка знехтувала рішенням Суду ЄС, а таке порушення саме по собі має серйозний характер.

Можливість накладення матеріальних санкцій за невиконання рі­шень Суду була введена Маастрихтським договором у 1993 р. шляхом внесення змін до ст. 228 Договору про ЄСпв (теперішня ст. 260 Дого­вору про функціонування ЄС). До того часу жодного правового меха­нізму спонукання держав-членів до виконання рішень Суду ЄС не іс­нувало. Коли виникала ситуація невиконання рішення Суду, то єдиним засобом було повторне звернення до Суду за ст. 226 Договору про ЄСпв (теперішня ст. 258 Договору про функціонування ЄС). Прикладом такого неефективного провадження є справа проти Франції: у 1971 р. Комісія порушила провадження проти неї, у 1974 р. Суд виніс рішення про невиконання нею зобов'язань ' після якого Франція так і не по­чала виконувати їх. Після цього Комісія провела повторну процедуру за ст. 226 і у 1994 р. було винесено друге рішення Суду ЄС про продо­вження невиконання покладених зобов'язань ' Увесь цей процес зайняв близько 25 років. Після таких прецедентів необхідність у формуванні певного механізму захисту була очевидною. Протягом підготовки до­повнень міждержавною конференцією в Маастрихт! було вироблено п'ять основних пропозицій щодо того, який механізм буде дієвим у спо­нуканні держав-членів до виконання рішень Суду ЄС за ст. 226 Дого­вору про ЄСпв (теперішня ст. 258 Договору про функціонування ЄС). Як представники держав-членів, так і представники Суду ЄС зупини­лися на варіанті, який і увійшов до ст. 228 Договору про ЄСпв (тепе­рішня ст. 260 Договору про функціонування ЄС)³' Вперше Комісія скористалася наданою можливістю запропонувати Суду ЄС накласти матеріальні санкції лише в 1996 р. у справі проти Греції, рішення по котрій було винесене в 2000 р.⁴

Матеріальні санкції можуть накладатися у формі штрафу або пені. Комісія пропонує їх Суду в розмірі, який вона вважає належним у кон-

' Case 163/73, Commission v France II European Court Reports. - 1974. - P. 359.

² Case 334/94, Commission v France II European Court Reports. - 1996. - P. 1-1307.

³ Слід зазначити, що ініціатором прийнятого варіанту виступила Великобританія - держава, яка ніколи не була активним прибічником інтеграції. Це свідчило про на­ гальну потребу в прийняті відповідних заходів, яку розуміли навіть держави, які ви­ ступали проти налнаціоналізації більшої частини компетенцій.

¹ Case 387/97, Commission v GreeceII European Court Reports. - 2000. - P. 1-5047. 112