§ 3. Система юрисдикції Суду Європейського Союзу та процесуальні форми її реалізації

конституційної юрисдикції для повноцінного функціонування правової системи. За аналогією можна говорити про важливість такої нормо-контрольної юрисдикції для європейської правової системи та зміц­нення статусу установчих договорів ЄС. А. О. Селіванов зазначив: «Результатом конституційною контролю є встановлення конституцій­ної відповідальності і захист Конституції як свідчення особливої пра­вової охорони конституційної законності і конституційного правопорядку»'"

Оскільки у доктрині прийнято наділяти Суд ЄС рисами верховно­го (федерального) суду, то цілком можливо виділяти його верховну (федеральну) юрисдикцію. Вона відбивається у повноваженнях Суду ЄС по ухваленню преюдиціальних рішень у відповідь на запити від національних судів (ст. 267 Договору про функціонування ЄС), які є гарантом єдності права ЄС²' У цьому випадку Суд ЄС має виключну юрисдикцію надавати тлумачення праву ЄС та дійсності актів його інститутів, органів, офісів, агенцій і виступає, так би мовити, як верхо­вний суд відносно національних судів держав-членів, які не можуть виконувати ці функції³" Т. Трідімас (Т. Tridimas), говорячи про те, що Суд ЄС наділений такою юрисдикцією, зазначає: «Він (Суд. — Т. К.) відіграє центральну роль не лише відносно сфери економічної інте­грації, але і у вирішенні питань політичного правління, визначення демократії на європейському та національному рівні, та роблячи вне­сок у процес судової гармонізації відносно появи європейського демосу»⁴'

Однак слід зазначити, що юрисдикцію Суду ЄС за ст. 267 Догово­ру про функціонування ЄС, на наш погляд, можна віднести і до кон­ституційної юрисдикції, оскільки більшість питань, які вирішуються в рамках цієї процедури, мають конституційний характер, а саме: тлу­мачення права ЄС щодо розмежування повноважень між державами-членами та наднаціональними органами, розмежування повноважень

' Селіванов А.О. Конституційна юрисдикція: поняття, зміст, принцип верховенства права, правові позиції по справах прав людини і конституційних конфліктів у сфері публічної влади. - К: Вид. дім «Ін Юрс», 2008. - С. 23.

² Див.: Lcnacrts К., Arts D. Procedural Law of the European Union. - London: Sweet & Maxwell, 1999. - P. 9.

³ Тут можна говори ги лише про умовність верховенства Суду СС над національ­ ними судовими установами, оскільки формально між ними не існує ієрархії.

¹ European Union Law for the twenty-first Century. Rethinking the new Legal Order. Essays in EU Law / Ed. by Tridimas Т., Nebbia P. - Oxford, Portland, Oregon: Hart Publishing, 2004. -P. 113.

81

Розділ 2. Процедури реалізації юрисдикції Суду Європейського Союзу

між самими наднаціональними інститутами, питання інституційного балансу тощо. Тобто, на наш погляд, доцільно об'єднати конституцій­ну та верховну (федеральну) юрисдикції Суду ЄС в єдину групу, оскіль­ки ці юрисдикції реалізуються однією процедурою — преюдиціальною, яка є фундаментом правової системи Союзу в цілому, що буде більш ґрунтовно розглянуто у розділі 2.

Щодо адміністративної юрисдикції Суду ЄС, то вона стосується спорів, що вникають із неналежного виконання функцій публічної адміністрації, тобто інститутів та органів ЄС. Так, згідно зі статтями 263 та 265 Договору про функціонування ЄС Суд ЄС/Загальний суд наділений юрисдикцією з розгляду спорів по захисту приватних осіб від дії нелсгі гимних актів або бездіяльності інститутів, органів, офісів, агенцій ЄС. Відповідно до ст. 268 Договору про функціонування ЄС він має юрисдикцію у спорах про відшкодування збитків у випадку позадоговірної відповідальності, завданих інститутами або службов­цями Союзу. До цього виду юрисдикції можна віднести також повно­важення Суду ЄС за певних обставин та при дотриманні процедурних вимог звільняти з посади Омбудсмана (п. 2 ч. 2 ст. 228 Договору про функціонування ЄС), члена Комісії (п. 2 ст. 245, ст. 247 Договору про функціонування ЄС) та Рахункової палати (ч. 6 ст. 286 Договору про функціонування ЄС).

Міжнародна, конституційна, верховна (федеральна) та адміністра­тивна юрисдикції є родовими і похідними характеристиками статусу Суду ЄС в інституційній системі ЄС. Але оскільки мова може йти не лише про юрисдикцію Суду ЄС як характеристику, що відбиває інсти-туційну природу цього органу, але й про владний ресурс судової сис­теми ЄС в цілому, яка еволюціонувала певним чином у сталу систему судової влади ЄС, то важливим є функціональний аспект юрисдикції судів ЄС та функціональна класифікація судової юрисдикції. Основою такої класифікації виступає функціональний критерій, тобто такий, що характеризує судові повноваження з точки зору функцій існуючих ланок судової системи ЄС. Дана класифікація є важливою, оскільки функціонально юрисдикція фіксує межі легітимної діяльності різних гілок судової влади. За функціональним критерієм юрисдикція судової влади ЄС поділяється на: 1) юрисдикцію безпосередньо Суду ЄС; 2) юрисдикцію Загального суду; 3) юрисдикцію Трибуналу з питань цивільної служби. Якщо розглянути обсяги юрисдикції кожної ланки судової системи ЄС, то стає зрозумілим, що кожна з них виконує свої 82

§J. Система юрисдикції Суду Європейського Союзу та процесуальні (/юрми її реалізації

власні функції. Головною функцією Загального суду є захист прав та інтересів приватних осіб у контексті європейського правопорядку, оскільки він уповноважений розглядати скарги, позивачем по яких є саме приватні особи (статті 263, 265, 268, 270,272,340 Договору про функціонування ЄС). Трибунал функціонально призначений розгляда­ти спори між ЄС та його службовцями, тобто його юрисдикція поши­рюється на позови службовців до ЄС (ст. 270 Договору про функціо­нування ЄС). Щодо Суду ЄС, то він, як неофіційно, але загальновиз­наний головний судовий орган ЄС, функціонально призначений від­стоювати інтереси інтеграції, розглядаючи всі інші спори.

Як вже зазначалося, юрисдикція Суду ЄС — складне явище і це також відбивається на функціональній юрисдикції. Зважаючи на ви-щевикладене щодо цієї юрисдикції, можна виділити такий різновид функціональної юрисдикції, як альтернативна юрисдикція. Під альтер­нативною юрисдикцією розуміється юрисдикція в рамках певних про­цедур, яка розподіляється між Судом ЄС та Загальним судом залежно від того, хто виступає позивачем. До альтернативної функціональної юрисдикції можна віднести юрисдикцію за процедурами по оскаржен­ню нормативних актів інститутів, органів, офісів та агенцій ЄС (ст. 263 Договору про функціонування ЄС), оскільки ініціювати її можуть ін­ститути ЄС і за певних обставин приватні особи, як і по процедурах по оскарженню незаконної бездіяльності інститутів, органів, офісів, агенцій (ст. 265 Договору про функціонування ЄС). До альтернативної функціональної юрисдикції належить також процедура винесення рі­шення відповідно до арбітражного застереження (ст. 272 Договору про функціохгування ЄС), оскільки якщо позивачем по ній виступає при­ватна особа — сторона контракту, то справа розглядається Загальним судом.

Крім альтернативної функціональної, функціональну юрисдикцію Суду ЄС також можна поділити на факультативну та обов'язкову. Під факультативною юрисдикцією розуміються ті повноваження Суду, які залежать від волі сторін передати справу на його розгляд, вираженій у тій чи іншій формі. У своїй більшості юрисдикція Суду є обов'язковою, а факультативними є лише декілька процедур. Так, звернення до Суду ЄС за висновком щодо сумісності міжнародних угод, які укладаються Співтовариством, з установчим Договором (ст. 218 Договору про функ­ціонування ЄС) залежить від волі Парламенту, Ради, Комісії чи держави-члена. Протягом п'яти років з дня набрання чинності Лісабонським

83

Розділ 2. Процедури реалізації юрисдикції Суду Європейського Союзу

договором здійснення преюдиціальної юрисдикції щодо простору свободи, безпеки та правосуддя залежить також від волевиявлення держави-члена, яке має бути зроблене у формі подання відповідної декларації (ст. 10 Протоколу № 36 про перехідні положення). Можна також виділити такий різновид факультативної юрисдикції, як узго-джувальна (або дозвільна). До неї можна віднести винесення Судом ЄС/Загальним судом рішень відповідно до арбітражних застережень (ст. 272 Договору про функціонування ЄС), оскільки можливість над­національних судів розглядати спір прямо залежить від угоди сторін про це. Юрисдикція Суду ЄС щодо будь-якого спору, що стосується предмета установчого договору (ст. 273 Договору про функціонування ЄС), — цс теж узгоджувальна (дозвільна) юрисдикція, оскільки такий спір може бути переданий до Суду ЄС лише відповідно до спеціальної угоди між сторонами.

У науці залежно від характеру владних повноважень суду деякі автори класифікують юрисдикцію на суб'єктивну та об'єктивну. Суб'єктивна юрисдикція здійснюється шляхом офіційного визнання судом наявності в особи суб'єктивного права та присудження цьому суб'єктові усього того, що з цим правом пов'язано (спір з приводу права). Об'єктивна юрисдикція здійснюється шляхом вирішення пи­тання щодо порушення закону і реалізується у вигляді репресивної, відновлювальної та скасувальної юрисдикції '

Така класифікація має право на існування. А відносно юрисдикції Суду ЄС відбиває певні її особливості функціонування. Тож щодо юрисдикції Суду ЄС можна застосувати такий поділ:

1. Суб'єктивна юрисдикція — винесення висновків щодо суміснос­ті міжнародних угод, що укладаються, із установчим Договором (ст. 218 Договору про функціонування ЄС), винесення рішень відповід­но до арбітражного застереження (ст. 272 Договору про функціонуван­ня ЄС) та вирішення спору між державами-членами, що стосується предмета установчого Договору (ст. 273 Договору про функціонування ЄС). Крім того, визнання Судом ЄС наявності в особи чи інституту суб'єктивного права може відбуватися не в рамках окремої процедури, а під час тлумачення Судом права Союзу в межах преюдиціальної про­цедури ст. 267 Договору про функціонування ЄС.

¹ С мородинський В. С. Владні повноваження органів судової влади // Актуальні проблеми законодавства України. Тези доповідей і наук, повідомлень студ. наук, кон­ференції: Матеріали конф. - X.: Нац. юрид. акад. України, 1996. - С. 22-23. 84