§ 2. Провадження по справах про скасування нелегітимних нормативних актів єс...

ваги (балансу) ' тому пізніше були внесені відповідні доповнення в установчий Договір. За всі роки існування у Парламенту права за­хищати як свої інтереси, так і інтереси інших осіб, останні він захищав вкрай рідко. Переважно він захищає власні прерогативи га обґрунтовує свою ініціативу оскарження актів процесуальним нравом участі в нор-могворчому процесі Комісії.

Друга група позивачів — Рахункова палата та ЄЦБ — виникла з Маастрихтським договором. Лісабонський договір додав до цієї гру­пи ще й Комітет регіонів. Цих позивачів можна назвати напівнриві-лейованими ' оскільки вони можуть оскаржувати акти ЄС з мстою захисту лише власних прерогатив на відміну від групи попередніх інститутів. Друга група позивачів повинна доказувати, які саме пре­рогативи та яким чином були порушені.

Третю групу позивачів становлять фізичні або юридичні особи, тобто приватні позивачі, до яких входять і держави, які не є членами ЄС ' Одразу хотілося б зазначити, що рівень активності приватних осіб стосовно подачі позовів згідно зі ст. 263 Договору про функціонування ЄС дуже високий, хоча і різниться залежно від їх приналежності до тієї чи іншої держави-члена. Більш активно оскаржують акти ЄС при­ватні особи з великих держав-членів, таких як Німеччина, Англія та Франція (серед активістів також нідерландці га бельгійці), а у Греції та Іспанії до Суду більш активно звертаються уряди, ніж приватні осо­би цих країн.

Оскарження актів ЄС приватними особами є одним із найбільш складних та дискусійних питань як у доктрині, так і на практиці. Ці позивачі є непривілейованими, оскільки вони можуть подавати позови до Загального суду лише «проти рішення, адресованого такій особі, або проти рішення, яке прямо та індивідуально зачіпають її, а також проти регламентарних актів, котрі безпосередньо її зачіпають та не потребують імплементацій них заходів», як цс зазначено в ст. 263 До­говору про функціонування ЄС.

' Case 70/88, European Parliament v Council (Chernobyl) II European Court Reports. -1990. - P. 1-2041. Див. також коментар цієї справи: Bradley K. St. C. Sense and Sensibility: Parliament v Council Continued// European Law Review. - 1991. - Vol. 16, No. 3. - P. 245-257.

² K. Дейвіс називає їх «умовно привілейованими заявниками». Див.: Дэйвис К. Право Европейского Союза / [пер. со 2-го англ. изд.]. - К.: Знання, 2005. - С. 230.

³ Case 298/89, Government of Gibraltar v Council of the European Communities II European Court Reports. - 1993.- P. 1-03605.

127

Poic ii 2. Процедури реалізації юрисдикції Суду Європейського Союзу

Не виникає жодних непорозумінь, якщо акт адресований конкрет­ній особі чи групі осіб. В усіх інппіх випадках приватні особи, окрім наведення підстав для оскарження акта, щоразу повинні доводити іс­нування двох умов: що оскаржуваний акт зачіпає їх безпосередньо та індивідуально. Ці умови характеризують так званий «кваліфікований зв'язок» акга з особою та існування у Суду ЄС юрисдикції ratione personae, тобто існування юрисдикції відносно особи, яка порушує справу. Практика свідчить, що Суд дає рестриктивне тлумачення ст. 263 щодо цієї групи позивачів, тобто намагається якнайбільше звузити коло ймовірних позивачів ' Звичайно, позивач повинен мати інтерес в анулюванні акта, інакше ініціювання цієї процедури буде неможли­вим. Під інтересом позивача розуміється вилив акга на його правове становище. Щодо доведення наявності інтересу, то Суд теж намагаєть­ся тлумачити цю умову у вузькому розумінні '

Безпосередній вплив акта на приватну особу означає наявність причинного зв'язку між дією акта та його впливом на позивача. Клю­чове значення має існування проміжних ланок між дією акта та пози­вачем, якому цей акт не адресований. Цією ланкою може бути держава-член, якій цей акт адресований, а точніше, її обов'язок його імплемен-тувати'. Якщо така ланка існує та акт миттєво не змінює положення приватної особи-позивача, то він не має безпосереднього впливу на останнього. Тобто виключається безпосередній вплив акта ЄС, якщо він надає відповідні дискреційні повноваження державам-членам ' У таких випадках оскаржувати можна імплементаційний акт і лише на національному рівні. Якщо ж акт автоматично вступає в дію та не за­лежить від волі і дій держави-члена, то його безпосередній вплив є на­явним.

У справі СПІ, яка стосувалася Регламенту щодо злиття, Робочі ради компаній Рсггіег та Vittel оскаржували Рішення Комісії, яке визнавало

' Це може бути пояснено правовими традиціями Західної Європи, згідно з якими приватним особам дуже важко оскаржити національний законодавчий акт. Хоча в остан­ні роки відмічається послаблення обмежень у процедурі нормативного оскарження. Наприклад, Німеччина та Італія вже зробили цю процедуру центральною в публічному процесі, у той час коли інші держави, наприклад Англія, використовують її не часто. Див.: Case 25/62, Plaumann і' Commission II European Court Reports. - 1963. - P. 95.

² Case 25/62, Plaumann v Commission II European Court Reports. - 1963. - P. 95.

³ Nordberg C. Judicial Remedies for Private Parties under the State Aid Procedures // Legal Issues of European Integration. - 1997. - Vol. 24, No. I. - P. 55.

⁴ Case 222/83, Municipality ofDifl'erdange v Commission II European Court Reports. - 1984.-P. 2889.

128