§ 1. Суд Європейського Союзу в інституційній системі с с

печувалась, передусім единою системою керівних органів, тобто ін­ститутів. Стаття 3 Договору про ЄС встановлювала: «Союз обслугову­ється єдиною інсти гуційною структурою, яка забезпечує узгодженість і наступництво діяльності...». Тобто інститути співтовариств були перетворені на інститути ЄС. Інститутів у ЄС (а отже і в співтовариств) стало п'ять. Маастрихтський договір доповнив інституційну систему співтовариств Рахунковою палатою, яка і стала п'ятим інститутом. Усі інститути формувалися відповідно до договорів про Європейські спів­товариства, а керувалися в своїй діяльності залежно від предмета пи­тання договорами про ці самі співтовариства чи Договором про ЄС, коли питання стосуються Другої чи Третьої опор.

Крім цих структурних нововведень, Маастрихтський договір по­силив інституційне положення Європейського Парламенту за рахунок введення процедури спільного прийняття рішень у чітко встановлених випадках, яка частково наближала його до нормотворчого органу. Ця процедура полягає в тому, що проект, підготовлений Комісією та за­тверджений Радою, має пройти гри читання та бути узгоджений і при­йнятий Парламентом ' Протягом цієї процедури Парламент має право абсолютною більшістю накласти вето на прийняття Радою акта '

Крім гого, важливим нововведенням Маастрихтського договору було створення інституту громадянства ЄС, який підкріплювався пере­ліком гарантованих прав.

Слід зазначити, що Договором про ЄС було змінено назву Євро­пейського економічного співтовариства на Європейське Співтовари­ство. Цс означало не лише формальну зміну назви, але й тс, що Євро­пейське економічне співтовариство перестало бути лише економічною організацією та потребувало розширення своєї компетенції, що і тра­пилося з прийняттям доповнень, які містилися в Договорі про ЄС. З того часу до компетенції Європейського Співтовариства увійшли валютний союз, який передбачав перехід на єдину грошову валюту, соціальна політика тощо.

Реформування інституційної системи ЄС на цьому не припинило­ся. Оскільки Союз постійно розширювався та на час реформ у 1996 р.

¹ Більш детально щодо участі Парламенту в процесі прийняття рішень інститута­ ми ЄС див.: Довгань В.М. Європейський Парламент. Правовий статус і компетенція в системі органів Європейського Союзу: Моноірафія. - К.: КНТ, 2007. - С. 58-129.

² 3 моменту вступу в силу Договору про ЄС га станом на 2006 р. у межах ЄС було прийнято 97 актів на основі процедури спільного прийняття рішень, 52 - на основі процедури співробітництва та 168 - за процедурою консультації.

21

Posol і І. Сутність юрисдикції Суду Європейського Союіу

налічував 15 держав-членів і мав ще 12 заявок на вступ до ЄС, то необ­хідність реформи була нагальною. За існуючої системи було неможли­во проводити подальше розширення Союзу, і тому 2 жовтня 1997 р. був підписаний Амстердамський договір щодо внесення змін до До­говору про Європейський Союз, договори щодо заснування Європей­ських співтовариств і деякі пов'язані з ними акти, який набув чинності 1 травня 1999 р. (далі — Амстердамський договір). Але незважаючи на прагнення держав провести кардинальну інституційну реформу. Амстердамський договір не вніс суттєвих змін в інституційну систему, а замість цього вніс корективи до компетенції Союзу та співтовариств ' Так, питання щодо віз, імміграції, притулку, вільного пересування осіб, політика зайнятості, які раніше належали до Третьої опори Союзу, були включені до Першої опори. Після цього до компетенції Союзу в рамках Третьої опори відносилися лише питання боротьби зі злочинністю. У цьому контексті слід відмітити, що крім перегляду змісту цієї опори відбулося її перейменування на співробітництво поліції та судових органів у кримінально-иравовій сфері.

До системи права ЄС були включені також Шснгенські домовле­ності. Крім того, Амстердамський договір доповнив Договір про ЄС розділом VII, який заклав правові основи різношвидкісної (або дифе­ренційованої) інтеграції.

Не пройшло і року, як держави-члени ініціювали нове внесення змін до установчих договорів. У результаті 26 лютого 2001 р. був під­писаний так званий Ніццький договір про внесення змін та доповнень до Договору про ЄС, Договорів про заснування Європейських співто­вариств (Договір про ЄСпв) та деяких пов'язаних з ними актів, який провадив дійсно революційну інституційну реформу, що дозволила збільшити кількісний членський склад Союзу вдвічі ' У силу він всту-

¹ Детальний аналіз зміни інституційної системи ЄС після Амстердамського до­говору див.: Manin Ph. The Treaty of Amsterdam // Columbia Journal of European Law. -1998. - Vol. 4. - P. 1-26; Сулимский С. В. Международно-правовые проблемы развития институциональной системы Европейского Союза после Амстердамского Договора: дис... канд. юрид. наук: 12.00.10. - М., 2003. - 185 с.

^: Щодо детального аналізу розвитку ЄС з прийняттям Ніццького договору див.: Dashwood A. The Constitution of the European Union After Nice: Law-Making Procedures //European Law Review.-2001.-Vol. 26, Is. 3,- P. 215-238; Wouters J. Institutional and Constitutional Challenges for the European Union - Some reflections in the Light of the Treaty ofNice// European Law Review. - 2001. - Vol. 26, Is. 4. - P. 342-356; St. С Bradley K. Institutional design in the Treaty ofNice // Common Market Law Review. - 2001. -Vol. 38.-P. 1095-1124.

22