§ 3. Роль Суду Європейського Союзу та національних судіву становленні...

1990 р.), тому французькі суди протягом багатьох років у разі проти­річчя національного права праву Співтовариства застосовували пер­ше¹'

Ще цікавішим прикладом була Німеччина, Вищий Конституцій­ний Суд якої дійшов висновку, що при виникненні протиріч між правом ЄС та Конституцією Німеччини (особливо протиріч у сфері фундаментальних конституційних прав) слід застосовувати Консти­туцію. Пояснення цієї позиції зводились до того, що Конституція гарантує права, які потребують захисту, а право Співтовариства, у свою чергу, не містить переліку таких прав. Вищий Конституційний Суд вважав, що правопорядок Німеччини спроможний більш ефек­тивно здійснювати захист фундаментальних прав, як правопорядок країни з багатовіковим досвідом демократії. Як наслідок, Конститу­ційний Суд залишив за собою право перегляду актів Співтовариства на відповідність Конституції ' Але ситуація з часом змінилася, зміц­нився захист прав людини у ЄС, і вже у справі Wunsche³ Федеральний Конституційний Суд підтвердив, що захист фундаментальних прав у Співтоваристві/ЄС досяг досить високого рівня та не поступається німецьким стандартам '

Необхідною умовою кооперації національних судових систем і су­дової системи Союзу є однакове застосування актів ЄС та рішень Суду. Якщо національні суди не будуть однаково застосовувати правові акти ЄС та рішення Суду ЄС, то це призведе до дисбалансу правової сис­теми всього Союзу, який можна з упевненістю характеризувати як правовий Союз, який об'єднує держави-члени завдяки авторитету права. Вже згадане рішення по справі Costa v ENEL підтверджує тезу. У цьому рішенні категорично зафіксовано: «Виконавча сила права Спів­товариства не може різнитися в одній державі від іншої з підстав від­мінностей національних правових систем, тому що це є дискримінацією,

' Див.: Рішення Державної Ради Франції від 1 березня 1968 р. по справі Syndicat General de Fabricants de Semoules de France (Syndicat General de Fabricanls de Semou-les de France II Common Market Law Reports. - 1970. - Vol. 7. - P. 395-401).

² Див.: Рішення Вищого Конституційного Суду Німеччини по справі Internatio­ nale Handelsgesellscha/i від 29 травня 1974 р.

³ Рішення Вищого Конституційного Суду Німеччини від 22 жовтня 1986 р.

⁴ Щодо регулювання відносин між Судом ЄС та національними судами Німеччи­ ни див.: Grimm D. The European Court of Justice and National Courts: the German Constitutional Perspectives after the Maastricht Decision // Columbia Journal of European Law. - 1997. - Vol. 3. - P. 229-242.

261

Розділ J. Рішення Суду Європейського Союзу: а природа та функції

яка заборонена ст. 12 Договору, та призведе до порушення ст. 10 (зараз ч. З ст. 4 Договору про ЄС. — Т. К.)»'.

Поступове сприйняття державами-членами правових нововведень Співтовариства стосувалося не тільки верховенства його права, але й механізму преюдиціальних звернень до Суду ЄС, які є основним механізмом кооперації національних судів із Судом ЄС. Націоначьні суди остерігалися обмеження своїх виключних повноважень, особли­во вищі суди, звернення від яких надходять набагато рідше, ніж від судів нижчих інстанцій. Ця тенденція спостерігається в усіх державах-членах ЄС. Зокрема, конституційні суди держав-членів і зараз засто­совують преюдиціальну процедуру вкрай рідко та неохоче, боячись визнати Суд ЄС як фінального арбітра ' Наприклад, конституційні суди Італії, Іспанії та Франції вважають, що положення ст. 234 Договору про ЄСпв не можуть застосовуватися до них через їх особливе право­ве становище в судових системах та специфічні функції, які покладені на них. Суди Великобританії у свою чергу теж намагались відстоюва­ти свою незалежність, яка має давні традиції' Англійський лорд Дайн-лок (Dciplock) у 1972 р. висловив точку зору, що ситуації, коли англій­ські суди потребуватимуть роз'яснення з боку Суду ЄС, виникатимуть дуже рідко, тим паче, що це може призводити до затримки у вирішен­ні справ. Він додавав, що судам не останньої інстанції слід відмовля­тися від подання преюдиціальних звернень або робити це тільки через Апеляційний Суд. Такої ж думки дотримуватися лорд Денінг (Dening) та лорд Канцлер Хейлшам (Heyshlam). Останній навіть видав відпо-

¹ Case 6/64, Costa v ENEL II European Court Reports. - 1964. - P. 585.

¹ Хоча деякі автори пов'язують невелику кількість преюдиціальних звернень від вищих судів тим, що вони мають більшу кваліфікацію, ніж нижчі суди, тому вони самі в змозі вирішити складні питання права без звернення до Суду ЄС (див.: Komarek J. In the Court(s) We Trust? On the Need for Hierarchy and Differentiation in the Preliminary Ruling Procedure // European Law Review. - 2007. - Vol. 32, No. 4. - P. 487). Але ми вважаємо, що таке пояснення не зовсім коректне, оскільки тлумачити чи вирішувати питання дійсност і актів ЄС відповідно до ст. 267 Договору про функціонування ЄС може лише Суд ЄС і ці функції в жодному разі не можуть виконувати національні суди хоч якими кваліфікованими воин були. Аналіз преюдиціальних звернень національних конституційних судів та відповідну ст атистику див.: Estclla A. Constitutional Legitimacy and Credible Commitments in the European Union // European Law Journal. - 2005. -Vol. 11, No. I. - P. 22-42.

³ Щодо практики застосування можливостей ст. 234 Договору про ЄСпв судами Великобританії див.: Amull A.M. Article 177 and the Retreat from Van Duyn // European Law Review. - 1983. - Vol. 8. - P. 363-382; Golub J. The Politics of Judicial Discretion: Rethinking the Interaction Between National Courts and the European Court of Justice // West European Politics. - 1996. - Vol. 19, No. 2. P. 360-385.

262