§ 1. Провадження щодо забезпечення примусового виконання зобов 'язань. ..

протягом 24 років. Підставами позову були дванадцять скарг від при­ватних осіб про випадки порушення Директиви по всій території Ірлан­дії, які полягали в нестворенні Ірландією правової та адміністративної бази для приведення в дію положень Директиви. Як Генеральний адво­кат по цій справі Л. Гілхоед (L. Geelhoed), так і Суд ЄС дійшли одна­кового висновку про специфіку конкретного масового порушення, яка полягала в створенні владою певної протиправної тенденції в країні, що призвела до значного погіршення навколишнього середовища.

Загальні га тривалі порушення можуть стосуватися не лише на­вколишнього середовища, а й інших важливих сфер. Особливістю розгляду таких порушень Судом ЄС є те, що процес розвитку цих по­рушень має розглядатися не тільки з моменту спливу строку, зазначе­ного в мотивованому висновку, а з самого початку, щоб дослідити весь процес порушення, його наслідки та поведінку держави-порушниці. Крім того, протягом судової стадії Комісії дозволяється надавати нові докази порушення, а також доводити до відома Суду існування анало­гічних порушень, які не були згадані в мотивованому висновку. Суд пояснив такий відступ від своєї загальної практики особливою небез­печністю цього виду порушень і тим, що нові докази не змінюють характер порушення, оскільки воно має загальний та масштабний характер. Наслідком визнання Судом ЄС існування «загального та тривалого порушення» державою-членом своїх обов'язків є зобов'язання не тільки усунути порушення, які були заявлені як під­стави судового розгляду, але й змінити політику держави в тій чи іншій сфері, яка не відповідає праву ЄС. Можна зробити висновок, що «за­гальні та тривалі порушення» стосуються найбільш важливих і чутли­вих сфер діяльності ЄС та його держав-членів.

Як вже зазначалося, предмет офіційної повістки та мотивованого висновку Комісії визначає предмет і межі аргументів у судовому роз­гляді. Якщо Комісія подає позов з іншим предметом, ніж у мотивова­ному висновку, то такий позов визнається Судом недопустимим. Ко­місія може подати новий позов, зазначивши належний предмет. Щодо зміни аргументів, то тільки Комісія не може посилатися перед Судом на обставини, які не були зазначені в мотивованому висновку, а відпо­відач не пов'язаний аргументами, які він висував протягом адміністра­тивної стадії процесу. Протилежне суперечило б загальному праву на захист, яке становить суттєву гарантію, встановлену Договором про функціонування ЄС.

107

Розділ 2. Процедури реалізації юрисдикції Суду Європейського Союзу

У рамках судової стадії Суд ЄС розглядає як правомірність про­цесуальних дій Комісії протягом адміністративної стадії, тобто питан­ня допустимості розгляду позову, так і зміст припустимого порушення з боку держави-члена. Тягар доказування факту невиконання зобов'язань державою-членом покладається на Комісію, і вона не може посилати­ся на будь-яку презумпцію. Так, 6 березня 2008 р. Суд ЄС ухвалив рі­шення відповідно до ст. 258 Договору про функціонування ЄС, що вимагає від уряду Іспанії зняти перешкоди на шляху поглинання іс­панської енергетичної компанії Endesa німецьким енергетичним гіган­том E.ON, оскільки тим самим іспанський уряд порушує норми ЄС, що регулюють злиття та поглинання компаній, і зокрема ст. 21 Регла­менту про злиття ' Рішення Суду підтверджує відповідні рішення Ко­місії, ухвалені у вересні та грудні 2006 р. У них йшлося про нелегітим-ність бар'єрів, що накладалися іспанським урядом на прагнення ні­мецького енергетичного концерну Е. ON придбати іспанську компанію Endesa. Оскільки уряд Іспанії не виконав рішень Комісії, то в березні 2009 р. остання направила справу до Суду ЄС, де повністю довела нс-легітимність дій Іспанії.

Щодо розгляду питання допустимості позову, то держави-члени часто посилаються на свій захист на порушення Комісією їх процесу­альних прав, що призводить до неможливості судового розгляду. Так, по справі Commission v Spain Суд ЄС визнав дії Комісії неприпустими­ми, оскільки вона не врахувала ані зауваження Іспанії, які та надала у відповідь на поінформування її про існування припустимого пору­шення, ані інформацію, яка в ньому містилася ' Тож позов був визнаний неприпустимим, тому що належне процесуальне провадження призна­чене не лише для захисту прав держав-членів, але й для впевненості, що подальший процес матиме чітко визначений предмет (відповідно до принципу правової впевненості) і Суд ЄС зможе винести справед­ливе та ґрунтовне рішення.

Також важливим для Суду ЄС є дотримання з боку Комісії права на ознайомлення відповідача з усіма матеріалами справи. Держави-члени на свій захист іноді посилаються на порушення такого права з боку Комісії. Але слід зазначити, що це право є дещо обмеженим — СПІ у рішенні по справі Bavarian Lager зазначив, що такс право не

¹ Case 196/07, Commission of the European Communities r> Kingdom of Spain II Official Journal. - 2007. - Serie С - № 107. - P. 9.

² Ruling 266/94, Commission v Spain II European Court Reports. - 1995. - P. 1-1975.

108