§ 1. Провадження щодо забезпечення примусового виконання зобов 'язань. ..

застосовується для ознайомлення з документами, які стосуються фази розслідування та по суті містять конфіденційну інформацію ' Комісія захищає конфіденційні документи від розкриття, оскільки, на її думку, протилежне буде загрожувати публічному інтересу. Але в будь-якому разі держава-відповідач має право на ознайомлення з мотивованим висновком щодо неї.

На свій захист держава-член не може посилатися на внутрішньодер­жавну практику застосування права або на труднощі законодавчих про­цедур, що ускладнюють імплементацію відповідного акта ЄС. Так, рі­шенням по справі Commission v Italy (Art Treasures II) Суд ЄС констату­вав, що досягнення цілей ЄС можливе лише, якщо право буде застосо­вуватися в один і той же час та однаково на всій території Союзу, а держави-члени, у свою чергу, не можуть перешкоджати цьому²"

У справах про неімплементацію або неналежну імплементацію актів ЄС Суд для визначення існування таких порушень застосовує п'ять критеріїв: завершеність імплементаційного процесу, ефектив­ність, правова визначеність, чіткість та ясність, публічність або про­зорість. М. Кламсрг (М. Klamert) зазначає, що кожного разу залежно від обставин справи та особливостей конкретного акта Суд більше уваги приділяє виконанню того чи іншого критерію. Так, прозорість важлива, коли акт наділяє правами громадян інших держав-членів. Ясність та правова визначеність — коли акт надає права або накладає обов'язки на індивідів, а от коли адресований експертам, го критерій ясності не такий важливий '

Положення про неможливість посилання на внутрішньодержавне право, практику застосування права або на труднощі законодавчих процедур як виправдання за неналежну імплементацію актів ЄС ана­логічне положенню ст. 27 Віденської конвенції з права міжнародних договорів про те, що «учасник не може посилатися на положення сво­го внутрішнього права в якості виправдання для невиконання ним договору...»⁴' а також ст. 32 Статей про відповідальність держав за міжнародно-протиправні діяння, яка говорить: «Держава, яка несе від-

' Case T-309/97, Bavarian Lager Co Lid v Commission II European Court Reports. -1999.-P. 11-3217.

² Case 48/71, Commission v Italy И European Court Reports. - 1972. - P. 527.

³ Klamert M. Judicial Implementation of Directives and Anticipatory Indirect Effect: Connecting the Dots // Common Market Law Review. - 2006. - Vol. 43. - P. 1263.

⁴ Україна в міжнародно-правових відносинах. Боротьба із злочинністю та взаємна правова допомога: Збірник документів (українською і російською мовами). Книга 1 / [упор. В. Л. Чубарев та ін.]. - К: Юріиком, 1996. - С ЗО.

109

Розділ 2. Процедури реалізації юрисдикції Суду Європейського Союзу

повідальність, не може посилатися на положення свого внутрішнього права в якості виправдання відносно невиконання ним своїх зобов'язань...» ' Держави-члени не можуть не виконувати своїх зобов'язань через пріоритет власних національних інтересів над кому-нітарними, інакше це призведе до знехтування принципом рівності держав — членів ЄС. У справі Commission v Italy Італія посилалася на свій захист на те, шо вона мала порушити положення Договору про ЄСпв, які стосувалися імпорту, через стан крайньої необхідності, який виник через кризу на внутрішньому ринку свинячого м'яса. Суд ЄС не прийняв цього аргументу, оскільки Договір сам по собі містив ефек­тивні механізми виходу з подібних ситуацій '

Крім того, держава-член не може посилатися на неефективність на­ціональної політичної системи, постійної або тимчасової, яка є наслідком зміни влади. Для можливості ініціювання процедури за ст. 258 Догово­ру про функціонування ЄС та доведення невиконання державою-членом своїх обов'язків не потрібно існування такого елементу, як вина держави-члена. Тож блокування парламентською опозицією прийняття потріб­ного акта або затримання цього процесу через часті зміни влади не беруться Судом як виправдання. У праві ЄС не існує принципу взаєм­ності, який існує в міжнародному публічному праві, тож Суд не бере до уваги виправдання невиконання зобов'язання державою через посилан­ня на аналогічне невиконання з боку іншої держави-члена⁵' Це положен­ня застосовується і до ситуацій, коли держави посилаються на невико­нання зобов'язань інститутами ЄС, як цс було в об'єднаних справах Commission v Luxembourg and Belgium, де Люксембург та Бельгія по­силалися па невиконання Радою своїх обов'язків '

Єдине, що може виправдати неможливість виконання свого зобов'язання державою-членом, — це/orce majeure. У цьому випадку держава має довести існування такої ситуації й те, що вона повідо­мляла Комісію про неї. Такий обов'язок повідомлення випливає з ч. З ст. 4 Договору про ЄС, яка встановлює обов'язок кооперації між державами-членами та Союзом. Але слід зауважити, що без повідо-

' Лукашук И. И. Право международной ответственности. - М.: Волтерс Клувер, 2004. - С 387.

² Case 7/61, Commission v Italy II European Court Reports. - 1961. - P. 635.

³ Case 322/82, Commission v France I/ European Court Reports. - 1983. - P. 3705.

⁴ Case 136/81, Commission v Italy И European Court Reports. - 1982. - P. 3 547.

⁵ Case 232/78, Commission v France II European Court Reports. - 1979. - P. 2729.

⁶ Joined cases 90, 91/63 Commission v Luxembourg and Belgium II European Court Reports. - 1964. - P. 1217.

110