§ 3. Преюдиціальні провадження по розгляду справ за запитами національних судів...

ні питань тлумачення права ЄС. Якщо перед судом, проти рішень якого не існує судового засобу захисту згідно з національним правом, постає питання дійсності акта ЄС, то на нього покладений абсолют­ний та безперечний обов'язок направлення преюдиціального звер­нення.

Договір про функціонування ЄС не регламентує форму преюдиці­ального запиту. Цю г нучкість підтвердив Суд ЄС у своєму рішенні по справі De Geus\ але при поданні преюдиціального запиту від націо­нальних судових установ вимагається викладення фактичних та юри­дичних обставин справи, на яких базується запит. Це є дуже важливою вимогою, оскільки деякі справи, особливо у сфері конкуренції, мають складний юридичний характер і без відповідної інформації Суд ЄС не зможе виконати своє завдання та винести належне рішення. Хоча Суд і може виявляти обставини справи з додаткових матеріалів, які в про­цесі справи будуть надходити до нього або які він має право витребу­вати, але такий збір інформації, скоріш за все, матиме фрагментарний характер, тим наче, що завантаженість Суду не дозволить йому зроби­ти це так досконало, як національний суд, якому відомі всі обставини справи безпосередньо. Оскільки преюдиціальна процедура ґрунтуєть­ся на кооперації між національними судовими системами та Судом ЄС, то відповідальність за процедуру належної якості покладена не тільки на Суд ЄС, але й на національні суди. Це означає, що національні суди повинні ставити чіткі питання та подавати відповідну інформацію, а Суд ЄС — виносити обгрунтовані рішення. Так, рішення по справи Telemaricabruzzo визначило доктрину, яка зводиться до того, що в разі коли національні суди не будуть чітко зазначати підстави та обставини справи або хоча б фактичну гіпотезу, на якій було засновано питання, а інформація з письмових та усних зауважень сторін матиме фрагмен­тарний характер, то запит буде визнано неприйнятним і судам відмов­лено в розгляді справи в Суді ЄС²' Більш того, у справі Zabala Erasun and Others Суд відмовився відповідати на запит, оскільки вирішив, що хоча такий запит і був прийнятним на момент подачі, але він по-

' Case 13/61, Kledingverkoopbedrijfde Geus en Uitdenbogerd v Robert Bosch GmbH and Maatschappij lot voortzetting van dezaken der Firma Willem van Rijn II European Court Reports. - 1962.-P. 45.

² Joined cases 320/90, 321/90, 322/90, Telemaricabruzzo SpA v Circostel II European Court Reports. - 1993. - P. 1-393.

171

Poic ii 2. Процедури реалізації юрисдикції Суду Європейського Союзу

винен був бути доповнений через подальший розвиток подій та зміну обставин '

Деякі науковці критикують доктрину Telemaricabruzzo та говорять про вигідність такого відсіву справ для Суду ЄС через його завантаже­ність ' Вони зазначають негативні наслідки визнання запитів неприй­нятними через вищеназвані підстави ' По-перше, те, що національний суд, не отримавши потрібне йому для вирішення справи тлумачення права ЄС або висновок щодо дійсності акта ЄС, буде вимушений ро­бити цс самостійно, що може призвести до різного тлумачення інте­граційного права державами-членами та загрози його єдиному засто­суванню. По-друге, це зневірення національних судів у преюдиціальній процедурі та її дієвості, оскільки національні суди і так переймаються занадто довгим процесом розгляду звернень у Суді ЄС⁴' Особливо це стосується держав-членів, які нещодавно вступили до Європейського Союзу, а їх судді ще не мають досвіду спілкування з наднаціональними судовими установами та не зовсім чітко уявляють вимоги практики Суду ЄС. Цим можна пояснити різницю між запитами судів різних

¹ Joined cases 422/93, 423/93, 424/93, Teresa 7,ahala Erasun, Elvira Encabo Terrazos and Francisco Casquero Carrillo v Institute Nacional de Empleo II European Court Re­ ports. - 1995. - fo. 1-1567.

² Суд СС відмовився відповідати на запит по цій справі через 27 місяців від дня його надходження. Дослідники права ЄС погодилися, що підставою відмови були по­ літичні мотиви (Див.: Anderson D. The Admissibility of Preliminary References //Yearbook of European Law. - 1994. -Vol. 14.-P. 190).

³ Amull A. The European Union and its Court of Justice. - New York: Oxford University Press, 2003. - P. 58-60.

⁴ У 2008 p. тривалість преюдиціального процесу в середньому становила 16,8 місяця, що є менше, ніж у попередні роки. Так, у 2003 та 2004 pp. середня тривалість була відповідно 24,3 та 24,7 місяця. Щодо пропозицій реформування судової системи ЄС задля скорочення тривалості процесу див.: Rasmussen H. Remedying the Crumbling EC Judicial System // Common Market Law Review. - 2000. - Vol. 37. - P. 1071-1112. Суди держав-членів по-різному реаіують на значну тривалість преюдиціального про­ цесу. Наприклад, датські та фінські суди практикують таке: враховують думку сторін і для того, щоб не робити процес занадто довгим, не звергаються до Суду ЄС. Фран­ цузькі суди вдаються до тривалої преюдиціальної процедури тільки в разі виникнення серйозних проблем із тлумаченням. Німецькі суди доповідають, що їх не турбус три­ валість процесу, та завжди звертаються до Суду ЄС (від Німеччини надходить більше всього преюдиціальних звернень: на початок 2009 р. - 1672 звернення). Але звичайно така свобода дій не стосується судів, які не зобов'язані звергатися до Суду ЄС. Див.: Sender L. General Report. The Quality of European Legislation and its Implementation and Application in the National Legal Order: 19th colloquium of Association of the Councils of State and Supreme Administrative Jurisdictions of the European Union (The Hague, 14, 15 June 2004). - The Hague, 2004. - P. 73-75.

172