§ 2. Провадження по справах про скасування нелегітимних нормативних актів єс...

кріпленому рівні розширило можливості оскарження різних видів актів загальної дії.

Завдяки існуванню ст. 277 виникла різниця між абсолютною не­дійсністю акта за ст. 264 (inter alia) та обмеженим незастосуванням акта сторонами конкретної справи {inter paries).

Наслідки розгляду справи в Суді ЄС/Загальному суді. Якщо позов є достатньо обґрунтованим, то Суд ЄС/Загальний суд визнає оскаржуваний акт недійсним. Анулювання акта призводить до того, що він виключається з дії правової системи Союзу з дати свого вступу в силу, тому сторони повертаються в положення, яке вони займали до його прийнятгя.

Згідно з ч. 2 ст. 264 Договору про функціонування ЄС у випадку оскарження регламенту Суд ЄС/Загальний суд може визнати лише частину акта недійсним' або недійсним лише за певних самостійних чи індивідуальних обставин ' Вимагати анулювання лише частини акта може і сам позивач. Практика Суду ЄС показала, що Суд може анулю­вати частково не тільки регламенти, але й рішення у сфері конкуренції. Це пояснюється тим, що повне анулювання рішень Комісії чи Ради у цій сфері може призвести до безповоротного матеріального погір­шення становища позивача та порушення його прав, тим більше, що дуже часто рішення в цілому має на меті сприяння позивачеві, а лише його частина є не легітимною.

Визнання акта ЄС недійсним має характер erga omnes та ex tunc.

Суд ЄС/Загальний суд не мають повноважень вказувати, які конкрет­но заходи повинні бути вжиті після визнання акта інституту, органу, уста­нови недійсним. Але від інституту, органу, установи, який виніс цей акт, вимагається вжити необхідних заходів для виконання присуду відповід­ного суду. Під цим можна розуміти обов'язок відповідного органу не тільки замінити анульований акт новим легітимним актом, але й виклю­чити схожі положення з інших актів. Судова практика показує, що вони вимагають від інститутів зробити це в розумний строк, який залежить від конкретних обставин справи та акта, який визнано недійсним.

Процедура оскарження актів ЄС займає певний час, протягом яко­го може виникнути ситуація, при якій необхідно застосувати саме його положення. У рішенні по справі Zuckerfabrik було вирішено, що оскіль-

¹ Але це неможливо, якшо оскаржувана частина акта не застосовується окремо віл інших положень акта.

² Case T-26/90, Finsider v Commission II European Court Reports. -1992. - R II- 1789.

153

Poic ii 2. Процедури реалізації юрисдикції Суду Європейського Союзу

ки тільки Суд ЄС має виключне повноваження визнавати акти ЄС недійсними, то при ініціюванні процедури оскарження акта національ­ні суди за виконання певних вимог наділені компетенцією призупиня­ти виконання його положень. Так, позивач до Суду ЄС має можливість вимагати призупинити виконання оскаржуваного акта, а Суд ЄС може видати наказ щодо такого призупинення. Крім того, принцип правової захищеності вимагає того, щоб самі національні суди могли призупи­няти дію положень національних адміністративних, які базуються на оскаржуваному акті ЄС¹' На затвердження цього права було винесене рішення по справі Atlanta, у якому Суд ЄС пішов ще далі, надавши національним судам право не тільки призупиняти виконання положень, заснованих на оскаржуваному акті, але й видавати пряме розпоряджен­ня щодо надання тимчасового засобу судового захисту'

Рішення Суду ЄС/Загального супу щодо анулювання акта може бути підставою для позову про компенсацію збитків, завданих інститутом, який прийняв цей акт, відповідно до статей 268 та 340 Договору про функціонування ЄС.

Окремим питанням у дослідженні процедур по оскарженню актів ЄС слід виділити можливість оскарження згідно з ч. 2 ст. 275 Догово­ру про функціонування ЄС актів у сфері спільної зовнішньої політики та політики безпеки. За загальним правилом, Суд ЄС не наділений юрисдикцією відносно положень про спільну зовнішню політику та політику безпеки, як і відносно актів, прийнятих у цій сфері. Крім того, не можна оскаржувати в Суді ЄС дійсність та пропорційність операцій, що проводяться поліцією чи іншими правоохоронними службами держав-членів, або здійснення зобов'язань, покладених на держави-члени стосовно підтримання правопорядку та захисту внутрішньої безпеки (ст. 276 Договору про функціонування ЄС). Ці положення є аналогічними тим, що існували до прийняття Лісабонських змін, коли ще існувала триопорна структура ЄС і згадані сфери відносилася до Другої та Третьої опори. Тоді юрисдикція Суду ЄС зовсім не поширю­валася на Другу опору, а на Третю поширювалася лише частково. Така ситуація позбавляла захисту приватних осіб, хоча дуже часто акти в цих

' Joined eases 143/88, 92/89, Zuckerfabrik Suderithmarschen & Zuckerfabrik Soest /I European Court Reports. -1991. - P. 1-415.

² Case 465/93, Atlanta Fruchthandelsgesellschaft mbH v BundesamtJur Ernahrung und Forstwirtschaftll European Court Reports. -1995. - P. 1-3761. 11 (одо тимчасових засобів судового захисту у праві ЄС див.: Sierra S. Provisional Court Protection in Administrative Disputes in Europe: The Constitutional Status of Interim Measures Deriving from the Right to Effective Court Protection. A Comparative Approach // European Law Journal. - 2004. -Vol. 10, No. I.-P. 42-60.

154