§ 3. Преюдиціальні провадження по розгляду справ за запитами національних судів...

держав-членів — обсяг деяких — 2 сторінки, інших — 70 сторінок із ретельним поясненням усіх підстав такого звернення. Зустрічаються навіть звернення, написані від руки. Все залежить від професійного рівня судді, який звертається із запитом, його ознайомленості з правом ЄС. У таких ситуаціях рішення Суду ЄС є вкрай важливими та необ­хідними. Але суди деяких держав-членів демонструють сумлінність і після відмови в розгляді преюдиціального запиту з підстав невикла-дення необхідних обставин справи усувають відповідні недоліки та знов звертаються до Суду ЄС. Так відбулося при визнанні в 1993 р. неприйнятним преюдиціального звернення по справі Мопіп Automobiles\ з якою вже в 1994 p., внісши відповідні доповнення, знов звернувся французький суд і на цей раз успішно²' Судді та персонал Суду ЄС не раз зазначали, що преюдиціальні звернення від німецьких судів від­різняються чіткістю та стандартизованим форматом, який повною мірою містить факти справи га положення національного права, які мають безпосереднє відношення до неї. Щодо англійських судів, то в підготовці преюдиціальних звернень вони керуються Практичним керівництвом (вказівками) Верховного суду, яке імплементує «Guidance of the Court of Justice to National Courts on Preliminary References». Згідно з цими вказівками, англійські суди при складанні преюдиціаль­ного запиту повинні: зазначити сторін по справі, резюмувати природу та історію процесу; резюмувати головні факти та зазначати, чи дове­дені вони, визнані або припущені: робити посилання на норми націо­нального права (матеріального чи процесуального), які відносяться до справи; резюмувати сутність точок зору сторін; пояснювати необхід­ність винесення преюдиціального рішення, посилаючись на положен­ня права ЄС; сформулювати питання, намагаючись уникати зайвої складності. Якщо запит має форму рішення, то з нього повинні бути виключені частини, які не мають відношення до запиту. Крім того, бажано уникати включення усіляких додатків '

Суд ЄС іноді відступає від доктрини Telemaricabruzzo. Наприклад, у справі Vaneetveld у преюдиціальному зверненні не містилося інфор­мації щодо обставин справи. Хоча Генеральний адвокат Ф. Джейкобе

¹ Ruling 386/92, Мопіп Automobiles-Maison du Deux Roues II European Court Re­ ports. - 1993. - P. 1-2049.

² Case 428/93, Monin Automobiles-Maison du Deux Roues II European Court Reports. - 1994. - P. 1-1707.

³ Див.: Chalmers D. The Application of Community Law in the United Kingdom // Common Market Law Review. - 2000. - Vol. 37. - P. 106-107.

173

Poic ii 2. Процедури реалізації юрисдикції Суду Європейського Союзу

(F. Jacobs), а потім і Суд підтвердили необхідність дотримання доктри­ни Telemaricabruzzo, але вирішили, що обставини справи можна було виявити в інших матеріалах та письмових поясненнях. Була також за­значена важливість відповіді Суду ЄС на поставлені запитання для суду, який направив звернення '

Можна зробити висновок, що головним критерієм, яким керується Суд ЄС при визначенні прийнятності преюдиціального звернення, є наявність достатньої інформації для винесення ним повної та квалі­фікованої відповіді. Звісно ж, цс не стосується ситуації, коли постав­лені запитання не мають відношення до справи, яка розглядається в національному суді.

Підстави оскарження актів інститутів, органів чи установ ЄС за преюдиціальною процедурою такі ж самі, як і за ст. 263 Договору про функціонування ЄС. Головна відмінність оскарження актів ЄС за цими двома статтями полягає в тому, що преюдиціальна процедура не об­межується строками, встановленими для процедури оскарження актів ЄС. згідно з ч. 6 ст. 263 Договору про функціонування ЄС.

Можливість звергатися до Суду ЄС із преюдиціальним запитом щодо дійсності актів ЄС служить передусім втіленню правової визна­ченості та єдиному застосуванню права ЄС. Це підтверджено рішенням по справі Foto-Frost, в якій національний суд запитував у Суду ЄС, чи компетентний він визнавати рішення Комісії недійсним, виходячи з того, що ст. 234 (зараз ст. 267. — Прим. Т. К.) Договору про ЄС не передбачає, чи можуть самі національні суди виносити рішення щодо недійсності рішень інститутів ЄС ' Суд ЄС у цьому рішенні ще раз підтвердив своє безперечне та виключне право на визнання актів ЄС недійсними ' оскільки протилежне може призвести до розходження

' Case 316/93, Nicole Vaneetveld v Le Foyer SA and Le Foyer S.4 v Federation des Mulualites Socialistes el Syndicates de la Province de Liege II European Court Reports. -1994. -P. 1-763.

² Case 314/85, Firma Foto-Frost v. Hauptzollamt Lubeck-Ost II European Court Re­ ports. - 1987. - P. 4199.

³ T. Хартлі як критик діяльності Суду ЄС зазначає, що Суд самостійно дійшов висновку, що він мас виключне право визнавати акти інститутів недійсними, оскільки в Договорі про ЄСпв ня характеристика не зазначена. Він підкреслює, що в ст. 41 До­ говору про ЄОВС ня характеристика була зазначена, але при прийнятті через шість років Договору про ЄЕС (зараз про функціонування ЄС) засновники не вказали її на­ вмисно. Hartley Т. Constitutional Problems of the European Union. - Oxford and Portland, Oregon: HART PUBLISHING. 1999. - P. 34.

174