§ 3. Преюдиціальні провадження по розгляду справ за запитами національних судів...

нення ' Разом з тим Суд ЄС може відмовити в розгляді преюдиціаль­ного звернення у випадках, коли «досить очевидно, що тлумачення права Співтовариства (зараз ЄС. —Прим. Т. К.) чи перевірка дійсно­сті акта Співтовариства (зараз ЄС. —При.м. Т. К.) не має відношення до суті справи або до її предмета»²'

У практиці Суду ЄС були випадки подачі преюдиціальних запитів за фіктивними спорами. Так, до Суду у 1980 р. з преюдиціальним за­питом щодо відповідності праву ЄС французького податку на імпорт вина звернувся італійський суд ' Виявилося, що сторони по первинній справі звернулися до італійського суду, тому що були впевнені у невід­повідності французького податку вимогам права ЄС, хоча він і був оплачений позивачем без будь-яких заперечень. Суд ЄС відмовив у при­йнятті преюдиціального рішення з причини фіктивності справи. У спра­ві Meilicke Суд також відмовився відповідати на преюдиціальний запит, оскільки дійшов висновку про гіпотетичність питань, які були постав-

¹ Це питання, яке виникало і в наукових колах, стосується того, чи може бути по­ дана апеляційна скарга на постанову національного суду щодо направлення преюди­ ціального запиту до Суду ЄС та чи призупинить вона преюдиціальну процедуру. Практика Суду ЄС щодо цієї проблематики дуже різновекторна. Так, Рішення Суду ЄС за першим в історії преюдиціальним зверненням 13/61 (Case 13/61, Kledingverkoopbedrijfde Geus en Uitdenbogerd v Robert Bosch GmbH and Maatschappij lot voortzetting van de zaken der Firma Willem van Rijn II European Court Reports. - 1962. - P. 45) визначило, що юрисдикція Суду залежить лише від наявності преюдиціального звернення. По справі 31/68 (Case 31/68, .54 Chanel v Cepeha Handelsmaatschappij NVII European Court Reports. - 1970. - P. 403) Суд виніс рішення, що коли національний суд поінформує Суд ЄС про подання апеляції на звернення та висловить побажання призупинити преюдиціальну процедуру, то Суд зробить це та дочекається винесення рішення апеляційного суду. Якщо апеляція буде задоволена, а преюдиціальне рішення ще не винесене, то справа видаляється з реєстрації як така, що втратила об'єкт. На нашу думку, таке рішення не відповідає цілям ст. 267 Договору про функціонування ЄС та ставить однакове тлумачення права ЄС у залежність від наявності апеляційної скарги. Такої ж думки дотримується і O'Keefe D. Appeals Against an Order to Refer under Article 177 of the EEC Treaty // European Law Review. - 1984. - Vol. 9. - P. 87- 104.

² Case 186/90, Giacomo Durighello v Istituto Nazionale Delia Previdenza Sociale II European Court Reports. - 1991. - P. 1-5795. Також по справі 343/90 (Case 342/90, Manuel Jose Lourenqo Dias v Director da Alfandega do Porto II European Court Reports. - 1992. - P. 1-467) Суд ЄС відмовився відповідати на шість з восьми поставлених запитань через їх непов'язаність зі справою, яка розглядалася у португальському суді.

⁵ Case 104/79, Pasquale Foglia v Mariella Novello II European Court Reports. - 1980. -P. 745.

¹ Case 83/91, Wienand Meilick v ADV/ORGA F. A. Meyer AG II European Court Re­ports. - 1982. -P. 3961.

165

Poic ii 2. Процедури реалізації юрисдикції Суду Європейського Союзу

лені в цьому запиті, та їх неналежну юридичну обґрунтованість ' Тож можна зробити висновок, що хоча національні суди і мають певну автономію у визначенні необхідності подачі преюдиціального запиту до Суду ЄС, але Суд перевіряє підстави та обставини такої подачі. Д. Андерсон (D. Anderson) припускає, що така готовність Суду пере­віряти відношення запиту до суті справи особливо відчувається у ви­падках звернення нижчих національних судів '

Незважаючи на те, що національні суди чи трибунали, які не є останньою інстанцією, мають безперечне право вирішувати, чи звер­татися до Суду ЄС за тлумаченням права ЄС, деякі иравники впевнені, що було б краще, якби вони зверталися до Суду ЄС. Так, англійський суддя Ф. Бінджам (F. Bindjam), звернувшись до Суду ЄС із преюдиці­альним зверненням, був переконаний, що той набагато краще присто­сований для цього, та зазначив: «Він має панорамне бачення Співто­вариства та його інститутів, детальне знання Договору та вторинного законодавства і глибоку поінформованість щодо функціонування рин­ку Співтовариства, яких національні судді не мають». Ф. Бінджам (F. Bindjam) акцентує увагу на суттєвій процесуальній можливості Суду ЄС у рамках процесу отримати необхідні роз'яснення від інститутів

єс³-

Згідно з ч. З ст. 267 Договору про функціонування ЄС на національ­ний судовий орган, проти рішень якого не існує судового засобу захисту, відповідно до національного права (тобто такий суд, який є останньою інстанцією з цього виду справ) покладений обов 'язок звернутися до Суду ЄС з питань тлумачення чи дійсності права ЄС. Англійська нравник Дж. Шо (J. Shaw) виділяє дві теорії щодо визначення того, які суди мають обов'язок, а не право звертатися до Суду ЄС. Перша теорія зводиться до того, що тільки суди останньої інстанції, проти яких немає засобів оскар­ження в ієрархії національної судової системи, повинні звертатися з пре­юдиціальними запитами. Вона наводить такі приклади, як Палата Лордів та Ірландський Верховний Суд. Друга, протилежна теорія, яка, на нашу

' При розгляді цього преюдиціального запиту виявилося, що позивач у національ­ному суді подав позов для того, щоб перевірити на практиці теорію, яку він розробив у своїй книжці з підприємницького права. Суд ЄС у своєму рішенні не вказав на цей факт, на відміну від справи Foglia v Novello.

² Anderson D. The Admissibility of Preliminary References // Yearbook of European Law. - 1994.-Vol. 14.-P. 187.

¹ Див.: Aniull A. References to the European Court//European Law Review. - 1990. -Vol. 15.-P. 383-384.

166