§ 3. Роль Суду Європейського Союзу та національних судів у становленні...

про фундаментальний обов'язок національних судових установ звер­татися до Суду ЄС у порядку та у випадках, передбачених ст. 267 До­говору про функціонування ЄС, для належної судової кооперації та збереження однакового застосування права ЄС. На практиці неодно­разово відбувалося, що національні суди останньої інстанції, які мають обов'язок звертатися до Суду ЄС з преюдиціальними зверненнями в разі виникнення певних питань стосовно права ЄС, знехтували цим обов'язком. Цс, безперечно, є порушенням ст. 267. У 1975 р. Суд ви­словив точку зору, що буде доцільно ввести у тодішній Договір про ЄСпв гарантії захисту прав приватних осіб при порушенні цієї статгі'. Однак питання щодо того, чи повинна бути гарантією апеляція до Суду ЄС безпосередньо сторонами по основній справі, чи ініціювання Ко­місією процедури за ст. 226 Договору про ЄСпв (тепер ст. 258 Догово­ру про функціонування ЄС), чи позов постраждало!' сторони щодо відшкодування збитків проти держави-члена, так і не було вирішене. У рішеннях по справах Commission v Belgium² та Commission v Italy²' порушених за ст. 228 Договору про ЄСпв (зараз ст. 260 Договору про функціонування ЄС), Суд ЄС постановив, що держава-член має відпо­відати за нелегітимну бездіяльність своїх інститутів, навіть якщо вони є конституційно незалежними ' Генеральний адвокат Дж. Уорнер (J. Warner) наполягав на тому, що ця відповідальність стосується і на­ціональних судів, які не виконують своїх обов'язків щодо використан­ня права ЄС та регулярно відмовляються звертатися до Суду ЄС. Слід зазначити, що у цьому питанні позиція Суду ЄС є аналогічною поло-

¹ Supplement // EC Bulletin. 1975. - Vol. 9. - P. 18.

² Case 77/69, Commission of the European Communities v Kingdom of Belgium II European Court Reports. - 1970 - P. 237.

³ Case 39/72, Commission of the European Communities v Italian Republic II Euro­ pean Court Reports. - 1973. - P. 101.

Щодо відповідальності держави перед приватними особами за неімплементацію Директив ЄС див.: Joined cases 6/90, 9/90, Francovich and Others v Italian Republic II European Court Reports. - 1991. - P. 1-5357; щодо відповідальності держави за пору­шення права ЄС законодавчою владою - Joined cases 46/93,48/93, Brasserie dupecheur SA v Germany та R. v Secretary ofStatefor Transport Ex p. Factortame Ltd II European Court Reports. - 1996. - P. 1-1029; щодо відповідальності держави за порушення нрава ЄС адміністративною владою - Case 5/94, R. v Ministry of Agriculture. Fisheries and Food Ex p. Hedley Lomas (Ireland) Ltd II European Court Reports. - 1996. - P. 1-2553. Також див.: Vaughan D. Factortame and After: A Fishy Story // European Business Law Review.-2005. -Vol. 16, Is. 3. - P. 511-517; Davis R.W. Liability in Damages for a Breach of Community Law: Some Reflections on the Questions of Who to Sue and the Concept of "the State" // European Law Review. - 2006. - Vol. 31, No. I. - P. 69-80.

265

Розділ J. Рішення Суду Європейського Союзу: їх природа та функції

женням міжнародного права, яке встановлює, що «...діяльність будь-якого органу держави повинна розглядатися як діяння цієї держави згідно з міжнародним правом незалежно від того, здійснює цей орган законодавчі, виконавчі, судові чи будь-які інші функції, незалежно від положення, яке він займає в організації держави...»'.

Взагалі з цієї проблематики не було жодних доктринальних дослі­джень, оскільки була відсутня подібна практика Суду ЄС²' Але у 2003 р. Суд ЄС виніс рішення по справі Kohler' яке закріпило відповідаль­ність держави за судову помилку при тлумаченні права ЄС⁴' Суд чітко визначив, що відповідальність держави за помилку суду останньої інстанції настає у виняткових випадках, тобто коли суд очевидно по­рушив право, яке має бути застосовано, та наявний прямий причинний зв'язок між порушенням та настанням наслідків для сторін. Суд ЄС має врахувати, чи є помилка невибачальною, а також чи була помилка допущена навмисно⁵' Як Генеральний адвокат по цій справі Ф. Легер (Ph. Lcger), так і сам Суд ЄС дійшли єдиної думки, що порушення права ЄС буде суттєвим і серйозним, якщо рішення суду останньої інстанції було прийнято невідповідно до практики Суду ЄС або якщо національний суд останньої інстанції відмовився від свого обов'язку звернутися до Суду ЄС у преюдиціальному порядку. Суд підкреслив,

¹ Статі* 4 Статей про відповідальність держав за міжнародно-протинравне діяння. Щодо відповідальності держав у міжнародному праві за поведінку судових органів див.: Лукашук И. И. Право международной ответственности. - М.: Волтерс Кпювер, 2004.-С. 120-121.

^г Хоча практика німецького Конституційного суду свідчить, що він мас юрисдик­цію відміняти рішення Вищого німецького суду, якщо той не звернувся до Суду ЄС з преюдиціальним зверненням, тому що Конституційний суд вважає, що Суд ЄС ви­ступає як законно призначений суддя для сторін у справі в розумінні ст. 101 Конституції Німеччини. Прикладом може слугувати постанова Федерального Конституційного Суду від 9 січня 2001 p., яка стосувалася рішення Федерального Адміністративного Суду щодо тендерного аспекту в медичній професії.

³ Case 224/01, Gerhard Kohler v Republik Osterreich II European Court Reports. - 2003. —P. 1-10239. Його коментар див.: Vajda С. Liability for Breach of Community Law: A Survey of the ECJ Cases Post Factortame II European Business Law Review. - 2006. - Vol. 17. - P. 264-266.

⁴ Я. Комарек (J. Komarek) вважає, що рішення у справі Kobler може бути доказом федералістичної моделі юрисдикції Суду ЄС та показує, що Суд ЄС діє як Верховний Суд ЄС, хоча офіційно таким не визнаний. Komarek J. Federal Elements in the Community Judicial System: Building Coherence in the Community Legal Order // Common Market Law Review. - 2005. - Vol. 42. - P. 33.

⁵ Ці положення були закріплені Судом ЄС ще і у пізнішому рішенні по справі 173/03 (Case 173/03, Traghetti del Mediterraneo SpA v Italy II European Court Reports. -

2006.-P. 1-5177).

266