§ 2. Провадження по справах про скасування нелегітимних нормативних актів є с...

ширсння матеріально та територіально, але і його неперсоніфіковане застосування до об'єктивної ситуації. Але знов-таки цс неперсоніфі­коване застосування може бути обмежене декількома суб'єктами, що і робить можливим оскарження регламентів окремими особами.

Тільки після того як особа доведе, що акт у формі регламенту є для неї рішенням, вона має довести виконання двох стандартних умов для доведення існування locus standi, а саме безпосередній та індивідуаль­ний вплив цього акта. Тільки довівши існування трьох, а не двох стан­дартних умов, позивач матиме право оскаржувати регламент ' Про­фесор Ліверпулського університету Н. Неуваль (~N. Neuwahl) дотриму­ється дещо іншого погляду, а саме: якщо особа довела, що регламент є рішенням, яке зачіпає її або адресоване їй, то вона вже не повинна доводити безпосередній та індивідуальний вплив на себе цього акта ' На нашу думку, якщо особа доведе, що рішення адресоване саме їй, тоді існування безпосереднього та індивідуального впливу доводити необов'язково, а якщо адресат не чітко зазначений, то це доведення є необхідним.

На практиці приватним особам пройти такий доказовий шлях від­носно регламентів доволі складно. Тим паче, що інститути можуть цим користуватися для захисту своїх актів, приймаючи їх саме у формі ре­гламентів. Таке особливе положення регламентів могло б дозволяти інститутам порушувати навіть фундаментальні права приватних осіб без можливості їх захисту. Але Суд ЄС у рішенні по справі Alusuisse Italia SpA v Council and Commission зазначив: «ціль ст. 230 (4) (зараз ст. 263. — Прим. Т. К.) полягає в ненаданні можливості інститутам Співтовариства, шляхом вибору форми Регламенту, виключати можливість індивіда оскаржувати Рішення, яке зачіпає його безпосередньо та індивідуально» ' Тож при оцінці акта Суд аналізує не тільки його назву, але і його при­роду, термінологію, коло суб'єктів та дію акга на них.

Слід підкреслити, що дещо іншої практики Суд ЄС дотримується відносно справ, які стосуються таких важливих сфер європейського економічного права, як конкурентних, антидемпінгових правил та

¹ Див.: Wyalt D., Dashwood A. European Community Law. - P"¹ ed.]. - London: Sweet & Maxwell, 1993.-P. 122-130.

¹ Neuwahl N. Article 173 Paragraph 4 EC: Past, Present and Possible Future // European Law Review. - 1996. - Vol. 21. - P. 22.

³ Case 307/81, Alusuisse Italia SpA v Council and Commission II European Court Reports. - 1982. - P. 3463. Також див.: Case 476/93, FRSEA and FNSEA v Council II European Court Reports. - 1993. - P. II-l 187.

133

Роїд 'їл 2. Процедури реалізації юрисдикції Суду Європейського Союзу

правил стосовно компенсаційних мит. Діяльність суб'єктів у цих сфе­рах регулюється частіше за все регламентами Ради і як допоміжними джерелами регламентами Комісії'. Оскільки процедура оскарження регламентів є дуже складною, то необхідність захисту суб'єктів ви­щеназваних секторів європейської економіки через процедуру за ст. 263 Договору про функціонування ЄС призвела до процесу послаблен­ня Судом ЄС вимог гіо доказу їх locus standi. Лібералізація практики Суду ЄС саме у сферах конкуренції, антидемпінгу та компенсаційних мит пояснюється їх специфікою, оскільки їх активними суб'єктами є, в першу чергу, приватні особи (виробники та трейдери), а зміни в цих сферах дуже часто відбиваються на положенні всіх учасників цих правовідносин, тож їх діяльність потребує ефективних засобів захисту від неправомірних рішень Ради та Комісії'

Суд ЄС своєю практикою встановив, що при визначенні прийнят­ності позову відносно оскарження антидемпінгових регламентів, що був поданий виробниками, коло котрих легко визначити, та експортерів, на яких він має безпосередній вплив, ці позивачі не мають доказувати, що регламенти мають для них характер рішення. У принциповому рішенні по справі Codorniu Суд ЄС зазначив, що загальна правова дія антидем-пінговош регламенту на всіх суб'єктів певних правовідносин не виклю­чає його індивідуальної дії на деяких з них. При цьому він не втрачає своєї природи регламенту ' Це озггачає, що вони мають довести лише існування двох стандартних вимог оскарження актів — безпосередній та індивідуальний вплив. Щодо імпортерів, то оскільки їх група не є кількісно визначеною на момент прийняття регламенту, вони повинні проходити доказовий шлях locus standi по усіх трьох вимогах.

Щодо індивідуального впливу актів у вищеназваних сферах, то він має місце, коли акт адресований безпосередньо позивачу, коли позивач

¹ Щодо нормативно-правових актів інститутів Європейського Союзу у сфері тор­ гового права див.: Европейское право. Право Европейского Союза и правовое обеспе­ чение защиты прав человека: учебник для вузов / Под ред. Л. М. Энтина. - [2-е изд.]. - М.: Норма, 2005. - С. 576-577.

² Див.: Giannakopoulos Т. The Right to Bring an Action before the European Courts against the Various Decisions of the Commission in State Aid Cases //Journal of World Competition. - 2000. - Vol. 23, No. 3. - P. 81-102.

¹ Case 309/89. Codorniu v CouncilII European Court Reports. - 1994. - P. 1-1853. Це положення було підтверджено у таких рішеннях: Case 451/98, Antillean Rice Mills v Council II European Court Reports. - 2001. P. 1-8949; Joined cases 172, 175-177/98, Salamander A G and Others v Parliament <6 Council II European Court Reports. - 2000. - P. 11-2487. Напевно, це єдиний відступ Суду від рестриктивного тлумачення положення непривілейованих позивачів за ст. 263.

134