§ 2. Вплив рішень Суду Європейського Союзу на право та інститути єс

мачення не може заважати її прямому застосуванню'. Вищенаведені критерії названі Л. М. Ентіним «вимогами до реалізабельності» '

Таким чином, принцип прямої дії може поширюватися не тільки на регламенти та певні положення установчих договорів, але й частко­во на інші акти. Щодо прямої дії директив, то Суд ЄС уточнив, що директива може мати пряму дію лише в тому випадку, якщо держава не виконала свого обов'язку її імплементувати, тобто після спливу періоду, наданого останній для інкорпорації директиви у власний пра­вопорядок. Якщо ж держава-член знехтує своїм обов'язком по інкор­порації директиви в певні строки, то на положення такої директиви можна посилатися перед національним судом, незважаючи на норми внутрішнього права ' Але навіть за наявності великого масиву рішень Суду ЄС стосовно прямої дії директив це було предметом багатьох доктринальних дискусій ' особливо щодо ненадання директивам пря-

¹ Case 43/75, Defrenne v SABENA II European Court Reports. - 1976. - P. 455.

² Европейское право. Право Европейского Союза и правовое обеспечение защиты прав человека: Учебник для вузов / Под ред. Л. М. Энтина. - 2-е изд., пересмотр, и доп. - М.: Норма, 2005. - С. 62.

³ Case 8/81, Becker v Finanzamt Munster - Innestadt II European Court Reports. - 1982.-P. 53.

⁴ Див.: Winter. Direct Applicability and Direct Effect-Two Distinct and Different Concept in Community Law//Common Market Law Review. - 1972. - Vol. 9. - P. 425-438; Dashwood A. The Principle of Direct Effect in European Community Law // Journal of Common Market Studies. - 1978. -Vol. 16. - P. 229-245; Easson A.J. The -Direct Effect" of EEC Directives // International and Comparative Law Quarterly. - 1979. - Vol. 28. - P. 319-353; Pescatorc P. The Doctrine of Direct Effect: An Infant Disease of Community Law // European Law- Review. - 1983. - Vol. 8. - P. 155-177; De Burca G. Giving Effect to European Community Directives // Modern Law Review. - 1992. - Vol. 55. - P. 215-240; Emmcrt V.F., Pereira de Azevedo M. L'cffet horizontal des directives. Lajurisprudence de la CJCE: un bateau ivre? // Revue trimestrielle de droit europeen - 1993. - Vol. 29. - P. 503-524; Tridimas T. Horizontal Effect of Directives: A Missed Opportunity? // Environmental Law Review. - 1994. - Vol. 19. - P. 621-636; Capelli F. П problema deH'cfficacia orizzontale dellc direttive: un epilogo in

tono minore // Diritto comunitario e deglli scambi intemazionali. - 1994. - No. 3. - P. 361-368; Глотова С. В. Прямая применимость (эффект) директив Европейских Сообществ во внутреннем праве государств-членов ЕС // Московский журнал международного права. -1999. - JV 3. - С. 175-188; Lenz M. Horizontal what? Back to Basics // European Law Review. - 2000. - Vol. 25, Is. 5. - P. 509-522; Prechal S. Does Direct Effect Still Matter? // Common Market Law Review. - 2000. - Vol. 37, Is. 5. - P. 1047-1069; Figueroa Rcguciro P.V lnvocability of Substitution and Invocability of Exclusion: Bringing Legal Realism to the Current Developments of the Case-Law of "Horizontal" Direct Effect of Directives // Jean Monnct Working Paper. - 2002. - Vol. 7. - 64 p.; Авель М. Существует ли в законодатель­стве Европейского Союза «горизонтальный эффект»? // Сравнительное Конституцион­ное Обозрение. -2005. -№ 4 (53). -С. 93-103; Skouris V. Effet Utile Versus Legal Certainty: The Case-law of the Court of Justice on the Direct Effect of Directives // European Business Law Review. -2006. - Vol. 17, Is. 2. - P. 241-255.

229

Розділ 3. Рішення Суду Європейського Союзу: іх природа та функції

мої горизонтальної дії (це означає, що індивіди не можуть посилатися на положення директиви проти інших індивідів, а лише щодо своїх відносин з державою', тобто пряма дія використовується лише у вер­тикальних відносинах через направленість директив державам, а не приватним особам '' Слід зазначити, що поширення принципу прямої дії на директиви є, скоріш за все, винятком, оскільки протилежне зво­дило б нанівець обов'язок держав провадити імплементаційні заходи щодо директив.

Відносно наділення прямою дією міжнародних договорів, то тут діє загальне правило міжнародного права, про яке ми вже говорили: сторони міжнародного договору можуть за бажанням наділяти деякі його положення такою характеристикою. Якщо сторони не визна­чили, яку дію матимуть положення договору, то Суд ЄС вирішує це питання, враховуючи наміри та характер договірних відносин. Суд заявив: «Положення договору або угоди, яке укладено Співтовари­ством із третіми державами, повинно мати пряму дію, якщо договір містить чіткі га ясні обов'язки та не потребує видання жодного до­даткового зовнішнього акта» ' Наприклад, такими можна вважати угоди про приєднання.

Принцип прямої дії норм права ЄС полягає, крім надання прав безпосередньо приватним особам, ще й у тому, що акти органів Союзу не потребують затвердження парламентами держав-членів. Ці акти можуть зобов'язати країни-члени до вчинення певних дій без їх згоди, а національні суди мають застосовувати ці норми без урахування мож­ливого протиріччя з нормами національного законодавства. Значення принципу прямої дії полягає у тому, що право ЄС може діяти і в тих випадках, коли держава-член не виконає своє зобов'язання щодо імп­лементації права ЄС, що було підтверджено рішенням по справі Francovich, у якому Суд визначив: «держави-члени зобов'язані випла­чувати компенсацію за збитки, заподіяні індивідам порушеннями

¹ Поняття держави в даному випадку тлумачиться досить широко та включає не тільки центральні органи влади, але й муніципальні та інші адміністративні державні органи тощо.

² Прикладом може бути справа, по котрій Італія не перенесла до свого законодав­ ства Директиву, на яку посилався позивач-споживач для захисту від вуличних торгов­ ців. Позивач програв справу, оскільки позов був направлений проти двох приватних осіб, а не держави. Див.: Case C-91/92, Faccini Don v Recreb Srill European Court Re­ ports. - 1994.-P. 1-3325.

³ Case 12/86, Demirel v Stadi Schwabiscli Gmundll European Court Reports. - 1987. - P. 3719.

230