§ 1. Суд Європейського Союзу в інституційній системі с с

Така ситуація тривала до 1 липня 1967 p., доки не вступив в силу підписаний 8 квітня 1965 р. Договір про заснування єдиної Комісії та Ради Європейських співтовариств, відомий як Договір про злиття. Ця інституційна реформа була необхідна через існування нераціонально розгалуженої системи інститутів, функції яких часто збігалися. Після цього три співтовариства по суті стали єдиним цілим, оскільки вони мали єдину систему інститутів із тією лише різннцею, що залежно від сфери вирішуваного питання застосовувалися положення чи то Договору про ЄСВС, чи то Договору про ЄЕСпв, чи то Договору про Євратом. Тобто усі три співтовариства продовжували повноцінно діяти, кожне в рамках власної компетенції, але під керівництвом спільних інститутів. Після цього Суд правосуддя став називатися Суд Європейських співтовариств, оскільки він обслуговував усі три спів­товариства.

У 1980-х роках через розширення співтовариств до 12 членів по­стала необхідність внесення змін до усіх трьох установчих дого­ворів. 17 лютого 1986 р. був підписаний Єдиний європейський акт, який набув чинності 1 липня 1987 р. Відповідно до нього був пере­глянутий порядок ухвалення рішень інститутами співтовариств, роз­ширена предметна компетенція ЄЕС за рахунок регіональної, науково-технічної та екологічної політики була посилена роль Європейського Парламенту в нормотворчій процедурі тощо. У контексті нашого до­слідження важливою новацією Єдиного європейського акта стало створення Суду першої інстанції, який розпочав свою роботу в 1989 р. Частина юрисдикції Суду Європейських співтовариств була передана йому, що пропорційно зменшило навантаження на Суд Європейських співтовариств.

Кардинальних змін до формування інституційної системи внесло підписання 7 лютого 1992 р. — Договору про Європейський Союз (далі — Договір про ЄС) ' який набув чинності 1 листопада 1993 р. і який при-

¹ Єдиний європейський акт офіційно змінив назву Асамблеї на Європейський Парламент, хоча фактично така зміна відбулася в 1962 р. з прийняття відповідної ре­ золюції. Слід зауважити, що посилення ролі Парламенту відбулося ще в 1976 p., коли державами-членами було прийняте рішення про формування Європейського Парламен­ ту на основі прямих загальних виборів, що розпочало процес демократизації інститу­ ційної системи співтовариств, а потім і ЄС, який триває і досі.

² Щодо детального аналізу етапів створення Європейських співтовариств та Єв­ ропейського Союзу див.: Тоді Ф. Нарис історії Європейського Союзу. - JL: К.1.С., 2001. - 142 е.; Сорон Ж.-Л. Курс європейських інституцій: європейська головоломка: Підручник / Пер. з франц.; За ред. В. І. Муравйова. - К.: 1MB, 2001. - С 13-144.

19

POsOLil. Сутність юрисдикції Суду Європейського Союіу

йняго називати Маастрихтським договором. Цей договір запровадив нову організаційну структуру наднаціонального співробітництва дер­жав — членів співтовариств — Європейський Союз, який включив, окрім предметної компетенції трьох співтовариств, які продовжували діяти, ще й дві нові компетенції, які в теорії прийнято називати опо­рами: спільну зовнішню політику і політику безпеки (Друга опора, яка регламентується Розділом V Договору про 6'С)' та співробітництво в галузі правосуддя і внутрішніх справ (Третя опора, яка регламенту­ється Розділом VI Договору про ЄС). Першу опору колективно стано­вили три співтовариства (з 23 липня 2002 p., коли Договір про ЄСВС втратив чинність, ЄСВС припинило свою діяльність і його компетенція та майно перейшли до ЄСпв, тобто з того часу Першу опору станови­ли два співтовариства)²' а Друга та Третя опори не були організаціями та не мали власних окремих установчих договорів.

Особливостями новоствореної організації було тс, що держави-члени свідомо не надали ЄС міжнародної правосуб'єктності. Крім того, у рамках нових двох опор Союзу (Другої та Третьої) здійснення спів­праці передбачалося не за рахунок передачі частини суверенних прав та не за допомогою наднаціональних (комуні гарних) методів, які за­стосовувалися в рамках Першої опори, а на основі класичного між­державного співробітництва.

Так, акти, прийняті в рамках Першої опори, мали пряму дію та відрізнялися чіткістю приписів, а акти Другої та Третьої опор не мали таких характеристик, оскільки вони були переважно актами політич­ного характеру, а головне — не підпадали під юрисдикцію Суду Євро­пейських співтовариств (окрім визначених випадків). Крім того, Пер­шу опору представляли наднаціональні інститути, а Другу та Третю — держави. Усі відмінності між характеристиками опор зводяться до більш суворого дотримання сутності суверенітету в рамках Другої та Третьої опор через їх прямий зв'язок із державним примусовим апа­ратом, який жодна з держав не бажає передавати зі свого відання до наднаціональних установ.

Однак, незважаючи на відмінності Першої опори і Другої та Тре­тьої, ЄС являв собою єдине ціле, організаційна єдність якого забез-

¹ Повністю новою цю компетенцію назвати не можна, оскільки її прототипом було європейське політичне співробітництво, розпочате у 1970 p., метою котрого було формування єдиної європейської зовнішньої політики.

² Договір про ЄСВС був строковим договором і визначав, що ЄСВС створюється на визначений строк, а саме на 50 років.

20