§ 3. Роль Суду Європейського Союзу та національних судів у становленні...

ніяк не можна назвати апеляцією на рішення національного суду. Тільки національні суди мають право встановлювати фактичні обставини спра­ви, обирати норму для застосовування щодо певних правовідносин, встановлювати підстави та цілі запиту щодо тлумачення. У цьому і про­являється процесуальна автономія національних судів. У жодному разі також Суд ЄС не може визнати акт внутрішнього законодавства недій­сним на підставі його несумісності з актами ЄС, тому що це виключна компетенція внутрішньої влади держави. Про це говорив і Я. Броунлі (І. Brownlie): «Міжнародні трибунали не можуть визнавати внутрішню недійсність норм національного права, оскільки міжнародний право­порядок повинен поважати виключну внутрішню юрисдикцію» ' На­томість, це вже зазначалося раніше, акти ЄС «автоматично роблять та­кими, що не підлягають застосуванню, будь-які положення національ­ного законодавства, що протирічать їм» ' А визнання після цього таких актів недійсними покладено на відповідні внутрішньодержавні органи. По суті вопи зобов'язані зробити це, бо на держави-члени покладений обов'язок вживати всіх належних заходів стосовно виконання своїх зобов'язань щодо ЄС. У даному випадку цей обов'язок полягає у ви­користанні таких правових норм, які відповідають праву ЄС.

У цьому проявляється процесуальна автономія національних судів. В. Ван Гервен (W. Van Gervcn) наполягає на тому, що більш коректно говорити не про процесуальну автономію, а про процесуальну компе­тенцію держав-членів, а значить, і їх судів ' Так, саме внутрішнім правом держав-членів визначається, який суд компетентний розгляда­ти той чи інший вид справ, які процесуальні норми повинен цей суд використовувати. Можна також навести приклад існування процесу­альної автономії національних судів. Суд ЄС у рішенні по справі Brasserie du Pecheur визначив необхідність існування трьох умов для настання відповідальності держави-члена перед приватною особою за порушення прав, наданих ЄС: існування досить серйозного порушен­ня, існування норми ЄС, яка надає права індивідам, та прямий при­чинний зв'язок між порушенням і настанням шкоди ' Суд ЄС надав

' Brownlie I. Principles ofPublic International Law. - [3^,d ed.]. - USA: Oxford Univer­sity Press, 1980. - P. 43

² Case 106/77, Amministrazione delie Finanze dello Stalo v Simmenthal Case II European Court Reports. - 1978. - P. 629

³ Van Gerven W. Of Rights, Remedies and Procedures // Common Market Law Review. - 2000. - Vol. 37. - P. 502.

⁴ Joined cases 46/93, 48/93, Brasserie du pecheur SA v Germany та R. v Secretary of State for Transport Exp. Factortame Ltd II European Court Reports. - 1996. P. 1-1029.

275

Розділ J. Рішення Суду Європейського Союзу: а природа та функції

чіткі критерії існування двох перших умов, а визначення існування третьої поклав на національні суди, тим самим підтвердивши проце­суальну автономію останніх.

Оскільки процесуальна автономія, перш за все, визначається на­ціональним процесуальним правом, то процесуальне право становить таку галузь, яка може різнитися у країнах, адже дуже пов'язана з куль­турними традиціями та історією становлення права в державі ' Однак, незважаючи на процесуальну автономію, через існування вимоги ефек­тивної та належної реалізації права ЄС національні процесуальні норми теж стають об'єктом контролю з боку Суду ЄС. У рішенні по справі Lemmens Суд відмітив: «незважаючи на те, іцо в принципі кри­мінальне законодавство та норми кримінального процесу є предмета­ми, за які відповідають держави-члени, однак із цього не випливає, що ця галузь права не може перебувати під впливом права Співтовариства..,» ' Можна припустити, що це положення поширюється не тільки на кри­мінальне право, але й на інші галузі права.

Уперше Суд ЄС роз'яснив, що процесуальна автономія національ­них судів не є абсолютною, у своєму рішенні по справі Comet, у якому зазначив, що національні процесуальні норми, направлені на реаліза­цію прав, наданих індивідам правом ЄС, мають бути не менш сприят­ливими, ніж ті, що направлені на реалізацію прав, наданих національ­ним правом. Національні процесуальні норми також не повинні за­стосовуватися, якщо вони роблять вищеназвані права практично не­можливими для реалізації ' Ці два положення, виведені в рішенні, стали відомі як принцип еквівалентності та принцип ефективності ' Тож Суд ЄС дає тлумачення права ЄС, а національні суди мають за­стосовувати його найбільш ефективним чином.

¹ Порівняльний аналіз традицій цивільного процесу держав Західної Європи та інших країн див.: Van Rhee С. Н. European Traditions in Civil Procedure. - Antwerpen, Inlersentia: Hart Publishing, 2005. - 344 p.; Kotz H. Civil Justice System in Europe and the United States // Duke Journal of Comparative & International Law. - 2003. - Vol. 13, No. 3. - P. 61-76; Maleshin D. The Russian Style ofCivil Procedure // Emory International Law Review. - 2007. - Vol. 21, No. 2. - P. 543-562.

• Case 227/97, Criminal proceedings against Johannes Martinus Lemmens II European Court Reports. - 1998.-P. 1-3711.

³ Case 45/76, Comet v Produktschap voor Siergewassen II European Court Reports. -1976. - P. 2043.

¹ Щодо критеріїв, які застосовує Суд ЄС для визначення еквівалентності та ефек­тивності норм національного права, див.: Biondi A. The European Court of Justice and Certain National Procedural Limitations: Not Such a Tough Relations // Common Market Law Review. - 1999.- Vol. 36. - P. 1274-1279.

276