§ 2. Вплив рішень Суду Європейського Союзу на право та інститути єс

га націоналізовані об'єкти промисловості ' Не знімає відповідальності з держави той факт, що органи, які вчинили порушення, не мали по­трібної для виконання норм ЄС влади, знань, коштів або ресурсів '

Щодо серйозності порушення, то таким вважатиметься незастосу-вання акта ЄС, невчасна його імплементація або тлумачення націо­нального права всупереч усталеному прецедентному праву Суду ЄС або взагалі європейському тощо. Питання вирішення ступеня серйоз­ності віднесено до дискреційних повноважень національних судів, хоча деякі вчені вказують на необхідність з боку Суду ЄС здійснювати цент­ралізований нагляд за цим питанням і надати національним судам вказівки щодо ознак серйозності порушення' ' Консолідованих вказівок Суд ЄС не надав, але велика їх кількість перебуває в його практиці. Наприклад, якщо держава намагалася імплементувати акт у строки, встановлені в ньому, то умова серйозності вже не буде виконана та держава не нестиме відповідальності за збитки, понесені приватними особами. Так відбулося у справі R v HM Treasury, ex p British Telecommunications⁵' яка стосувалася Директиви 90/351 щодо регулю­вання процедури придбання організацій телекомунікаційного сектору. Ця Директива була імплементована Великобританією в строк, але не­правильно. Суд ЄС дійшов висновку, що оскільки Директива мала не зовсім чітке формулювання, то така її інтерпретація, яка була здійсне­на при імплементації, не може становити доволі серйозне порушення, для того щоб настав обов'язок держави компенсувати втрати компанії British Telecommunications. Тож найсуттєвішим елементом настання відповідальності є серйозність порушення з боку держави⁶' але для настання відповідальності мають існувати всі елементи.

Стає зрозумілим, що в деяких випадках доктрина відповідальності держави не може застосовуватися та єдиними засобами приведення

' Case 188/89, Foster v British Gas Pic II European Court Reports. - 1990. -P. 1-3313.

² Case 424/97, Salomone Haim v Kassenzahnarztliche Vereinigung Nordrhein II European Court Reports. - 2000. - P. 1-5123.

³ Case 319/96, Brinkmann Tabakfabriken GmbH v Skatteministeriet II European Court Reports. - 1998.-P. 1-5255.

' Див.: Tridimas T. Liability for Breach of Community Law: Growing Up and Mellowing Down?//Common Market Law Review. - 2001. -Vol. 38. - P. 313.

⁵ Case 392/93, R v ИМ Treasury, exp British Telecommunications II European Court Reports. - 1996.-P. 1-1631.

⁶ Vajda Ch. Liability for Breach of Community Law: A Survey of the ECJ Cases Post Factortame II European Business Law Review. - 2006. - Vol. 17, No. 2. - P. 259.

233

Розділ 3. Рішення Суду Європейського Союзу; 'іх природа та функції

дій держави у відповідність до права ЄС є її діалог із Комісією або безпосереднє ініціювання процедури за ст. 258 Договору про функці­онування ЄС перед Судом ЄС.

За загальним принципом відшкодування має відповідати втратам або шкоді, яка була нанесена неправомірною поведінкою держави. За відсутності наднаціональних норм щодо розміру відшкодування державам-членам слід розробити відповідні критерії визначення цих розмірів. Такі критерії мають бути не менш сприятливими, ніж для таких самих скарг, заснованих на національному праві, та не мають роби ти неможливим або вкрай складним отримання грошової компен­сації, тобто вони мають відповідати принципам еквівалентності та ефективності '

Суд ЄС зазначив, що доктрина відповідальності держави та її обов'язок компенсувати втрати приватним особам за порушення з її боку хоча і не згадана в установчих договорах, але становить їх невід'ємну частину, оскільки вона є гарантом реалізації прав приватних осіб²' Тим самим Суд ЄС задекларував функціональну неподільність прав та засобів їх захисту.

Рішення по справі Francovich викликало бурхливу реакцію у держав-членів, особливо у Великобританії, яка на Міждержавній конференції 1996-1997 pp. навіть поставила питання проте, щоб Рада кваліфікованою більшістю відмінила це рішення Суду ЄС, що, звісно, було б неправомірним і вважалося б порушенням незалежності та автономії судової влади. Ця держава-член аргументувала свою позицію тим, що Суд самовільно ввів додаткове зобов'язання, яке не обумовле­но установчими договорами. Проти такої аргументації та пропозиції

' Joined cases 46, 48/93, Brasserie du Pecheur v Germany та R v Secretary ofStatefor Transport, ex parte Factortame Ltd and Others IIEuropean Court Reports. - 1996.—P. 1-1029. ² Щодо більш детального аналізу справи та меж відповідальності держав-членів див.: Malcolm R. Beyond Francovich II Modem Law Review. - 1993. - Vol. 56, Is. 1. -P. 55-73; Caranta R. Governmental liability after Francovich //Cambridge Law Journal. -1993. - Vol. 52, Is. 2. - P. 272-297; Craig P. Francovich, remedies and the scope for damages liability//Law Quarterly Review. - 1993. - Vol. 109. - P. 595-621; Steiner J. From direct Effects to Francovich: Shifting Means of Enforcement of Community Law // European Law Review. - 1993,-Vol. 18, Is. I. - P. 3-22; Nicholas E. Stale liability under Community law: shedding more light on the Francovich principle? // European Law Review. - 1996. -Vol. 21, Is. 5. - P. 399-411; Craig P. Once more unto the breach: the Community, the state and damages Liability // Law Quarterly Review. - 1997. - Vol. 113. - P. 67-94; Prechal S. Member State Liability and Direct Effect: What's the Difference After All? // European Business Law Review. - 2006. - Vol. 17. - P. 299-316.

234