§ 1. Провадження щодо забезпечення примусового виконання зобов 'язань...

першого рішення за ет. 258 до винесення другого рішення за ст. 260. Такий підхід дозволяє Суду ЄС накладати штраф на держави-члени. які припиняють невиконання зобов'язань, лише коли ініціюється про­цедура за ст. 260. Аналогічної позиції дотримується і Я. Кілбей (І. Kilbey), який вважає, що штраф повинен накладатися, коли пору­шення припиняється ще до винесення рішення за ст. 228 Договору про ЄСпв (зараз ст. 260 Договору про функціонування ЄС), а пеня — коли порушення продовжується і після винесення Судом ЄС рішення'.

У зв'язку з проблемами застосування ст. 260 Договору про функ­ціонування ЄС цікавим є рішення Суду ЄС по нещодавній справі проти Італії ' у котрому Суд вирішив не накладати матеріальні санкції, незважаючи на існування доведеного порушення, через неможливість визначити, чи існувало порушення на момент винесення рішення. Це рішення заклало прецедент, який роз'яснює, що Суд, як і Комісія, яка може втриматися від вимог про накладення матеріальних санкцій на державу-порушницю, може зробити те ж саме. Суд ЄС може прийняти рішення про відмову від накладення матеріальних санкцій у випадку, коли держава-член виконала перше рішення до винесення другого рішення. У цьому випадку Суд бере до уваги те, як швидко держава-член виправила положення.

Слід зазначити, що в рамка Європейського Союзу не існує меха­нізму стягнення матеріальних санкцій, в разі якщо держава-член до­бровільно їх не сплачує. Єдине, чим можуть скористатися інститути ЄС, це опосередковані санкції (наприклад, відмова в наданні допомо­ги структурними фондами ЄС тощо). Теоретично існує можливість позбавити державу членства в ЄС. Хоча установчі договори нічого не говорять про позбавлення членства, але це не означає неможливості цього. Оскільки установчі договори — це міжнародні багатосторонні договори, то на них поширює свою дію Віденська конвенція про право міжнародних договорів, п. 2 ст. 60 якої дає право учасникам багато­стороннього договору припинити його дію цілком або частково у від­носинах між собою та державою, яка порушила договір. У контексті цього слід згадати тезу-запитання І. С. Марусіна: «Якщо право ЄС дійсно є новим правопорядком, відмінним від міжнародного та націо­нального, як це проголошується, то чому цей новий правопорядок не

¹ Kilbey I. Financial Penalties Under Article 228 (2) EC: Excessive Complexity? // Common Market Law Review. - 2007. - Vol. 44. - P. 756.

• Case 119/04, Commission v Italy II European Court Reports. - 2006. - P. 1-6885.

117

Роз діл 2. Процедури реалізації юрисдикції Суду Європейського Союзу

створив і нових засобів для власної підтримки? Чому його здатність діяти, кінець-кінцем, спирається на санкції іншого правопорядку — міжнародного?» ' У відповідь на це слід послатися на цілковиту тео­ретичність ситуації виключення держави з членського складу ЄС, оскільки стосунки між державами-членами та інститутами ЄС часто мають політичний відтінок, що зумовлює їх нсготовність йти на від­криті протистояння, гим більше такі радикальні, а також існування системи взаємних компромісів, які часто стають засобом досягнення цілей Союзу. Тож для ЄС суттєвими важелями залишаються не санкції, надані міжнародним правом, а власні унікальні механізми вирішення проблем^2-

Крім відсутності механізмів стягнення коштів, до слабких сторін процедури припинення невиконання зобов'язань, на думку Е. Арнула (A. Amull), можна віднести й те, що Комісія не може просити у Суду ЄС накладення матеріальних санкцій на державу-порушницю ще в рамках ст. 226 Договору про ЄСпв (зараз ст. 258 Договору про функ­ціонування ЄС) ' У деяких справах це примушувало б виконувати рі­шення Суду без затримок і без ініціювання подальших процедур спо­нукання. Недоліком є і те, що рішення своєю більшістю виносяться через кілька років після початку невиконання зобов'язань, а у випадку

¹ Марусин И. С. О мерах обеспечения исполнения государствами - членами ЕС своих обязательств в рамках Европейского Союза // Известия ВУЗов. Правоведение. - 2000.-№4(231). -С. 158.

² 3 практики видно, що дійсно процедура притягнення держави-члена до відпо­ відальності частково мас політичне підґрун тя, тому Комісія робить все можливе, щоб запобігти притягненню держави-члена до Суду та врегулювати питання поза його межами. Якщо взяти статистику використання Комісією ст. 258 Договору про функ­ ціонування ЄС і статистику Суду ЄС, то на 2005 р. тільки 6,4 % справ, відкритих Комісією, потрапили до Суду, більше того, слід враховувати, що не по всіх виносять­ ся рішення. Цей феномен підтверджується й тим, що держави-члени, маючи згідно зі ст. 259 Договору про функціонування ЄС право пред'явити позов до Суду ЄС прози іншої держави-члена, використовували його за всю історію існування Суду лише де­ кілька разів (Case 388/95, Kingdom of Belgium v Kingdom of Spain II European Court Reports. - 2000. - P. 1-3123; Case 141/78, France v UK // European Court Reports. - 1979. - P. 2923, Case 145/04, Spain v United Kingdom II European Court Reports. - 2006. - P. 1-7917). Саме тому P. Дехаус (R. Dchousse) називає адміністративну стадію процедури за ст. 259 «політико-адміністрагивною» (див.: Dehoussc R. The European Court of Justice. The Politics of Judicial Integration. Basingstoke: Palgravc M, 1998. - P. 18). Щодо по­ літичних мотивів прийняття рішень у ЄС див.: Jordan A. The implementation of EU environmental policy: a policy problem without a political solution // Environment and Planning C: Government and Policy. - 1999. - Vol. 17, - P. 69-90.

³ Arnull A. Beefing Up the Rule of Law // European Law Review. - 2000. - Vol. 25, No. 1.-P.2.

118