§ 3. Система юрисдикції Суду Європейського Союзу та процесуальні форми її реалізації

ЄС за статтями 258-260 Договору про функціонування ЄС надійшло 98,57 % від загальної кількості всіх прямих позовів (207 справ) та 1,49% (три справи) — за ст. 263 Договору про функціонування ЄС. За пре­юдиціальною процедурою до Суду ЄС надійшло 288 справ. Оскільки більшість позовів щодо оскарження нормативних актів ЄС ініціюється приватними особами, а розгляд позовів від них підпадає під юрисдик­цію Загального суду, то доречно буде зазначити, що за той же 2008 р. до СПІ (у 2008 та 2009 pp. ця інстанція ще називалася СПІ) надійшло 269 справ за ст. 263 Договору про функціонування ЄС (42,77% від загальної кількості позовів, що надійшли до нього).

Концептуально характеристика юрисдикції є неповною, якщо об­межитися лише такими структурно-функціональними її компонентами, як юрисдикційні повноваження щодо розгляду справ (сфера діяльнос­ті Суду ЄС) та належні процедури її реалізації. Юрисдикція Суду ЄС характеризує не лише сферу діяльності судової влади ЄС та предмет конкретної справи, але і ресурс влади Суду та його вплив на право­порядок. У такому аспекті можна зазначити, що процесуальною фор­мою реалізації виступають не лише процедури (провадження) судово­го розгляду, але й рішення самого Суду. Більш того, власне, рішення Суду є безпосереднім інструментом впливу на правопорядок ЄС та забезпечення його подальшого розвитку.

У теорії права ЄС рішення Суду ЄС так чи інакше були предметом досліджень. Так, у західній доктрині проблематика рішень Суду ЄС роз­глядалася переважно в світлі наділення їх статусом прецеденту^1- В остан­ні роки зацікавленість європейських науковців перейняли і наші вчені²' але все ж таки переважна кількість українських та російських науков-

¹ Див.: Waelbroeck M. May the Court of Justice Limit the Retrospective Operation of its Judgments?//Yearbook of European Law.- 1981.-Vol. l.-P. 115-123; Alexander W. The Temporal Effects of Preliminary Rulings //Yearbook of European Law. 1988. - Vol. 8. - P. 11-27; Amull A. Owning Up to Fallibility: Precedent and the Court of Justice // Common Market Law Review. - 1993. - Vol. 30. - P. 247-266; та ін.

² Хорольський Р. Б. Судовий прецедент як джерело права Європейського Співто­ вариства// Проблеми законності. - 1999. - Внп. 39. -С. 204-210; Тихоновецкий Д. С Проблема прецедента в праве ЕС // Российский журнал международного права. - 2001. -№ 2. - С. 80-97; Андриенко Я. П. Роль Суда ЕС в формировании европейского правового пространства: международно-правовой подход: дис. ...канд. юрид. наук.: 12.00.10. - М., 2004. - 182 е.; Москаленко О. М. Специфіка прецедентного права Суду Європейських Співтовариств // Актуальні проблеми державного управління. - 2005. - № 3 (26). —С. 179-186; Шевчук С. В. Судовий прецедент у праві ЄС // Бюлетень Мі­ ністерства юстиції України. - 2007. - № 6 (68). - С. 78-85; та ін.

87

Розділ 2. Процедури реалізації юрисдикції Суду Європейського Союзу

ців розглядали рішення Суду в контексті вивчення джерел права Є С. Нами сутність рішень Суду ЄС буде вивчена у розділі 3.

— _ Висновки д о розділу 1

В інституційній системі ЄС кожен з інститутів здійснює власну компетенцію для досягнення цілей та здійснення політики Союзу і ви­конує унікальну роль у розвитку інтеграції та побудові її підвалин. Разом з тим в умовах перетворень Союзу та його інституційної систе­ми Суд залишився практично єдиним органом, який має велику авто­номію від держав-членів, а його рішення не потребують схвалення національними урядами.

Розвиток ЄС відбиває тенденцію інституалізації єдиної влади ЄС і, власне, судової системи. Незважаючи на неодноразові доповнення установчих договорів, Суд ЄС залишився єдиним судовим інститутом. Хоча Загальний суд наділений певними юрисдикційними повноважен­нями, він не є інститутом ЄС. Щодо Трибуналу, то він являє собою судову палату, що розглядає справи з дуже вузького кола питань.

Суд ЄС займає особливе місце серед інстигутів Союзу. Специфічні структурно-функціональні зв'язки Суду та інших інститутів ЄС станов­лять основу моделей інституційних взаємовідносин, змістом яких є ін­тереси інтеграції та інтереси держав-членів у ЄС. Суд відстоює інтереси інтеграції і його позиція є досить активістською. Парламент, Європей­ську Раду, Раду та Комісію можна назвати політичними інститутами, Рахункову Палату — незалежним органом фінансового контролю, ЄЦБ — представник валютного контролю, а Суд — по суті функціо­нальний неполітичний орган із виключною юрисдикцією. Визнання обов'язкової юрисдикції Суду віднесено до безперечних умов членства в ЄС, а широкі компетенції відкривають перед ним великі можливості практичного впливу на функціонування та розвиток Союзу.

¹ Див.: Абдулин А. И. Право Европейских Сообществ: к вопросу о классификации источников // Известия вузов. Правоведение. - 2001. - № 4. - С. 177-197; Грицяк I. Правові акти Європейського Союзу в управлінні інтеграційними процесами // Вісник Української Академії державного управління. - 2001. - № 3. - С. 359-365; Эбралидзс Н. Т. Методы правотворчества в ЕС: дис... канд. юрид. наук: 12.00.10. - Казань. 2004. -173 е.; Тихоновецкий Д. С. Судебная практика как источник Европейского права: дис. ... канд. юрид. наук: 12.00.10. М„ 2004. - 152 е.; Смирнова К. В. Джерела права Єв­ропейського Союзу: дис... канд. юрид. наук: 12.00.11. - К, 2005. - 228 с; Москален­ко О. М. Джерела права Європейського Союзу (міжнародно-правовий аналіз): дис... канд. юрнд. наук: 12.00.11. К, 2006. 171 с;таін.

88

Висновки до розділу І

Аналіз хараісгеру первинного обсягу юрисдикції Суду свідчить про те, що вона була новаторською порівняно з іншими існуючими на той час міжнародними судами, оскільки вже в рамках ЄСВС, яке було між­народною організацією, у приватних осіб існувала можливість оскар­ження акгів його інститутів. Більш того, вона стала фундаментальною для подальшого розвитку та модернізації не лише судової юрисдикції, але й судової системи ЄС у цілому.

Інституційний розвиток ЄС характеризується еволюцією юрисдик­ції та формуванням певного стандарту судового захисту. Навіть після ліквідації триопорної структури ЄС приватні особи все одно залиши­лися обмежені в можливості оскарження актів певної сфери відання ЄС (спільна зовнішня політика та політика безпеки) і не мають мож­ливості оскаржувати певні акти. Тому фактично виникають різні стан­дарти судового захисту — правова фрагментація, яка спричиняла дисбаланс наявних правових механізмів забезпечення функціонування ЄС. Для подолання цього дисбалансу Суд ЄС ухвалював унікальні рішення, якими на держави-члени і, зокрема на їх суди, покладався обов'язок тлумачити та застосовувати національні норми таким чином, щоб найбільш уможливити судове оскарження приватними особами легітимність будь-яких рішень щодо імплементації або застосування актів ЄС у сферах, юрисдикція Суду по яких обмежена. Така фунда­ментальна позиція Суду стала відтворенням сталої тенденції поступо­вого розширення юрисдикції Суду, певної зміни збалансованості між інститутами ЄС та ефективністю судового захисту в різних сферах правових відносин, у тому числі за участю приватних осіб.

Дослідження природи юрисдикції Суду ЄС дає змогу зробити висновок, що юрисдикція має комплексні ознаки і визначає компе­тенцію судів у різних вимірах: сфери відання судової влади, пред­мета судового розгляду, предмета судової діяльності, інстанційної побудови судової системи та їїтериторіальності, тобто визначає сфе­ру судової влади та ступеневу диференціацію повноважень різних судів по розгляду справ. Крім того, судова юрисдикція обумовлює існування чітко визначених процесуальних форм здійснення судової влади, які з точки зору їх дотримання мають конститутивне значення, оскільки вони, по суті, визначають спосіб здійснення юрисдикційних повноважень у судових провадженнях, а також рішень суду, в яких втілюється судова юрисдикція і які мають безпосередній вплив на правопорядок Союзу.

89

РОЗДІЛ 2

ПРОЦЕДУРИ РЕАЛІЗАЦІЇ ЮРИСДИКЦІЇ СУДУ ЄВРОПЕЙСЬКОГО СОЮЗУ