§ 3. Преюдиціальні провадження по розгляду справ за запитами національних судів...

гібридом консультації та самої преюдиціальної процедури ' Рішення Суду, винесене за запитом Ради, Комісії або держави-члена, не засто­совувалися до рішень судових органів держав-членів, що стали res judicata, тобто вони не мали зворотної сили. Юрисдикція Суду ЄС не поширювалася на заходи або рішення щодо заходів по забезпеченню відсутності перевірок для осіб при перетинанні внутрішніх кордонів ЄС, які стосуються підтримання правопорядку та охорони внутрішньої безпеки (п. 1 ст. 62 Договору про ЄСпв) ' Однією з причин цього було те, що приватні особи не могли подавати свої зауваження до Суду ЄС, навіть якщо вони були сторонами по справі на національному рівні, а отже, судовий розгляд таких справ був би неповним. Тож юрисдикція Суду ЄС щодо Розділу IV була обмеженою та застосовувалася на прак­тиці дуже рідко. Гак, справа Marseilles Fret S/1 надійшла до Суду ЄС в рамках ст. 68 Договору про ЄСпв від марсельського Комерційного арбітражу, але Суд ЄС визнав справу неприйнятною через те, що ко­мерційний арбітраж не є судового установою, проти рішень якого не існує судового засобу захисту³"

Окрім преюдиціальної юрисдикції в рамках Першої опори Євро­пейського Союзу, існувала преюдиціальна юрисдикція Суду ЄС і в рамках Третьої опори, яка була введена Амстердамським договором. Стаття 35 Договору про ЄС надавала Суду ЄС юрисдикцію виносити преюдиціальні рішення у трьох основних напрямках: щодо дійсності та тлумачення рамкових рішень, рішень щодо тлумачення конвенцій, розроблених згідно з Розділом VI Договору про ЄС (Положення про поліцейське та судове співробітництво у кримінальних справах) та тлумачення заходів, що їх імплементують ' Суд ЄС не мав юрисдикції контролювати дійсність або пропорційність операцій, що проводилися поліцією чи іншими правоохоронними службами держав-членів, або

¹ Nascimbcne В. Community Courts in the Area of Judicial Cooperation // International and Comparative Law Quarterly. - 2005. - Vol. 54. - P. 491.

• Пункт І ст. 62 уповноважував Раду протягом 5 років від вступу Амстердамсько­го договору в силу вжити заходів, які б скасували всі види контролю за пересуванням фізичних осіб, незалежно від того, с вони громадянами Союзу чи громадянами третіх країн, при перетині внутрішніх кордонів.

³ Ruling 24/02, Marseille Fret S.A. \Seatrano Shipping Company Limitedll European Court Reports. - 2003. - P. 1-3383. Подібна ситуація була і по справі 555/03 (Case 555/03, Magali Warbecq v Ryanair Ltd И European Court Reports. - 2004. - P. 1-6041).

⁴ Див.: Garbagnati Ketvel M.-G. The Jurisdiction of the European Court of Justice in Respect of the Common Foreign and Security Policy // International and Comparative Law Quarterly. - 2006. - Vol. 55. - P. 77-120.

183

Poic ii 2. Процедури реалізації юрисдикції Суду Європейського Союзу

зобов'язань, покладених на держави-члени стосовно підтримання правопорядку та захисту внутрішньої безпеки, оскільки це вважалося суто національною компетенцією. Процедура винесення преюдиціаль­них рішень щодо дійсності рамкових рішень була схожою на процеду­ру за ст. 263 Договору про функціонування ЄС, за винятком того, що в рамках Третьої опори ініціювати подібну справу могли лише держави-члени або Комісія.

Однак преюдиціальна юрисдикція Суду ЄС в рамках Третьої опори не мала обов'язкового характеру, тобто для її прийняття держави-члени повинні були прийняти відповідні декларації. Це нагадувало процеду­ру визнання юрисдикції Міжнародного Суду ООН. При цьому держава-член повніша була визначити, чи може подавати преюдиціальне звер­нення будь-який національний суд, чи тільки суд, проти рішень якого не існує захисту згідно з національним правом. Іспанський професор М. Джімено-Бульнес (М. Jimeno-Bulnes) вважав, що залежність пре­юдиціальної процедури від прийня ття декларації державою-членом не є кращою підставою її існування в рамках Третьої опори. На його думку, вимога прийняття такої декларації наближає Суд ЄС до арбі­тражного суду ' Висловлювалися побоювання, що можливість утри­мання держав від прийняття декларації може призвести до неузгодже­ності між державами, які прийняли її, та тими, що не прийняли, а це призводить до виникнення різних стандартів судового захисту поміж державами-членами- ' Тільки 16 держав-членів зробили відповідні декларації³' Іспанія та Угорщина зробили декларації щодо можливості звернення з преюдиціальними запитами в рамках Третьої опори лише вищим судам, інші 14 держав (Австрія, Бельгія, Болгарія, Чехія, Фін­ляндія, Франція, Німеччина, Греція, Італія, Люксембург, Нідерланди, Португалія, Словенія та Швеція) надали таку можливість судам усіх рівнів.

За статтею 35 Договору про ЄС до Суду можна було направляти преюдиціальні звернення як щодо тлумачення, так і щодо дійсності

¹ Jimeno-Bulnes M. European Judicial Cooperation in Criminal Matters // European Law Journal. - 2003. - Vol. 9, No. 5. - P. 619.

² Albors-Llorcns. Changes in the Jurisdiction of the European Court of Justice under the Treaty of Amsterdam // Common Market Law Review. - 1998. - Vol. 35. - P. 1282.

³ Останніми цс зробили Франція та Угорщина (Information concerning the declarations by the French Republic and the Republic of Hungary on their acceptance ofthe jurisdiction ofthe Court of Justice to give preliminary rulings on the acts referred to in Article

35 ofthe Treaty on European Union // Official Journal. - 2005. - Serie L. - № 327. -P. 19).

184