§ 1. Суд Європейського Союзу в інституційній системі с с

ефективнішу модель діяльності 27 держав-членів у рамках організації та створення механізмів узгодження їх окремих інтересів з інтеграцій­ними інтересами. Динаміка створення та змін інституційної системи ЄС є її найхарактернішою ознакою, яка дозволяє пристосовуватися до об'єктивних змін та успішно вирішувати інстигуційні кризи, які при­таманні діяльності міжнародних організацій.

Згідно з установчими договорами відповідно до їх редакції за Лі­сабонським договором на даний час інституційна система Союзу складається з семи інститутів: Європейського Парламенту, Європей­ської Ради, Ради, Європейської Комісії, Суду ЄС, Європейського цен­трального банку га Рахункової палати. Коротка характеристика кож­ного інститу ту є доцільною в контексті нашого дослідження, оскільки цс допоможе більш ґрунтовно висвітлити роль Суду ЄС в європейських інтеграційних процесах.

Європейський Парламент' (статті 223-234 Договору про функці­онування ЄС, ст. 14 Договору про ЄС) є інститутом, який представляє безпосередньо громадян держав — членів ЄС. Члени Парламенту оби­раються з 1979 р. шляхом прямих загальних виборів строком на п'ять років і виступають у Парламенті об'єднані в політичні партії незалежно від національного походження. Лісабонський договір встановив гранич­но допустиму кількість депутатів у Парламенті — 750 парламентаріїв та Голова і встановив кількісний розподіл мандатів поміж державами-членами залежно від кількості населення держави-члена.

Парламент здійснює контроль за діяльністю Комісії, опікується правами людини через призначення Омбудсмана, у визначених уста­новчими договорами випадках бере участь у законодавчому процесі з Радою ЄС, а також вирішує разом з нею бюджетні питання. За за­гальним правилом Парламент приймає рішення більшістю.

Ніццький договір розпочав розширення повноважень Парламенту щодо спільного прийняття рішень, а Лісабонський договір продовжив цей процес. Тепер за Парламентом визнаний статус законодавчого органу ЄС нарівні з Радою (ст. 14 Договору про функціонування ЄС), нормативні акти в ЄС за загальним правилом приймаються в рамках законодавчої процедури, яка надає рівні права як Раді, так і Парламен­ту (ст. 294 Договору про функціонування ЄС) ' Новаторством є також

' Офіційний Іитернет-сайт: hitp://www.europarl eu.int

¹ Ця процедура с схожою на процедуру спільного прийняття рішень, яка була передбачена ст. 251 Договору про ЄСпв. з тісю відмінністю, що безперечно в новій редакції процедуру виписали більш зрозуміло, розбивши її на стадії та надавши І Іар-ламенту більше повноважень.

29

Posol і І. Сутність юрисдикції Суду Європейського Союіу

те, що зараз Парламент наділений повноваженнями подавати Раді про­позиції про внесения поправок до установчих договорів (ст. 48 Догово­ру про функціонування ЄС). Раніше з цього приводу з парламентом могли проводитися лише консультації, а лісабонська редакція Договору про функціонування ЄС зробила Парламент активним та повноправним учасником процедури внесення поправок базових договорів.

На прикладі Парламенту можна простежити, яким чином розширю­ватися повноваження наднаціональних інститутів протягом європейської інтеграції. Спочатку Парламент мав лише консультативні функції щодо видання норм Радою та Комісією, але з кожною реформою відбувалася демократизація процесів у співтовариствах та ЄС, тож Парламент як представник народів ЄС отримував все більше реальних повноважень, які мали вплив на формування політики Союзу'.

€'вропейська Рада² (статті 235,236 Договору про функціонування ЄС, ст. 16 Договору про ЄС) за Лісабонським договором з 1 грудня 2009 р. отримала статус інституту ЄС. Функції її кардинально не змі­нилися, оскільки Європейська Рада як була вищим органом політич­ного керівництва, координації та планування Союзу, так ним і залиши­лася, але надання їй статусу інституту наділило її компетенцією ви­давати юридично обов'язкові акти у певних сферах (переважно це стосується сфери зовнішньої політики). До цього рішення Європей­ської Ради мали політичний, а не правовий характер. Тобто вони не були нормативними актами, а отже, були адресовані лише державам-членам, а не приватним особам. їх не можна було оскаржувати у судах.

' Більш детально про еволюцію етагусу Парламенту та його повноважень див.: Коваль В. Проблема вдосконалення парламентаризму в Європейському Союзі // Пра­во України. - 2002. №7. - С. 110-113; Довгань В. Правовий статус Європейського Парламенту в системі органів Європейського Союзу // Український часопис міжна­родного права. - 2003. - № 3. - С. 95-99; Він же. Повноваження Європейського Пар­ламенту у сфері зовнішньої політики Європейського Союзу // Українське право. -2003. - № 1. - С. 221-224; Стукина В. Европейский Парламент и его эволюция в процессе европейской интеграции // Белорусский журнал международного права и международных отношений. 2004. - № 2. - С. 8-11; Клочкова 10. А. Европейский Парламент в системе политических институтов Европейского Союза // Международ­ное публичное и частное право. 2005. - № 2 (23). - С. 5-8; Зеленов Р. Ю. Законодатель­ные процедуры Европейского Союза. Эволюция полномочий Европейского парламен­та // Государство и право. - 2005. ~ № 1. - С. 97-103; Гробова В. Щодо правового статусу Європейського парламенту // Підприємництво, господарство і право. - 2005. -№ 4. - С. 95-97; Довгань В. М. Європейський Парламент. Правовий статус і компетен­ція в системі органів Європейського Союзу: Монографія. - К.: КНТ, 2007. - 204 с

² Офіційний Інтернег-сайт: http://www.europa.eu/european-council/index _en.html.

ЗО