Методи вимірювання та показники продуктивності праці
Трудовий метод використовується, якщо обсяги робіт вимірюються трудомісткістю. Цей метод потребує розвинутої системи нормування праці, тому зона використання його обмежена бригадою, дільницею, цехом.
Вартісний метод є універсальним. Різні обсяги робіт зводять до єдиного виміру за допомогою цін. Недоліком цього методу є вплив цінового фактора на рівень продуктивності праці, а позитивним – можливість порівнювати продуктивність праці робітників різних галузей.
На підвищення продуктивності праці робітників впливають технічні, організаційні, соціально-економічні та інші фактори. Важливим фактором зниження трудомісткості та збільшення виробітку працівників є впровадження у виробництво досягнень науково-технічного прогресу, підвищення рівня механізації, автоматизації та комп’ютеризації процесів виробництва.
До організаційних факторів належать: удосконалення організації праці, виробництва, управління; нормування праці; підвищення норм обслуговування та норм виробітку. Наслідком цих удосконалень може бути зниження чисельності допоміжних робітників, скорочення втрат робочого часу.
Зростання продуктивності праці залежить також від достатнього рівня мотивації праці, використання, крім грошового методу, внутрішньої мотивації робітників до участі у прибутках підприємства. Заохочення до праці можливе через вивчення потреб окремих робітників, починаючи з фізіологічних до морально-етичних: бажання та самоствердження. Вплив усіх факторів на зростання продуктивності праці може бути виявлено шляхом відносної економії чисельності робітників залежно від кожного фактору.
Оплата праці: сутність, функції, державна політика і загальна організація
Оплата праці має важливе значення як для працівників, для більшості з яких вона є основним джерелом доходів, так і для підприємства, оскільки частка заробітної плати в додатковій вартості досить вагома, витрати на оплату праці в сукупних витратах на виробництво продукції досить значні.
Прийнятий і введений в дію з травня 1995 року Закон України «Про оплату праці» (від 24.03.95 р. № 108/95-ВР) [6] об’єднав у собі основні законодавчі норми, які стосуються стрижньового питання будь-якої економіки – заробітної плати. Цей Закон дав таке визначення заробітної плати:
«Оплата праці (заробітна плата) – винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу» [6].
Законодавство про оплату праці ґрунтується на Конституції України, Кодексі законів про працю, Законах України «Про оплату праці», «Про колективні договори і угоди» та на інших законодавчих актах [1; 5; 6; 7].
Заробітна плата працівника не залежить від виду підприємства, а визначається особистим трудовим вкладом працівника, складністю та умовами виконуваної роботи, професійно-діловими якостями працівника, залежить від кінцевих результатів роботи підприємства, регулюється податками і максимальними розмірами не обмежується.
Розмір, порядок нарахування і виплат заробітної плати регулюються чинним законодавством України, відповідними указами та постановами, галузевими інструкціями. Підприємства самостійно встановлюють форми, системи і розміри оплати праці, а також інші види доходів працівників згідно з чинним законодавством.
Як соціально-економічна категорія заробітна плата служить основним засобом задоволення особистих потреб працюючих, економічним важелем, що стимулює розвиток суспільного виробництва, зростання продуктивності праці, скорочення витрат на виробництво, засобом перерозподілу кадрів у галузях народного господарства.
Основними видами оплати праці є номінальна і реальна заробітна плата.
Номінальна заробітна плата – сума грошей, яку отримують працівники за свою працю за певний проміжок часу (годину, день, місяць).
Реальна заробітна плата засвідчує кількість товарів і послуг, які працівник може придбати за зароблену суму грошей, або «купівельна спроможність» номінально.
Реальна заробітна плата залежить від продуктивності праці та цін на товари і послуги. Зростання номінальної заробітної плати не завжди призводить до зростання реальної, яка може і знизитися, якщо ціни на товари і послуги зростають більше.
Рівень заробітної плати, рівень добробуту суспільства, рівень його освіти та культури, традиції впливають на пропозицію праці. Зростання пропозиції праці над її попитом призводить до безробіття.
Реальна заробітна плата знаходиться у певному співвідношенні з номінальною за рахунок відповідних індексів, визначених за один період:
,
де: Ірзп – індекс реальної заробітної плати; Інзп – індекс номінальної заробітної плати; Іц – індекс цін.
Для оцінки розміру заробітної плати найманих працівників застосовується показник фонду оплати праці.
До фонду заробітної плати включають нарахування найманим працівникам у грошовій та натуральній формі (оцінені в грошовому виражені) за відпрацьований та невідпрацьований час, який підлягає оплаті, або за виконану роботу незалежно від джерела фінансування цих виплат. Фонд оплати праці складається з [8]:
фонду основної заробітної плати;
фонду додаткової заробітної плати;
інших заохочувальних та компенсаційних виплат.
Фонд основної заробітної плати включає нарахування винагороди за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норм часу, виробітку, обслуговування, посадових обов’язків).
До його складу входять:
винагороди за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці за тарифними ставками (окладами), відрядними розцінками робітників та посадовими окладами керівників, фахівців, технічних службовців, включаючи в повному обсязі внутрішнє сумісництво;
суми відсоткових або комісійних нарахувань залежно від обсягу доходів (виручки), отриманих від реалізації продукції (робіт, послуг), у разі якщо вони є основною заробітною платою;
оплата роботи висококваліфікованих працівників, залучених для підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації працівників;
оплата праці за час перебування у відрядженні;
вартість продукції, виданої працівникам при натуральній формі оплати праці тощо.
Фонд додаткової заробітної плати включає доплати, надбавки, гарантії та компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством, премії, пов’язані з виконанням виробничих завдань і функцій.
До складу фонду додаткової заробітної плати входять:
надбавки та доплати до тарифних ставок (окладів, посадових окладів) у розмірах, передбачених чинним законодавством;
премії та винагороди, у тому числі за вислугу років;
оплата роботи в надурочний час і у святкові та неробочі дні;
суми виплат, пов’язаних з індексацію заробітної плати працівників.
Інші заохочувальні та компенсаційні виплати включають винагороди та премії, які мають одноразовий характер, компенсаційні та інші грошові та матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.
Основними функціями заробітної плати є:
відтворювальна – заробітна плата забезпечує нормальне відтворення робочої сили відповідної кваліфікації;
стимулююча – оплата праці спонукає працівників до ефективних дій на робочих місцях;
регулююча – реалізує принцип диференціації рівня заробітної плати залежно від кваліфікації, складності праці, напруженості завдань, фаху;
соціальна – спрямована на забезпечення однакової оплати праці за однакову роботу, тобто реалізацію принципу соціальної справедливості щодо одержуваних доходів (рис. 10.10).
Зростання заробітної плати може бути абсолютним і відносним. Якщо заробітна плата – це та частина суспільного продукту, яку одержують працівники і непрацюючі члени їхніх сімей у грошовій формі для задоволення матеріальних і духовних потреб, то абсолютне зростання передбачає абсолютне збільшення цієї частини, а відносне – зростання тієї частини, яка припадає на кожного працюючого.
Державна політика оплати праці реалізується через механізм її регулювання, а саме державного регулювання та договірного регулювання.
Державне регулювання оплати праці – система впливу державної влади й управління на рівень і організацію заробітної плати.
Відповідно до статей 8-11 Закону України «Про оплату праці» [6], система державного регулювання оплати праці охоплює підприємства усіх форм власності й передбачає:
умови визначення розміру мінімальної заробітної плати, порядок його встановлення й перегляду;
мінімальний розмір ставок (окладів) заробітної плати, порядок їх встановлення;
норми оплати праці за особливих умов (у надурочний час, у нічний час, у святкові, вихідні та неробочі дні, за час простою, за час виконання державних обов’язків тощо);
оплату праці працівників установ і організацій, що фінансуються з бюджету.
