Класифікація основних засобів

Підприємство може розширювати зазначену класифікацію, поділяючи у групах (підгрупах) основні засоби на власні, орендовані і такі, що перебувають в експлуатації, запасі, оренді, ремонті, на модернізації, реконструкції, добудові, частковій ліквідації тощо згідно [14, п. 7].

За галузевою ознакою основні засоби поділяються на промислові, будівельні, сільськогосподарські, транспортні, зв’язку тощо.

За ознакою належності основні засоби поділяються на власні або орендовані.

Слід відмітити, що до 01.07.2000 року (дата надання чинності П(С)БО 7 «Основні засоби» [7]) класифікація основних засобів у бухгалтерському обліку збігалася з класифікацією основних фондів з метою оподаткування прибутку підприємств. З набранням чинності [7] основні засоби класифікуються за групами як на рис.

Починаючи з 1.04.2011 р. (дата надання чинності ІІІ розділу «Податок на прибуток підприємств» Податкового кодексу [5]) з метою оподаткування прибутку підприємств для визначення амортизації основні засоби та інші необоротні активи діляться на 16 груп [5, ст. 145.1], причому дана класифікація наближена до класифікації основних засобів за П(С)БО 7 «Основні засоби» [7].

Наведені види основних засобів відіграють різну роль у виробничому процесі. Тому та частина основних засобів, яка бере участь у процесі виробництва продукції безпосередньо, відноситься до активних засобів (машини та обладнання, інструменти, прилади, інвентар). Основні засоби, які створюють лише необхідні умови для здійснення процесу виробництва, відносяться до пасивних засобів.

Для промислових підприємств особливе значення мають такі групи основних засобів:

• будівлі (виробничі приміщення, депо, гаражі, склади, офіси тощо);

• споруди (шахти, свердловини, під’їзні шляхи, греблі, мости, естакади, опори електромереж тощо);

• передавальні пристрої (електромережі, трубопроводи холодної та гарячої води, газу тощо);

• машини та обладнання, у тому числі силові машини і обладнання, які визначають енергоозброєність виробництва, – котли, турбіни, насоси, вентилятори, генератори, трансформатори, двигуни тощо, і робочі машини та обладнання, які визначають технічну озброєність праці, – верстати, апарати, лабораторне устаткування, обчислювальна та комп’ютерна техніка тощо;

• транспортні засоби (локомотиви, вагони, цистерни, автомобілі, електрокари тощо);

• інструменти (механізовані та немеханізовані різальні, ударні та інші знаряддя ручної праці, а також різні пристрої для обробки та складання виробів), прилади, інвентар;

• інші основні засоби.

Співвідношення окремих видів (груп) основних засобів, виражене у відсотках до їх сукупної вартості, характеризує видову (технологічну) структуру засобів праці. Вона тим прогресивніша й ефективніша, чим більша у складі основних засобів питома вага активної частини, що змінюється під впливом багатьох чинників. Найбільш впливовими з них є особливості і технічний рівень виробництва, відтворювальна структура інвестицій, вартість будівництва виробничих об’єктів, рівень цін на технологічне устаткування, територіальне розміщення підприємства тощо.

Класифікацію основних засобів, наведену у П(С)БО 7 «Основні засоби» не можна назвати достатньо детальною, тобто такою, яка б дозволила однозначно й безпомилково відносити об’єкти основних засобів до тієї чи іншої групи. Не можна використовувати для цих цілей і Класифікатор основних фондів, затверджений наказом Державного комітету України із стандартизації, метрології та сертифікації [20]. В основу Класифікатора покладена класифікація основних фондів, яка побудована за ознаками функціонального призначення. Деякі поняття, починаючи з визначення основних фондів, у Класифікаторі застаріли. Однак ДПАУ у листі від 16.04.2004 р. № 2914/6/15-1116 пропонує продовжити використання Класифікатора «з урахуванням чинних норм Закону», не уточнюючи, як само це робити.