Характеристика груп підприємств за ступенем участі у створенні інновацій

Групи підприємств за ступенем участі у створенні інновації	Характеристика	Приклади підприємств даної групи
1. Підприємства або установи діяльність яких спрямована на створення та подальше поширення інновацій у вигляді технології.	Дані підприємства проводять фундаментальні дослідження і зосередженні на творчому процесі створення інновації яка потім може з`явитись на ринку інновації. Як правило займаються тільки створенням інноваційного продукту. Створення інновацій вимагає від такого підприємства наукового потенціалу та відповідної організації роботи.	Науково-дослідні установи, університети тощо.
2. Підприємства або установи діяльність яких спрямована на впровадження інновацій у власну виробничу діяльність та подальше поширення інноваційної продукції в ринковому середовищі.	Структура даних підприємств спрямована на виконання операційної та маркетингової функцій. Підприємства виробляють та розповсюджують виготовлену інноваційну продукцію або послуги на ринку. Виходячи з особливостей інноваційної продукції, яка виробляється, підприємства на цьому етапі потребують залучення відповідних фінансових, операційних, маркетингових та інших ресурсів, що спонукає їх до пошуку партнерів. Організаційно-правова форма підприємств даного типу може бути створена у вигляді концерну, асоціацій, стратегічного альянсу або на договірних засадах між самостійними підприємствами.	Виробничі підприємства, підприємства посередники, венчурні компанії або венчурні фонди.
3. Підприємства або установи, які самостійно розробляють та впроваджують інноваційні технології в рамках єдиного виробничого циклу.	Даний тип підприємства має особливу структуру, в якої поєднано створення інновації та її поширення у виробничому та ринковому середовищі. В рамках таких підприємств за рахунок поєднання науково-конструкторської та виробничо-збутової діяльності організатори намагаються досягнути ефекту синергії та покращити економічні показники своєї діяльності. Підприємства даної групи мають можливість залучати до виробничого процесу всі необхідні ресурси та виконувати роботи самостійно в рамках єдиного науково-виробничого комплексу. Також процесом створення та поширення інновацій у рамках єдиного виробничого комплексу можуть займатися холдингові компанії. Через участь в капіталі холдингова компанія може залучати до створення інновацій підприємства, які входять до її складу. Як правило підприємства даної групи мають великі розміри та багаторівневу ієрархічну структуру, що дозволяє їм створювати, впроваджувати та поширювати інновації з мінімальними трансакційними витратами, та скорочувати час на пошук та залучення до виробництва необхідних ресурсів.	Фінансово-промислові групи, технополіси, бізнес-інкубатори, холдинги.

Інноваційно-активне підприємство повинне функціонувати згідно з такими принципами:

• адаптивності – прагнення до підтримання певного балансу зовнішніх і внутрішніх можливостей розвитку (внутрішніх спонукальних мотивів діяльності господарюючого суб’єкта і зовнішніх, що генеруються ринковим середовищем);

• динамічності – динамічне приведення у відповідність цілей і спонукальних мотивів (стимулів) діяльності підприємства (у тому числі його власників, менеджерів, фахівців, працівників);

• самоорганізації – самостійне забезпечення, підтримання умов функціонування, тобто самопідготовка, обміну ресурсами (інформаційними, матеріальними, фінансовими) між елементами виробничо-збутової системи підприємства, а також між підприємством і зовнішнім середовищем;

• саморегуляції – коригування системи управління виробничо-збутової діяльності підприємства відповідно до змін умов функціонування;

• саморозвитку – самостійне забезпечення умов тривалого виживання і розвитку підприємства (відповідно до його місії і прийняття мотивації діяльності).

Інноваційна діяльність неминуче пов’язана з певними проблемами. Передбачення цих проблем дає можливість заздалегідь прийняти конкретні рішення. До проблем, які виникають при здійсненні інноваційної діяльності, відносяться:

• мінлива ціль. Нерідко впроваджувані проекти з розробки нових продуктів є перспективними в рамках одного, а частіше всього цілого набору припущень. Такими припущеннями можуть бути елементи стабільності на ринку, відсутність значних технічних змін в певній галузі, відсутність змін щодо вподобань споживачів і т.д. На жаль, не завжди ці припущення в кінцевому рахунку є вірними, за таких умов проект може стати збитковим.

• Внутрішньокорпоративні напруження. Підприємства подібні до живих організмів: вони також розвиваються і змінюються. Те, що ще вчора здавалось було перспективним та привабливим з часом може не приваблювати менеджерів. Внутрішня динаміка підприємства може скластися таким чином, що впроваджуваний проект втратить свою актуальність. Виникне питання, про припинення чи призупинення проекту в інтересах інших проектів, чи окремих стратегічних завдань підприємства у зв’язку з даними обставинами.

• Нерозрізненість нової розробки. На першій стадії проекту ідея нового продукту нерідко видима достатньо туманно. З часом, можна помітити, що частина коштів вкладених в дослідження та розробку не приносить зиску, оскільки, продукт не достатньо оригінальний і не відкриває далеких перспектив, як це здавалось на початку роботи над проектом. Така ситуація виникає під час проведення пробного маркетингу (винесення на ринок певної партії товару), коли споживачі не реагують на нову розробку.

• Непередбачені технічні проблеми. Не завжди вдається з самого початку чітко спрогнозувати, які технічні задачі будуть висунуті до розробників. На жаль, не усіх технічних проблем можна уникнути. В такій ситуації перед підприємством може виникнути питання про припинення фінансування проекту чи його замороження до того моменту, коли технічні можливості підприємства стануть ширшими.

• Непередбачуваний ріст витрат на проект. Нерідко бюджети на розробку нових продуктів на початковому етапі здаються достатньо привабливими. Проте в процесі їх здійснення об’єм непередбачуваних витрат може безконтрольно зростати. Це може призвести до зриву проекту.

Чітка політика в галузі розробки інновації задає напрямок збору інформації і виробленню пропозицій, що призводить до наполегливого пошуку можливостей і створює мотивацію для груп розроблювачів. Тому прогнозування в ринкових умовах стає важливим інструментом альтернативного передбачення чинників, тенденцій і результатів інноваційного розвитку.

Розвиток інновацій передбачає необхідність розробки такого механізму управління інноваційною діяльністю, що включає певну поетапність.

Розглянемо основні етапи розробки інновації.

I етап. Систематизація ідей, що надходять:

1. збір інформації про технологічні зміни на ринку, про інновації, що надходять з конструкторських і технологічних підрозділів, служб маркетингу, збутових підрозділів, торгових посередників, кінцевих споживачів (побажання, вимоги, рекламації);

2. збір інформації про потенційні можливості організації у відношенні розробки й освоєння продукції, визначення ступеня і розмірів ризику;

3. збір інформації про цільові ринки і тривалі тенденції їх розвитку.

II етап. Добір виявлених ідей і розробка ідей (інновації):

1. визначення можливостей і практичної реалізації ідей;

2. з’ясування технологічної спільності нових і традиційних виробів;

3. відповідальність інновації стратегії розвитку.

III етап. Аналіз економічної ефективності інновації:

1. розробка інновації, коли ідея здобуває вид конкретного проекту;

2. визначення характеристик інновації, оцінка її якості;

3. визначення витрат (інвестиції) на розробку і впровадження інновації,

4. строки окупності інновації;

5. наявність необхідних для розробки інновації ресурсів (фінансових, кадрових, матеріально-технічних);

6. терміни впровадження інновації;

7. аналіз і оцінка рентабельності інновації.

IV етап. Розробка інновації:

1. розробка конкретної інноваційної програми з визначенням обов’язків за підрозділами організації;

2. розробка інновації і проведення необхідних іспитів (перевірка на екологічність, безпека й ін.).

V етап. Ухвалення рішення про впровадження інновації у виробництво на основі програми маркетингу з інновації, що включає:

1. комерційне обґрунтування інновації;

2. рентабельність інновації;

3. ступінь задоволення попиту і потреб в інновації;

4. канали і методи продажу інновації;

5. наявність досвіду з продаж подібних інновацій;

6. виробничі можливості організації;

7. використання наявних потужностей;

8. забезпеченість ресурсами;

9. забезпеченість кваліфікованими кадрами;

10. фінансові можливості;

11. загальна сума інвестицій в освоєнні і продажі інновацій;

12. джерела фінансування;

13. передбачувані результати – прибутковість чи збитковість на розрахунковий період;

14. відповідність нормативним показникам та стандартам;

15. забезпечення патентного захисту інновації.

Ключовим є ухвалення рішення. Для цього здійснюється перевірка, завдяки якій, якщо організація вважає нововведення успішним, вона вирішує впровадити його в усіх підрозділах організації і приймає довгострокове зобов’язання щодо подальшого його використання.

Отже, за рахунок передбачення і врахування усіх ризиків та кращого задоволення потреб споживачів, зниження виробничих витрат у порівнянні із конкурентами, інновації стають основним засобом збільшення прибутку підприємств.

Інноваційні процеси на підприємстві

Створення, впровадження та поширення інновацій відбувається завдяки інноваційному процесу.

Інноваційний процес не переривається і після впровадження, оскільки з розповсюдженням (дифузією) новація вдосконалюється, стає більш ефективною, набуває нових споживчих властивостей. Це відкриває для нього нові можливості застосування, нові ринки, відповідно, і нових споживачів, котрі сприймають даний продукт, технологію, як нові саме для себе.

В загальному випадку інноваційний процес визначається як процес комерціалізації винаходів, нових технологій, видів продукції і послуг в результаті науково-технічної інтелектуальної діяльності.

Інноваційні процеси пронизують усю науково-технічну, виробничу, маркетингову діяльність виробників і врешті-решт орієнтовані на задоволення потреб ринку. Найважливішою умовою успіху інновації є наявність самого інноватора-ентузіаста, захопленого новою ідеєю й готового докласти максимум зусиль, аби втілити її в життя, і лідера-підприємця, котрий ризикуючи, узявся за проект, знайшов інвестиції, організував виробництво, просунув новий товар на ринок і реалізував свій комерційний інтерес.

Інноваційний процес складається з наступних взаємодіючих стадій:

1. Підготовка проекту. Це процес рішень з досягнення кінцевої мети проекту і формування взаємопов’язаного за часом, ресурсами і виконавцями комплексу завдань і заходів реалізації. Алгоритм підготовки інноваційних проектів розглянуто нижче.

2. Фундаментальні дослідження (ФД) - направлені на отримання нових наукових знань і виявлення найбільш суттєвих закономірностей. Мета ФД – розкрити нові зв’язки між явищами, пізнати закономірності розвитку природи і суспільства стосовно їх конкурентного використання.

Світовий досвід свідчить, що тільки окремі фундаментальні дослідження втілюються у розробку, проектування промислового виробництва. Статистика доводить, що приблизно 90% тем фундаментальних досліджень можуть мати негативний результат, та лишень 10% решти мають позитивний результат, при цьому далеко не всі з них можуть перерости в прикладні дослідження.

Фундаментальні дослідження поділяються на:

1. теоретичні – це дослідження, результати яких виявляються в наукових відкриттях, обґрунтуванні нових понять, створенні нових теорій;

2. пошукові – це дослідження, завданням яких є відкриття нових принципів створення ідей і технологій. Дані дослідження завершуються обґрунтуванням й експериментальною перевіркою нових методів задоволення суспільних потреб та проводяться в академічних установах, вищих навчальних закладах, спеціалізованих лабораторіях. Результати пошукових робіт втілюються у прикладних дослідженнях.

3. Прикладні дослідження (ПД) – направлені на дослідження шляхів практичного застосування відкриттів. Ціллю є вирішення технічної проблеми, уточнення незрозумілих теоретичних питань, отримання конкретних наукових результатів. Оскільки, результати прикладного дослідження не завжди передбачаються і пов’язані зі значною часткою невизначеності, на цій стадії і далі існує ризик втрат вкладених засобів. Тому інвестиції в інновації носять ризиковий характер і називаються ризикоінвестиціями, а комерційні організації, що займаються ризикоінвестиціями – венчурними.

4. Дослідно-конструкторські розробки (ДКР)– застосування результатів ПД для створення (модернізації, удосконалення) зразків нової техніки, матеріалу, технології. До ДКР належать: розробка визначеної конструкції інженерного об’єкта або технічної системи (конструкторські роботи); розробка ідей і варіантів нового об’єкта; розробка технологічних процесів, тобто способів об’єднання фізичних, хімічних, технологічних та інших процесів із трудовими в цілісну систему. ДКР це завершальна стадія наукових досліджень, своєрідний перехід від лабораторних умов і експериментального виробництва до промислового виробництва.

5. Серійне виробництво – на цій стадії знання знаходять своє матеріальне втілення, а дослідження – своє логічне завершення. Затвердження проектів вищим керівництвом є сигналом його передачі в серійне виробництва і здійснення комплексної програми його збуту.

Стадії серійного виробництва включають два етапи:

1. виробництво нової продукції – це безпосереднє суспільне виробництво матеріалізованих досягнень науково-технічних розробок у масштабах, зумовлених попитом споживачів;

2. реалізацію нової продукції – це доведення нової продукції до споживача в об’ємах і за ціною, яку диктує споживчий попит.

6. Комерційна реалізація продукції – це процес, завдяки якому результати науково-дослідних дослідно-конструкторських робіт своєчасно перетворенні в продукти чи послуги і виведені на ринок. Досвід світових фахівців свідчить: якщо технології не комерціалізовані, то вони і не створені.

На сьогоднішній день у заводському секторі науки склалось наступне співвідношення: пошукові роботи складають близько 5%; прикладні - 23%; дослідно-конструкторські – 27%; роботи націлені на удосконалення наявної техніки, створення виробів чи технологій – 45%[10].

До основних характеристик інноваційного процесу слід віднести його багатогранність та безперервність.

Основні стадії інноваційного процесу в ході наближення до виробництва продукту у все більшій мірі впливають на нього.