Склад необоротних активів підприємства

Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 7 «Основні засоби» від 27.04.2000 р. № 92 (п. 4) (витяг)

Основні засоби– матеріальні активи, які підприємство утримує з метою використання їх у процесі виробництва або постачання товарів, надання послуг, здавання в оренду іншим особам або для здійснення адміністративних і соціально-культурних функцій, очікуваний строк корисного використання (експлуатації) яких становить більше одного року (або операційного циклу, якщо він довший за рік).

Одиницею обліку основних засобів є об’єкт основних засобів.

Об’єкт основних засобів – це: закінчений пристрій з усіма пристосуваннями і приладдям до нього; конструктивно відокремлений предмет, призначений для виконання самостійних функцій; відокремлений комплекс конструктивно з’єднаних предметів однакового або різного призначення, що мають для їх обслуговування загальні пристосування, приладдя, керування та єдиний фундамент, унаслідок чого кожен предмет може виконувати свої функції, а комплекс – певну роботу тільки в складі комплексу, а не самостійно [7, п. 4]. Якщо один об’єкт основних засобів складається з частин, які мають різний строк корисного використання (експлуатації), то кожна з цих частин може визнаватися в бухгалтерському обліку як окремий об’єкт основних засобів [7, п.4].

Це необхідно для встановлення різних строків експлуатації для кожної складової частини, щоб у подальшому не мати проблем за необхідності заміни однієї з таких частин.

Отже, основні засоби – це такі засоби виробництва, які відносяться до засобів праці, беруть участь у виробничому процесі тривалий час (більше одного року та одного виробничого циклу), переносять свою вартість на собівартість виробленої за їх допомогою продукції частинами, у міру зношування, зберігають натуральну форму та можуть відновлюватися як повністю (реновація), так і частково (ремонт). При цьому виробничим циклом вважається завершений склад операцій з виготовлення виробу.

Нематеріальні активи виражені об’єктами господарювання, які, як і основні засоби, використовуються тривалий час. Однак, вони не мають натурально-речової форми та представлені різного роду правами. Важлива роль серед цих прав належить правам на інтелектуальну власність, яка виражається патентами, промисловими зразками продукції, товарними знаками. Це можуть бути також авторські права, права користування природними ресурсами тощо.

Біологічні активи – тварина або рослина, яка в процесі біологічних перетворень (процесу якісних і кількісних змін) здатна давати сільськогосподарську продукцію та/або додаткові біологічні активи [11].

Довгострокові вкладення – це два напрямки використання засобів:

• капітальні інвестиції в будівництво, створення, виготовлення, реконструкцію, модернізацію, придбання засобів праці, представлених обладнанням, інструментами, пристроями тощо (незавершене будівництво);

• фінансові інвестиції на період більше року, які не можуть бути вільно реалізовані у будь-який момент, у тому числі фінансові інвестиції, які враховуються методом участі в капіталі (довгострокові фінансові інвестиції).

Інвестиційна нерухомість – власні або орендовані на умовах фінансової оренди земельні ділянки, будівлі, споруди, які розташовуються на землі, утримувані з метою отримання орендних платежів та/або збільшення власного капіталу, а не для виробництва або постачання товарів, надання послуг, адміністративної мети або продажу в процесі звичайної діяльності [13].

Відстрочені податкові активи – сума податку на прибуток підприємства, що підлягає відшкодуванню в наступних періодах унаслідок тимчасової різниці між обліковою та податковою базами оцінки [6].

Довгострокова дебіторська заборгованість – заборгованість фізичних і юридичних осіб, яка не виникає в ході нормального операційного циклу та буде погашена після 12 місяців з дати балансу.

Основні засоби як об’єкти податкового обліку сприяють розвитку креативного мислення платника податку на прибуток підприємства.

Згідно [5, ст. 14, п. 14.1.120], «Нематеріальні активи – право власності на результати інтелектуальної діяльності, у тому числі промислової власності, а також інші аналогічні права, визнані об'єктом права власності (інтелектуальної власності), право користування майном та майновими правами платника податку в установленому законодавством порядку, у тому числі набуті в установленому законодавством порядку права користування природними ресурсами, майном та майновими правами».

Терміном «невиробничі основні засоби» у Податковому кодексі [5, ст. 144.3] позначені необоротні матеріальні активи, які не використовуються в господарській діяльності платника податку. До таких засобів відносяться, наприклад, об’єкти соціальної інфраструктури та житлово-комунального господарства, що знаходяться на балансі підприємств або їх структурних підрозділів, які передаються до комунальної власності.

Слід відмітити, що в економічній теорії об’єкти зі строком служби не менше року і вартістю не менше розміру, визначеного на нормативному рівні, які тривалий час у незмінній натурально-речовій формі використовуються протягом багатьох операційних циклів, поступово переносячи свою вартість на вартість продукції, що виготовляється, прийнято вважати основними фондами. Серед звичних особливостей – строку служби, мінімальної нормативної вартості і порядку включення їх вартості до собівартості продукції – у такому визначенні звертає на себе увагу натурально-речова форма об’єктів, які називаються основними фондами. При цьому основні фонди, які безпосередньо впливають на предмет праці (інструменти, обладнання, машини тощо), називають активною частиною основних фондів. Основні фонди, які забезпечують процес виробництва (будови, споруди тощо), відносять до пасивної частини. У свою чергу, у випадку їх участі у виготовленні продукції активні та пасивні основні фонди називають виробничими основними фондами.