1.6. Моделі об'єднань підприємств в Україні
Відповідно
до Господарського кодексу України,
підприємство має право на добровільних
засадах об'єднувати свою виробничу,
наукову, комерційну та інші види
діяльності, якщо це не суперечить
антимонопольному законодавству України.
Різновиди об’єднань підприємств
перераховані на рис.
Можливі моделі організаційно-правових форм об'єднань підприємств
Асоціація - договірне об'єднання, яке створене з метою постійної координації господарської діяльності. Асоціація не має права втручання в будь-яку виробничу і комерційну діяльність будь-якого з її учасників.
Види діяльності асоціацій:
координація спільних досліджень та розробок, проведення маркетингових досліджень;
юридичне обслуговування учасників;
допомога в стимулюванні збуту, кредитуванні, страхуванні тощо;
централізований ремонт обладнання;
підтримка інтересів учасників в державних органах та різноманітних комерційних структурах;
представництво інтересів учасників на ярмарках, виставках, допомога у пошуку прийнятних постачальників або покупців, укладанні вигідних комерційних угод;
пошук нових ринків збуту, сприяння у здійсненні експорту продукції членів асоціації.
Корпорація - це договірне об'єднання, яке створене, як правило, двома або більше засновниками за їх спільним рішенням (договором), діє на основі об'єднання майна та/або підприємницької чи трудової діяльності засновників (учасників), їх спільного управління справами, на основі корпоративних прав, у тому числі через органи, що ними створюються, участі засновників (учасників) у розподілі доходів та ризиків підприємства. У корпорацію, як правило, входять промислові підприємства, будівельні та транспортні організації, виробничо-технічні об'єднання, проектно-конструкторські організації, науково-дослідні інститути, різні асоціації, концерни та інші суб'єкти господарювання. Корпорація - це відкрита організація, вступ до якої та вихід з неї здійснюється на добровільній основі за рішенням органів управління та її власників. Головним органом управління корпорації є рада директорів. До компетенції ради директорів входять:
призначення працівників апарату управління корпорації;
консультування адміністрації з питань управління;
розроблення загальної стратегії та головних цілей діяльності.
Для вирішення поточних завдань поточного (тактичного, оперативного) управління корпорацією створюється адміністрація. її функції такі:
вивчення кон'юнктури ринку та розроблення стратегії і тактики виробничо-господарської діяльності;
розроблення і реалізація програм у галузі науково-технічного розвитку, організація впровадження нововведень;
менеджмент забезпечення ресурсами підприємств корпорації через мережу власних структур;
організація централізованого збуту продукції через мережу збуту.
У більшості випадків директори корпорацій не входять до штату адміністрації, а свої функції здійснюють на періодичних засіданнях, де виробляється політика та реалізується контроль за діяльністю адміністрації.
До обов'язків директорів входять:
підбір, розстановка та оцінка роботи менеджерів;
делегування повноважень менеджерам (функціональних обов'язків);
делегування права підпису контрактів та банківських документів;
затвердження бюджету та планів розвитку корпорації;
прийняття рішень про випуск акцій;
визначення дивідендів та інших форм розподілу прибутку;
розроблення організаційної структури управління та штатного розпису корпорації.
Найманий управлінський персонал корпорації обіймає свої посади до чергових загальних зборів акціонерів або до моменту їх звільнення з посади директорами.
У більшості випадків голова ради директорів обирається на засіданні ради. Залежно від розподілу повноважень та відповідальності головним виконавчим менеджером корпорації може бути або голова ради директорів, або президент. Але голова веде засідання ради директорів і тому володіє більшою реальною владою.
Президент може одночасно бути головою ради директорів, а в період відсутності голови виконувати його обов'язки. Президент призначається радою директорів.
Виконавчий віце-президент часто є другою особою в корпорації. Він виконує обов'язки головного оперативного менеджера. Віце-президенти відповідають за конкретні галузі виробничо-господарської діяльності: фінанси, маркетинг, НДДКР, виробництво, трудові ресурси, відносини з громадськістю, правові питання і т.д.
У ринковій економіці корпорації, як організаційна форма господарювання, стали головною виробничою ланкою завдяки таким перевагам:
акціонери не відповідають за борги корпорації, а ризикують лише своїми акціями;
корпорації мають більше можливостей залучати кошти населення та інвестувати їх у виробництво.
Консорціум - об'єднання суб'єктів господарювання різних організаційно-правових форм (підприємств, об'єднань, банків, організацій тощо) на основі тимчасової угоди щодо спільної діяльності з метою здійснення єдиного проекту або проведення великих фінансових операцій. Це одна з форм об'єднання виробничого та банківського капіталів. Консорціуми виникли у фінансово-кредитній сфері як договірні банківські об'єднання (національні й міжнародні). У країнах з розвинутою економікою консорціуми створюються як міжнародні об'єднання суб'єктів господарської діяльності для реалізації великих проектів у будівництві, для освоєння родовищ корисних копалин, розв'язання складних науково-технічних завдань. Учасниками консорціумів можуть бути як приватні, так і державні підприємства й організації. За умов високих темпів розвитку НТП консорціуми можуть створюватися в нових перспективних галузях не лише для об'єднання капіталів, а й для проведення спільних наукових досліджень.
При утворенні консорціуму його учасники повністю зберігають свою самостійність. Але в тій частині спільної діяльності, яка стосується реалізації цілей консорціуму, вони підпорядковані спільно створеному органу управління консорціумом.
Консорціум є ефективним засобом вирішення великих державних завдань. Після виконання поставленого завдання консорціуми припиняють свою діяльність або перетворюються в інший вид договірного об'єднання. За межами консорціуму його учасники залишаються конкурентами.
Концерн - найбільш поширена форма об'єднань, учасники якої (підприємства) мають обмежену самостійність, єдину власність, єдину систему управління та контролю. Концерн як самостійний суб'єкт господарювання має спеціальний апарат управління (дирекцію), якому підпорядковані всі підприємства, що входять до концерну. Інколи замість дирекції як керівний орган створюється спеціальне товариство - так звана холдинг-компанія, учасники якої володіють контрольним пакетом акцій різних підприємств - членів концерну.
У світовій практиці спочатку в концерни об'єднувались переважно підприємства однієї галузі промисловості, що отримало назву горизонтального комбінування (інтеграції). З середини XX століття утворення концернів стало відбуватися за принципом диверсифікації виробництва, коли один концерн почав об'єднувати підприємства різних галузей економіки, наприклад промисловості, транспорту, банківські й страхові компанії тощо.
Концерни можуть утворюватися і на основі об'єднання підприємств, пов'язаних єдиним технологічним процесом виробництва, починаючи з добування сировини і закінчуючи реалізацією готової продукції через власну торговельну мережу (вертикальне комбінування або інтеграція).
Концерн, як правило, очолює правління, що вирішує принципові питання діяльності об'єднання та здійснює контроль і стратегічне керівництво. Тактичне та поточне (оперативне) управління виробничо-господарсь-кою діяльністю концерну здійснює рада директорів, членами якої здебільшого є наймані менеджери.
Сучасним концернам притаманний інтернаціональний характер діяльності. Прагнучи підвищити конкурентоспроможність своїх товарів, концерни відкривають свої довірчі компанії в інших країнах, здійснюють їх інвестування, створюючи у такий спосіб підприємства з іноземними інвестиціями та іноземні підприємства. Діяльність таких концернів має досить високий рівень спеціалізації та кооперування виробництва, коли деталі одного виробу виготовляються на багатьох підприємствах, які часто перебувають у різних країнах.
Конкурентні переваги концернів на конкретному ринку зумовлені:
перевагами великих масштабів комбінування виробництва;
постійним упровадженням у виробництво нової техніки і випуском нових видів продукції;
концентрацією патентів «ноу-хау»;
високим професіоналізмом керівників і спеціалістів.
Централізованими в концерні можуть бути функції управління науково-технічним і виробничим розвитком, а також інвестиційною, фінансовою, природоохоронною і зовнішньоекономічною діяльністю. Концерн - це єдиний господарський комплекс. Його учасники взаємоузгоджено здійснюють виробничо-господарську діяльність.
При створенні концерну необхідно ретельно й всебічно обґрунтувати доцільність об'єднання підприємств. Важливою умовою є добровільність входження підприємств у концерн.
Холдингова компанія згідно [1, ст. 126] - це господарюючий суб'єкт, який володіє контрольним пакетом акцій інших, одного або більше господарюючих суб'єктів.
Особливості холдингу:
забезпечується централізоване управління, яке впливає на підконтрольні (дочірні) підприємства;
розширюється сфера та масштаби господарської діяльності;
забезпечується технологічна та коопераційна єдність підприємств-членів холдингу;
здійснюється централізована інвестиційна політика.
Промислово-фінансова група (ПФГ) згідно [1, ст.125] - це об'єднання, до якого можуть входити промислові підприємства, банки, наукові й проектні установи, інші установи та організації всіх форм власності, що мають на меті отримання прибутку, яке створюється за рішенням Уряду України на певний термін з метою реалізації структурної економіки України, включаючи програми згідно з міждержавними договорами, а також виробництва кінцевої продукції. Промислово-фінансова група створюється на добровільних засадах, вона не є юридичною особою і не підлягає державній реєстрації, як суб’єкт господарювання.
Учасники ПФГ - це підприємство, банк, наукова чи проектна установа, організація, створена згідно з законодавством України або іноземна юридична особа, що входить до складу ПФГ, виробляє проміжну продукцію ПФГ або надає банківські та інші послуги учасникам і головному підприємству ПФГ і має на меті отримання прибутку.
Особливості ПФГ та його членів:
головне підприємство та учасники ПФГ зберігають статус юридичної особи, незалежність у здійсненні господарської й фінансової діяльності;
сама ПФГ не має статусу юридичної особи. Право діяти від імені ПФГ має виключно головне підприємство;
у складі ПФГ може бути тільки одне головне підприємство;
головним підприємством не може бути банк, фінансово-кредитна установа, торговельне, транспортне підприємство, підприємство у сфері громадського харчування, побутового обслуговування;
у складі учасників ПФГ обов'язкова наявність банківської установи;
головне підприємство та учасники ПФГ укладають генеральну угоду про спільну діяльність щодо виробництва кінцевої продукції ПФГ;
підприємство, установа, організація можуть бути головним підприємством чи учасником тільки однієї ПФГ. Рішення про створення (реєстрацію) ПФГ приймається Кабінетом міністрів України.