Класифікація причин криз у діяльності підприємства
Об’єктивні причини кризи пов’язані з циклічними потребами модернізації і реструктуризації підприємств, а також з несприятливим впливом зовнішнього середовища організацій, а суб’єктивні – відображають помилки і волюнтаризм в управлінні. Природні причини криз можуть бути пов'язані з руйнівним впливом природних катастроф та катаклізмів, а техногенні спричинені діяльністю людини. Зовнішні причини криз пов'язані з тенденціями і стратегією макроекономічного розвитку чи навіть розвитку світової економіки, конкуренцією, політичною ситуацією в країні. Внутрішні причини криз в свою чергу можуть бути викликані ризиковою стратегією маркетингу, внутрішніми конфліктами, недоліками в організації виробництва, недосконалістю управління, недоліками інноваційної та інвестиційної політики. Таким чином, небезпека кризи існує завжди, тому її необхідно вчасно передбачати та прогнозувати з метою швидкого вживання заходів по боротьбі. У випадку виникнення кризи боротьбу з нею можна здійснювати за допомогою використання стратегій антикризової трансформації, а саме:
Стратегії виживання. При здійсненні трансформації, що носить зовнішній характер, результатом виконання стратегії може бути або зміна організаційно-правової форми підприємства, або участь в об'єднаннях підприємств. За умов реалізації трансформаційних перетворень, що носить внутрішні характер, підприємство може провести наступні заходи: удосконалення структури управління, оптимізацію дебіторської і кредиторської заборгованості, продаж зайвого майна, заходи з відновлення і підвищення ефективності використання оборотних засобів, активізація діяльності служби маркетингу, підвищення трудової дисципліни тощо.
Стратегії підтримання стійкості. При реалізації трансформаційних перетворень, що носять зовнішній характер, дана стратегія реалізується через адаптацію підприємства до змін зовнішнього середовища господарювання або вплив на зовнішнє середовище. Якщо на підприємстві здійснюються трансформації, що мають внутрішній характер, то реалізація даної стратегії передбачає: оптимізацію витрат, збереження науково-технічного і кадрового потенціалу, зміну системи управління витратами, зниження соціальної напруги у внутрішньому середовищі підприємства.
Стратегії стійкого росту, що передбачає інтенсивне зростання, диверсифікацію та інтеграційне зростання. При здійсненні трансформації, що носить зовнішній характер, результатами виконання стратегії можуть бути: інтеграція з системами маркетингу інших галузей (можливо і регіонів), посилення впливу на постачальників та конкурентів, посилення впливу та контролю за системою розподілу. Якщо на підприємстві здійснюється трансформація, що має внутрішній характер, для реалізації даної стратегії підприємство має забезпечувати зростання випуску продукції при існуючих виробничих потужностях, а також вдосконалення характеристик або розширення асортименту продукції.
Для вибору оптимальної форми трансформації необхідно провести глибинний аналіз показників фінансового стану підприємства, а саме: показників платоспроможності, фінансової стійкості, ліквідності, прибутковості тощо. В Україні для підприємств, що підлягатимуть реформуванню, характерною являється проблема фінансового забезпечення процесів трансформації, адже трансформація переважно є інструментом виведення суб'єктів господарської діяльності з кризового фінансового стану. Як правило, в нашій країні основними джерелами фінансування трансформаційних процесів на підприємствах виступають кредитні та (або) інші інвестиційні ресурси, що створює суттєві перешкоди на шляху формування ефективних виробничих потужностей, адже значні комерційні кредити є занадто дорогими і надаються кредитними установами неохоче, а інвестори не поспішають вкладати свої кошти у трансформаційні процеси через високий ступінь ризику підприємств, що підлягають трансформації.
Процес трансформації підприємств складається з наступних етапів:
Прийняття рішення про підготовку до трансформації:
проведення моніторингу внутрішнього і зовнішнього середовища;
ухвалення рішення про підготовку до трансформації;
розпорядження про підготовку до трансформації.
Підготовка до трансформації:
проведення аналізу стану організації і навколишнього середовища;
вибір виду трансформації;
розробка варіантів трансформації і вибір потенційних партнерів;
порівняння варіантів трансформації за ефективністю і вибір найкращого;
ухвалення рішення про трансформацію.
Проведення трансформації:
організація тимчасового підрозділу на який покладена відповідальність за здійснення трансформацій із розподілом відповідальності за планування, аналіз, практичне здійснення окремих робіт;
проведення комплексу технологічних, організаційних, економічних і соціальних заходів.
Проведення посттрансформаційних заходів:
аналіз результатів трансформації, досягнення цілей трансформації, оцінка ефективності трансформації;
розробка плану подальшого розвитку підприємства на основі результатів оцінки ефективності трансформацій.
Виділяють наступні передумови успішного проведення трансформаційних перетворень підприємств:
зміна мотивації до праці з метою заохочення працівників працювати по-новому, знаходження способів подолання опору трансформаціям;
передбачення способів досягнення спільної думки управлінців та персоналу щодо бажаного майбутнього статусу свого підприємства;
реалізація внутрішньої політики підприємства спрямованої на підтримку необхідних трансформацій;
підприємство, котре реформується, повинно бути готовим до використання непередбачених сприятливих можливостей, що можуть з'явитися у будь-який час.
За умов здійснення трансформації підприємства особливу увагу необхідно звернути на стан державного регулювання основних процесів у національній економіці, у тому числі підприємницької діяльності. Адже трансформаційні перетворення можуть становити загрозу вільній конкуренції, яка є основою ринкової економіки.
Повноваження по захисту вільної конкуренції в Україні були покладені на Антимонопольний комітет України, створений у 1991 році з метою контролю над перебігом роботи суб’єктів господарської діяльності та регулювання конкурентного середовища. Діяльність АМКУ у сфері регулювання та контролю за процесами злиття підприємств базується на Законах України «Про природні монополії» [4], «Про Антимонопольний комітет» [5], «Про захист економічної конкуренції» [6] тощо. В антимонопольному законодавстві єдиним суб’єктом господарювання визнається група суб’єктів, якщо один або декілька з них здійснюють контроль над іншим. Всі дії, які призводять або можуть призвести до змін або перерозподілу сфер діяльності суб’єктів господарювання на ринку, в українському антимонопольному законодавстві об’єднуються поняттям «економічна концентрація». Під цим терміном згідно із законодавством [6] розуміють:
злиття суб'єктів господарювання або приєднання одного суб'єкта господарювання до іншого;
набуття безпосередньо або через інших осіб контролю над одним або кількома суб'єктами господарювання чи частинами суб'єктів господарювання;
створення суб'єкта господарювання двома і більше суб'єктами господарювання, який протягом тривалого періоду буде самостійно здійснювати господарську діяльність;
безпосереднє або опосередковане придбання, набуття у власність іншим способом чи одержання в управління часток активів (акцій, паїв), що забезпечує досягнення чи перевищення 25% або 50% голосів у вищому органі управління відповідного суб'єкта господарювання.
Антимонопольний комітет України у межах наданої йому компетенції має право забороняти або дозволяти концентрацію суб’єктам господарювання. Згода на концентрацію органами АМКУ дається якщо вона не призводить до появи монопольних утворень, посилення панівного становища учасників злиття на відповідних ринках чи істотного обмеження конкуренції. Згода на концентрацію не може бути надана у разі перевищення частки ринку у розмірі 35%, яку займає підприємство. Монопольним (домінуючим) також може бути визнане становище суб'єкта господарювання, якщо його частка на ринку товару становить 35 або менше відсотків, але він не зазнає значної конкуренції, зокрема внаслідок порівняно невеликого розміру часток ринку, які належать конкурентам. Відповідальність за порушення антимонопольного законодавства полягає у накладанні штрафів на суб'єктів господарювання [6].
На відміну від України, у практиці країн з розвиненою ринковою економікою існують стандартні процедури та складна система законодавства, що регулює злиття та створення об'єднань підприємств. Таким чином, важливим фактором успішного здійснення інтеграційних процесів в Україні являється вивчення такої практики і перенесення позитивних її аспектів на трансформаційні процеси в нашій країні, враховуючи специфіку розвитку національної економіки.
Реструктуризація підприємств
Поняття «реструктуризації підприємства» досить багатогранне, адже воно представляє собою засіб адаптації підприємства до зовнішнього середовища, що реалізується за допомогою комплексу організаційно-економічних, правових, технічних і технологічних засобів, спрямованих на зміну його організаційної структури і функціональних сфер діяльності.
Метою реструктуризації є забезпечення ефективного функціонування і розвитку підприємства в умовах ринкової економіки. Таке підприємство повинно стабільно функціонувати, бути конкурентоспроможним, технічно забезпеченим і фінансово дієздатним, постійно виготовляти конкурентоспроможну продукцію [12]. Класифікація цілей реструктуризації підприємства, які забезпечують досягнення сформованої мети, наведена на рис.
