2.3.6. Заповіт з умовою щодо позбавлення прав на спадкування (ст. 1235 цк)

Виходячи зі змісту ч. 2 ст. 1235 ЦК можна зробити висновок, що за­повідач вправі позбавити права на спадкування будь-яку особу, кількох або всіх спадкоємців за законом:

•   шляхом незазначення в заповіті - це положення встановлюватиме поз­бавлення права на спадкування за заповітом, але спадкоємці будуть вправі спадкувати за правом на обов'язкову частку і за законом;

•   взагалі, тобто без зазначення причин позбавлення права на спадкуван­ня і за законом, і за заповітом, таке позбавлення діятиме щодо спад­коємців за заповітом та за законом, але не поширюватиметься на спад­коємців за правом на обов'язкову частку;у разі зазначення в заповіті причин, встановлених у ст. 1224 ЦК, які спонукали заповідача до позбавлення права на спадкування, то позбав­лення такого права може стосуватися як за заповітом і за законом, так і за правом на обов'язкову частку. Останнє запропоноване положення, на перший погляд, частково супе­речить ч. З ст. 1235 ЦК, якою встановлюється неможливість заповідачем позбавити права на спадкування осіб, які мають право на обов'язкову частку у спадщині. Але ця суперечність може бути усунена такими аргу­ментами: справді, заповідач не вправі позбавляти спадкоємців за правом на обов'язкову частку права на спадкування, але він їх і не позбавлятиме, оскільки при зазначенні обставин, наведених у ст. 1224 ЦК, що він вправі робити у своєму заповіті, вони на підставі наведеної норми усуваються від права на спадкування. Крім того, заповідач вправі зазначити, що він не вибачає спадкоємцям за правом на обов'язкову частку, що має призводи­ти до усунення від права на спадкування. Якщо ж за ст. 1224 ЦК такі осо­би фактично позбавляються права на спадкування, то не буде суперечити закону й волевиявлення заповідача щодо позбавлення спадкоємців за пра­вом на обов'язкову частку права на спадкування. Тому положення про чинність заповіту щодо осіб, які мають право на обов'язкову частку, говорить про можливість:

•   встановлення судом або нотаріусом обставин, зазначених заповідачем як підстави для усунення їх від права на спадкування, на час відкриття спадщини;

•   зміни волевиявлення заповідача до часу відкриття спадщини;

•   перевірки правомірності зазначених заповідачем обставин та достатнос­ті їх для позбавлення таких спадкоємців права на спадкування. Нап­риклад, образа заповідача щодо конкретних спадкоємців може не відпо­відати ні умовам ст. 1224 ЦК, ні реальним обставинам життя спад­коємців, які можуть самі хворіти і бути в окремий період життя у без­порадному стані. Тому неможливість надання утримання спадкодавцю конкретними спадкоємцями може бути зумовлена не суб'єктивними факторами, а об'єктивними, тобто незалежною від волі спадкоємців.

У частині 4 ст. 1235 ЦК йдеться про те, що у разі смерті особи, яка була позбавлена права на спадкування, до смерті заповідача, позбавлення її права на спадкування втрачає чинність. Діти (внуки) цієї особи мають пра­во на спадкування на загальних підставах.

Аналіз цієї частини ст. 1235 ЦК встановлює можливість спадкування за правом представлення дітьми (внуками) особи, позбавленої права на спад­кування, коли така особа померла до відкриття спадщини. Але дане поло­ження стосується лише спадкування за законом, коли позбавлена права спадкування особа належала до спадкоємців за законом. Тобто в даному випадку регламентовано загальновідоме правило, що діти не відповідають за провини батьків.

Однак у ст. 1235 ЦК нема відповіді на запитання, чи може заповідач позбавити права спадкування не тільки конкретну особу, а й її нащадків?

Тобто дане положення в законі чітко не регламентоване, оскільки у цій нормі говориться лише про наслідки позбавлення конкретної особи права спадкування.

      Вважаємо, що тут можна виходити з декількох положень: по-перше, неможливо не враховувати останнє волевиявлення заповідача, який є власником майна, що входить до складу спадщини; по-друге, за ч.2даної статті заповідач може позбавити права спадкування не тільки окремого спадкоємця, а й декількох без зазначення причин. Наведені аргументи свідчать про те, що заповідач вправі позбавити навіть дітей та інших спадкоємців особи, яка позбавлена права спадкування, їх прав на спад­щину. Але, здається, що з позицій гуманізму неможливо ненароджену за життя спадкодавця дитину позбавляти права спадкування за провини батька або матері, тому вважається, що позбавити права на спадкування можна конкретну особу, а не всіх нащадків. Крім того, в ч.1ст.1235 ЦК йдеться про конкретних осіб, а не нащадків. Більше того, на користь та­ких дітей свідчить і положення ст.1242 ЦК про те, що умова заповіту має існувати на час відкриття спадщини. Тому вважається, що діти осіб, поз­бавлених права спадкування, можуть стати спадкоємцями, якщо вони були народжені після смерті спадкодавця, а заповіт щодо позбавлення всіх нащадків такої особи права спадкування не буде чинним (див. проек­ти № 22, 23).