2.3.3. Заповіт з умовою (ст. 1242 цк)

Заповідач може обумовити виникнення права на спадкування на­явністю певної умови у заповіті. Ця умова може бути як пов'язана, так і не пов'язана з поведінкою спадкоємця (проживання у визначеному місці, на­родження дитини, здобуття освіти тощо).

 Перерахувати всі умови, з якими може бути пов'язане виникнення пра­ва на спадкування, нереально. При визначенні таких умов слід враховува­ти, що вони не мають суперечити закону чи моральним принципам, що існують у суспільстві. Наприклад, умова в заповіті, за якою спадкоємець повинен залишатися неодруженим, суперечить своєю суттю моральним принципам і є неправомірною, оскільки у нашому суспільстві прийнято, що сім'я є основою суспільства.

   Якщо ж у заповіті буде зазначено умову набуття спадкоємцем статусу одруженої людини на час відкриття спадщини, то ця умова стимулює прагнення спадкоємця до реалізації загальновизнаних цінностей, і, відпо­відно, не суперечитиме ні закону, ні моральним засадам суспільства.

   Однак неправомірною буде умова щодо реєстрації шлюбу з конкретною особою, обраною заповідачем як майбутній чоловік або дружина спад­коємця, оскільки у нашому суспільстві, на відміну від, наприклад, схід­них народів, визнано право громадянина самостійно обирати для себе сво­го майбутнього чоловіка (дружину).

 Аналогічно складається ситуація й щодо питання освіти. Так, у заповіті можна закріпити умову про обов'язкове здобуття, наприклад, вищої, про­фесійно-технічної та іншої освіти, але визначення навчального закладу, в якому особа повинна здобути таку освіту або визначення спеціальності є неправомірними, бо обмежує правоздатність спадкоємця.

     Варто констатувати, що за своєю суттю і метою визначення умови у за­повіті має бути спрямоване на благо спадкоємців, а не проти їх інтересів. Заповідач вправі турбуватися також про те, щоб належне йому майно на­було належного власника й надалі використовувалося спадкоємцем на розвиток сімейних традицій і на благо родини, для збереження його імені тощо.

   Правові наслідки включення до заповіту умов, що з самого початку су­перечать закону чи моральним засадам суспільства, такі: зацікавлений спадкоємець вправі звернутися до суду, внаслідок чого дані умови можуть бути визнані недійсними і спадкоємець успадковує заповідане майно без дотримання встановлених заповідачем умов. Це положення матиме місце після смерті заповідача і ознайомлення спадкоємця із заповітом.

    Отже, зрозуміло, що визначення «забороненої» умови не приведе до ба­жаних результатів і є недоцільним. У даній ситуації можна порадити ли­ше одне: у випадку наявності певних сумнівів слід звернутися за консуль­тацією до кваліфікованих юристів (бажано вислухати думку не одного фахівця), щоб надалі мати можливість повною мірою захистити свої права та інтереси. У такому випадку посвідчення секретних заповітів є недоціль­ним, оскільки нотаріус не зможе позитивно вплинути і «відредагувати» зміст заповіту, тобто дати корисні поради заповідачу.

   Звертаємо Вашу увагу на те, що спадкоємець не має права вимагати виз­нання умови недійсною лише на підставі того, що він, наприклад, не знав про існування такої умови, чи посилатися на те, що настання умови від нього не залежить.   Умова заповіту може бути як пов'язана, так і не пов'язана із поведінкою потенційного спадкоємця. Умова, визначена у за­повіті, має існувати на час відкриття спадщини, отже, ця вимога закону кардинально впливає на можливість отримання спадщини, тому має бути відомою спадкоємцю. Наприклад, у ч. 1 ст. 1242 ЦК до таких умов відне­сено наявність інших спадкоємців, проживання у певному місці, народ­ження дитини, здобуття освіти тощо.

    Тому щодо заповіту з умовою однозначно погодитись з авторами ЦК не­можливо, оскільки запропоновані у ст. 1242 ЦК положення досить вагомі, зокрема, для народження дитини має пройти термін у 9 місяців, для здо­буття вищої освіти 5 років тощо. Так, ці обставини без визначення кон­цепції їх застосування можуть бути просто незаконними (наприклад, забо­ронити жінці народжувати дітей або навпаки визначити їх кількість, не одружуватись тощо).

     Тому нотаріус при посвідченні таких заповітів повинен орієнтуватися, які обмеження є дозволеними, а які ні. Це дасть йому можливість попере­дити особу про майбутні негативні наслідки такої умови та на підставі йо­го неупередженості з'ясувати заповідачу незаконність зазначених ним умов щодо деяких обмежень громадянських прав спадкоємців або до поз­бавлення спадкоємця спадщини.

 Тобто умови можуть бути різні, але вони не повинні бути спрямовані «про­ти прав» спадкоємців, а навпаки, - вони мають спрямовуватись для їх же ко­ристі або на користь громадськості, держави. Наприклад, з народженням ди­тини після смерті заповідача в деяких випадках (якщо другий з подружжя, на думку заповідача, марнотрат) доцільно пов'язати окрему частину спадщи­ни, яка має бути отримана лише цією дитиною після досягнення нею пов­ноліття, а другий з подружжя може уповноважуватися за заповітом до досяг­нення дитиною повноліття отримувати тільки відсотки від вкладу у банку і використовувати їх на утримання дитини, але не знімати всієї суми тощо.

    Розглядаючи питання про певні вимоги заповідача, що стосуються умов прийняття спадщини, доцільно також передбачити випадки, коли спад­щина не буде прийнята спадкоємцями за заповітом, які не будуть погод­жуватись виконати його умови. У такому випадку треба передбачити пра­вовий механізм залучення до спадкування одного чи декількох спадкоєм­ців за законом (залежно від умов заповіту), але при посвідченні заповіту з умовою доцільно встановлювати підпризначення (див. проекти№ 18, 19).