2.6. Оголошення заповіту

Вс, 05/17/2009 - 15:15 — Консультант

 

2.6.Оголошеннязаповіту

Статтею 1250 ЦК регулюється оголошення нотаріусом секретного за­повіту.

Нотаріус, одержавши інформацію про смерть заповідача, має відкрити спадкову справу і призначити день оголошення змісту заповіту (див. про­ект № 31). Він також має розкрити конверт, у якому зберігаються відомості про тих осіб, яких заповідач запросив на оголошення змісту заповіту. Тому нотаріус має повідомляти про день і час оголошення заповіту не тільки членів сім'ї та родичів спадкодавця, а й запрошених заповідачем осіб (див.

проекти № 32, 33, 34). Ця пропозиція авторів вважається обґрунтованою, тому наводиться у контексті діяльності нотаріуса при оголошенні заповіту. Отже, день оголошення заповіту має обиратися з урахуванням можливості зробити повідомлення у друкованих засобах масової інформації.

У статті 1250 ЦК не встановлено, чи є обов'язковою явка всіх спадкоєм­ців і чи може за заявою однієї або декількох заінтересованих осіб бути пе­ренесеним день оголошення заповіту? Вважаємо, що відсутність однієї чи декількох заінтересованих осіб не може вважатися достатньою підставою для перенесення оголошення заповіту. Головним фактором у цій ситуації має бути документальне підтвердження факту повідомлення заінтересова­них осіб про оголошення заповіту.

Вважається, що достатньою є присутність хоча б двох заінтересованих осіб для того, щоб нотаріус міг оголосити секретний заповіт. Якщо за­повідач запросив лише одну особу, яка є одночасно єдиним спадкоємцем за законом, то достатньо участі в оголошенні такої особи. Відсутність усіх заінтересованих осіб має призводити до перенесення дня оголошення за­повіту.

Присутність двох незаінтересованих осіб, якими є свідки, - це додатко­ва гарантія від фальсифікації секретного заповіту.

При оголошенні заповіту важливою умовою має стати процедура роз­криття конверта, в якому зберігався заповіт. Тому вважається, що но­таріус повинен продемонструвати всім зацікавленим особам і свідкам, що конверт на момент його розкриття надійно запечатаний і скріплений підписом заповідача. У подальшому конверт разом із заповітом вважаєть­ся доцільним зберігати у спадковій справі.

Важливою умовою процедури оголошення змісту заповіту є те, що під час його оголошення складається протокол, який підписують нотаріус та свідки (див. проект № 35). Вважається, що за бажанням протокол можуть підписувати й заінтересовані особи, які вправі заносити до його змісту ви­явлені під час оголошення заповіту порушення (п. 163 Інструкції).

Якщо спадкоємці не були присутні при оголошенні заповіту, нотаріус повинен повідомити їм про їх права (див. проект № 36).

2.7. Тлумачення заповіту

Вс, 05/17/2009 - 15:16 — Консультант

 

2.7. Тлумачення заповіту

Можливі випадки, коли воля заповідача буде викладена незрозуміло або двозначно, що позбавить можливості спадкоємців та нотаріуса її вико­нати. Тому та новела, що нині має місце у ЦК, щодо тлумачення змісту за­повіту, є досить своєчасною та правильною, оскільки не передбачає мож­ливості для нотаріуса тлумачити зміст заповіту, тобто законодавчо відтво­рюється принцип безспірності нотаріального процесу.

У частині 1 ст. 1256 ЦК міститься положення про те, що тлумачення запо­віту може бути здійснене після відкриття спадщини самими спадкоємцями.

Оскільки заповідачу надано право власноручно писати заповіт, а також право на посвідчення секретного заповіту, то неважко передбачити, що де­яка частина заповітів потребуватиме тлумачення і сприйматиметься спад­коємцями по-різному.

Аналізуючи цю норму виділимо такі два аспекти:

1)   тлумачення заповіту може бути здійснено після відкриття спадщини;

2)   таке тлумачення здійснюється самими спадкоємцями.

Щодо суб'єктного складу осіб, які можуть тлумачити заповіт, то доцільно розглянути усі можливі випадки. Так, заповіт може тлумачити­ся самими спадкоємцями, коли заповідачем або ж самими спадкоємцями не призначено виконавця заповіту. Хоча у законі нічого не сказано, яким чином відбувається таке тлумачення у порядку ч. 1 ст. 1256 ЦК, але, на думку авторів, тут йдеться саме про безспірний порядок, оскільки у ч. 2 цієї самої норми йдеться про тлумачення заповіту судом у разі спору між спадкоємцями. Тобто таке тлумачення умов, на нашу думку, повинно бу­ти зафіксовано за допомогою певної процедури, оскільки волевиявлення спадкоємців щодо тлумачення умов стосується прав та обов'язків кожно­го із них щодо спадкового майна. Отже, у результаті тлумачення змісту за­повіту може з'явитися договір про конкретизацію і розподіл прав та обов'язків між усіма спадкоємцями (див. проект № 37).

Але вважаємо, що правом тлумачити заповіт володіють не тільки спад­коємці, а й усі зацікавлені і уповноважені особи, до яких треба віднести відказоодержувачів, вигодонабувачів за сервітутом та виконавців за­повіту. При тлумаченні умов заповіту можуть вирішуватися й питання про повернення боргу, тому кредитори можуть стати учасниками тлума­чення заповіту за запрошенням спадкоємців.

Щодо відказоодержувачів, то саме в їх інтересах заповідачем у заповіті робиться заповідальний відказ та ці особи можуть входити до числа спад­коємців (ч. 2 ст. 1237 ЦК ).

Щодо виконавця заповіту, то сам заповідач у заповіті за ст. 1286 ЦК мо­же доручити йому виконання заповіту, тому для виконання заповіту пот­ребується знання обсягу спадщини, кількості спадкоємців тощо. Крім то­го, виконавець заповіту при його тлумаченні має особисті інтереси і зо­бов'язаний забезпечувати дотримання останньої волі заповідача.

Тому поки положення заповіту будуть незрозумілими, виконавець чи один із спадкоємців не зможе їх виконати. Але тлумачити заповіт його ви­конавець має разом із спадкоємцем(ями) або спадкоємці разом у безспір-ному порядку (ч. 1 ст. 1256 ЦК) (див. проекти № 38, 39).

На практиці виникає запитання, а чи може нотаріус тлумачити заповіт, адже під його контролем він складався, нотаріус перевіряв його відповід­ність вимогам закону тощо. На нашу думку, нотаріус, який посвідчував заповіт, не може бути віднесеним до осіб, які вправі тлумачити заповіт. Це випливає з того, що при його посвідченні він мав можливість позитивно вплинути на зміст заповіту для того, щоб незрозумілі або двозначні поло­ження заповіту викласти належним чином, а права та обов'язки спад­коємців та відказоодержувачів однозначно конкретизувати, але цього не зробив, тому можуть мати місце ситуації, коли шляхом тлумачення він буде намагатися усунути ті помилки, які він допустив при його посвідчен­ні, а це може негативно вплинути на права спадкоємців.

Крім того, коли йдеться про права та обов'язки спадкоємців за запові­том, вони можуть як потенційні власники вирішити питання про розподіл спадщини, яка складається із прав та обов'язків, на свій розсуд, тобто за спільною їх згодою вони можуть передати майно у натурі, наприклад, буди­нок, спадкоємцеві, який його потребує, а останній компенсує їх частки у спадщині грошима. Нотаріус же - це особа, яка повинна бути неупередженою, та він і не наділений повноваженнями щодо розпорядження правами, які йому не належать, а така ситуація можлива при тлумаченні заповіту. Тому тлумачити заповіт у безспірному порядку можуть спадкоємці, вико­навець заповіту, відказоодержувач, а також вигодонабувач за сервітутом.

Якщо сторонами не буде досягнуто згоди з приводу тлумачення тих чи інших положень заповіту, зокрема один із спадкоємців вважатиме, що його права в результаті такого тлумачення порушуються, така особа вправі звернутися до суду за офіційним тлумаченням змісту заповіту (див. проект № 40).

При тлумаченні заповіту мають застосовуватися правила, встановлені уст. 213 ЦК.

На нашу думку, така справа має розглядатися у порядку окремого про­вадження, оскільки відсутня особа - відповідач, яка порушила права од­ного із спадкоємців (адже у тому, що умови заповіту викладені нечітко, винен сам заповідач). Тому особа, яка потребує тлумачення заповіту, з ме­тою захисту потенційних суб'єктивних прав та виконання обов'язків буде заявником, а інші спадкоємці будуть заінтересованими особами. Після тлумачення заповіту судом та набрання рішенням законної сили воно буде підставою нотаріусу для виконання, тобто правильного розподілу прав та обов'язків спадкоємців щодо спадкового майна і їх відображення у свідоцтві про право на спадщину.

Якщо заповіт буде посвідчено на користь однієї особи, то у випадку не­обхідності тлумачення заповіту, такий спадкоємець буде заявником, а но­таріус, який контролюватиме виконання заповіту, або виконавець за­повіту можуть бути заінтересованими особами у цій справі.

Для тлумачення умов заповіту цікавим буде проаналізувати приклад, що мав місце в практиці «Ін’юрколегії» і стосувався юридичної практики Англії. Так, громадянка Англії склала заповіт, за яким заповіла майно своїй сестрі - громадянці Радянського Союзу, яка мешкала в Москві, за умови, що спадкоємиця приїде до Лондону не пізніше ніж через десять років після її смерті. При цьому англійські правники стверджували про необхідність приїзду спадкоємиці на постійне місце проживання до Англії, а радянські - лише про тимчасовий приїзд спадкоємиці²¹. Цей ви­падок цікавий двома аспектами.

Перший полягає в тому, що практика розгляду умов заповіту та їх тлу­мачення вже застосовується в англійському правосудді, яке визначило, що в заповіті мався на увазі лише приїзд до Англії з метою особистого прийняття спадщини.

Другий аспект стосується особливої зацікавленості автора і полягає в тому, що умова заповіту визначена в часі - десять років. У нашому законодавстві і в Цивільному кодексі цей аспект взагалі не відтворено, а тому при запровадженні новітніх положень щодо умов заповіту він матиме особли­ве значення. Тобто, до якого терміну можна вимагати від спадкоємців ви­конання умов заповіту, оскільки це питання залежатиме від реальності контролю за виконанням умов заповіту спадкоємцями, можливістю оста­точного закріплення прав власності на спадкове майно. Це питання вик­ликає особливу увагу й у зв'язку з необхідністю тлумачення строків позов­ної давності.

Тому, на наш погляд, доцільним є визначити абсолютний строк позов­ної давності для умов заповіту в десять років. Тобто умови заповіту не мо­жуть виходити за строк в десять років. При цьому це положення пропо­нується поширювати не тільки на необхідність вчинення відповідних дій, що визначені в заповіті, спадкоємцями, а й на інші умови заповіту. Тут мається на увазі варіант утримання від певних дій та умови заповіту, які можуть настати або ні. Наприклад, якщо в заповіті спадкування бібліоте­ки спадкоємцями ставиться в залежність від закінчення ними певного ви­щого навчального закладу, то їх право і реальна можливість закінчення вищого навчального закладу виходить необмеженою в часі. Здійснювати контроль за місцезнаходженням, використанням або зберігати бібліотеку невизначений час реально неможливо. Тому для конкретизації та визна­чення відповідних строків у спадковому праві й було запропоновано абсо­лютний строк позовної давності, який має встановлюватись у десять років з моменту смерті спадкодавця. У разі ж виникнення спору, цей строк мо­же подовжуватись на термін розгляду справи судом та при наявності інших поважних причин.