8.4.3. Строк прийняття заповідального відказу (ст. 1271 цк)

Вс, 05/17/2009 - 22:19 — Консультант

 

8.4.3. Строк прийняття заповідального відказу (ст. 1271 цк)

 

 

У частині 1 ст. 1271 ЦК йдеться, якщо протягом шести місяців з часу відкриття спадщини відказоодержувач не відмовився від заповідального відказу, вважається, що він його прийняв. Така редакція даної статті вста­новлює пасивну поведінку відказоодержувача, оскільки на відміну від спадкоємців, відказоодержувач не повинен вчиняти будь-яких дій, щоб отримати заповідальний відказ. Це положення є позитивним щодо прав хворих відказоодержувачів, які можуть бути не здатні звернутися до нота­ріуса і висловити своє ставлення до прийняття або неприйняття запові­дального відказу.

Але автори пропонують розглядати це питання й з іншого боку, оскіль­ки відказоодержувачі можуть і не знати про свої права щодо існування за­повідального відказу на їх користь, а тому вони не здатні скористатися своїми правами за ч. 4 ст. 1238 ЦК. Зокрема, повноваження щодо повідом­лення про відкриття спадщини має лише виконавець заповіту (ст. 1290 ЦК), але він не завжди є обов'язковим суб'єктом спадкових правовідносин при спадкуванні за заповітом.

Тому вважається доцільним у цій нормі зазначити, що нотаріус та спад­коємець, на якого покладено обов'язок забезпечити виконання за­повідального відказу, зобов'язані повідомити відказоодержувача про на­лежні йому права. Такий обов'язок зумовлюватиме не тільки гарантії повідомлення відказоодержувача, айв разі несвоєчасного повідомлення спричинюватиме для зобов'язаних заповідачем спадкоємців негативний наслідок - компенсацію відказоодержувачам втрат, які можуть виникну­ти через неналежне виконання обов'язку.

Ні в ст. 1271 ЦК, ні у статтях 1237-1239 ЦК не регламентовано поло­ження про те, що, зазвичай, право на заповідальний відказ є персоніфіко­ваним і тому в разі смерті або відмови відказоодержувача від заповідаль­ного відказу його чинність втрачається, хоча зі ст. 1239 ЦК можна зроби­ти висновок про втрату ним чинності лише в разі смерті відказоодержува­ча до відкриття спадщини. Тому через відсутність чіткої регламентації умов заповідального відказу на практиці можуть виникати різні проб­лемні ситуації. Розглядаючи можливість поширення дії заповідального відказу на невизначене коло осіб, наприклад, «...гр. Петров та його дру­жина, а також нащадки отримують право за заповітом проживати в будин­ку, що передається за заповітом...» можна зробити висновок, що це питан­ня чітко не регламентоване. Однак автори вважають, що тут може застосо­вуватися аналогія закону і суттєвою перепоною для визнання зазначеної частини заповіту чинною буде ч. 1 ст. 1242 ЦК. Зокрема, умова, визначе­на у заповіті, має існувати на час відкриття спадщини, тому випадок поширення суб'єктного складу відказоодержувачів має бути окремо регла­ментовано

8.4.4. Втрата чинності заповідальним відказом (ст. 1239 цк)

Вс, 05/17/2009 - 22:20 — Консультант

 

8.4.4. Втрата чинності заповідальним відказом (ст. 1239 ЦК)

Втрата чинності заповідальним відказом за ст. 1239 ЦК відбувається лише у випадку, коли відказоодержувач помре до відкриття спадщини. Отож можна зробити висновок, що в разі відмови спадкоємця за заповітом від прийняття спадщини, заповідальний відказ продовжуватиме діяти. Це положення ускладнюватиме виконання деяких заповідальних відказів, за якими конкретний спадкоємець міг бути зобов'язаний на підставі заповіту тач. 1 ст. 1238 ЦК надати власний будинок для проживання відказоодер­жувача. Тому доцільно вирішити питання про межі заповідального відка­зу і обмежити його предмет лише спадковим майном.

Крім того, деякі автори вважають, що в разі неприйняття спадщини або в інших випадках, передбачених законом, коли буде розглядатися справа про визнання спадщини відумерлою, заповідальний відказ, предметом якого є обмежене право на річ, має трансформуватися у право власності відказоодержувача на таку річ³⁵.

Щодо ст. 1239 ЦК, яка передбачає випадок смерті відказоодержувача, на якого було покладено виконання заповідального відказу, або неприй­няття ним спадщини, то її треба узгодити з іншими правовими наслідка­ми. Так, перехід зобов'язання щодо виконання заповідального відказу до інших спадкоємців, які одержали його частку, слід узгодити також із за­гальним принципом спадкування спадщини, обтяженої заповідальним відказом, спадкоємцями за законом. Тобто треба визначитись із питан­ням - чи поширювати дію заповідального відказу на спадкування, що здійснюватиметься за законом?

Якщо буквально аналізувати ст. 1237 ЦК, то заповідальний відказ сто­сується лише спадкування за заповітом. Фактично, за ст. 1217 ЦК спадку­вання здійснюється за заповітом або за законом, а тому дія заповіту при спадкуванні за законом сумнівна. Але спадкодавцем регламентовано спад­кування обтяженої заповідальним відказом частки. Тому, на нашу думку, в разі відмови або неприйняття спадщини як призначеним, так і підпризначе­ним спадкоємцем волевиявлення заповідача все одно неможливо скасувати. Фактично, заповідач, як вище зазначалося, «обтяжив» спадщину за­повідальним відказом і немає законних підстав не рахуватись із його волею.

Отже, в цьому випадку спадкоємці за законом мають забезпечити воле­виявлення заповідача, якщо вони не є відказоодержувачами і їх спадкова частка не «поглинає» заповідального відказу. Тобто в разі одержання пра­ва власності на частину будинку, якої буде достатньо для проживання, то такий спадкоємець-відказоодержувач фактично отримує більше, ніж пе­редбачалось заповідальним відказом. Але розглянутий випадок - це лише окрема правова ситуація, в якій особа відказоодержувача збігається з особою спадкоємця за законом. Частиною 2 ст. 1237 ЦК передбачається пра­во заповідача визначати відказоодержувачів як з числа спадкоємців за за­коном, так і осіб, що не входять до числа спадкоємців за законом.

 

Отже, на наш погляд, загальним має бути принцип додержання остан­ньої волі спадкодавця-заповідача на випадок спадкування заповіданої іпадщини спадкоємцями за законом.

Так, на практиці виникає запитання: якщо до держави за чинним зако­нодавством спадщина переходить після визнання її відумерлою, то чи на пій підставі її повноважні представники будуть зобов'язані виконати зо­бов'язальний відказ? На нашу думку, при визнанні спадщини відумерлою заповідальний відказ також не може втрачати чинність. У такому випад­ку, за концепцією авторів, слід не позбавляти відказоодержувача певних нрав,

 

а навпаки - збільшувати його право. Тобто чи можна вважати спад­щину відумерлою в тому випадку, коли на неї претендує особа, яка має певні сервітутні права на це майно, хоча вони й менші, ніж право влас­ності? На нашу думку, однозначно ні. Наприклад, за заповітом такій особі надано право довічного проживання в будинку, то в цьому разі доцільним буде визначити таку послідовність у вирішенні цієї ситуації: прийняти цей будинок на баланс державної або муніципальної установи та надати пій особі право довічного проживання; надати такій особі право власності на частину цього будинку, якщо реально можна розподілити будинок в на­турі; передати повністю цей будинок у власність відказоодержувачу.

Тут мається на увазі, що в разі неприйняття спадщини спадкоємцями за заповітом та законом на державу може бути покладено обов'язок щодо виконання заповідального відказу в межах залишеної спадщини. Останнє положення зумовлює необхідність визначити правовий статус осіб, які є зідказоодержувачами на момент судового розгляду про визнання спадщи­ни відумерлою. На наш погляд, у таких справах їхній статус можна визна­чити як заінтересованих осіб, коли суд встановлюватиме їхнє волевияв­лення щодо прийняття або відмови від прийняття заповідального відказу в порядку окремого провадження, але вони можуть набувати право на по­зов, якщо звернуться з відповідною вимогою про забезпечення їхніх прав.

Отже, можна тлумачити ст. 1276 ЦК як необмежений за видом спадку­вання обов'язок всіх наступних спадкоємців забезпечити інтерес спадко­давця щодо виконання заповідального відказу.

Зі статті 1271 ЦК випливає, що також в разі відмови відказоодержува­ча від прийняття заповідального відказу, останній має припиняти свою дію. Якщо мова йде про право декількох осіб на заповідальний відказ, то він вважатиметься чинним доти, доки всі особи не відмовляться його прийняти. Слід також сказати, що за ч. 6 ст. 1224 ЦК за умов, зазначених у ст. 1224 ЦК, особа, на користь якої було зроблено заповідальний відказ, може бути усунена від такого права (див. проект № 96).