17.8.Передача спадкового майна спадкоємцям

Втр, 05/19/2009 - 16:33 — Консультант

 

17.8. Передача спадкового майна спадкоємцям

Фактично правових відносин між спадкоємцями та охоронцем спадкового майна або юридичними особами, що прийняли на зберігання окремі їзди спадкового майна, які потребують спеціального зберігання, не існує. Нотаріус вступає у правовідносини з цими суб'єктами в інтересах майбут­ніх спадкоємців. Отже, особи, що отримали свідоцтво про право на спадщину мають бути повідомлені нотаріусом про те, де знаходиться спадкове тайно або окремі його частки. Оскільки призначення охоронця майна відбувалось за ініціативою нотаріуса на підставі постанови, то доцільно та­кож нотаріусу бути присутнім при передачі майна спадкоємцям. Якщо майна при передачі не буде вистачати, то цю обставину нотаріус має посвідчити відповідним актом.

Нотаріус повинен надати спадкоємцям відповідні документи для отри­мання майна після збереження, повернути цінні папери або гроші, що булиприйняті ним на зберігання або на депозит.

А також він має повідомити які речі було відчужено або кошти спла­чено та на які витрати.

За вжиття заходів до охорони спадкового майна сплачується державне мито у розмірі 2% неоподатковуваного мінімуму доходів громадян (ДекретКабінету Міністрів «Про державне мито»).

17.9.Правові наслідки невжиття заходів до охорони спадкового майна

Втр, 05/19/2009 - 16:35 — Консультант

 

17.9.Правові наслідки невжиття заходів до охорони спадкового майна

Важливість та необхідність своєчасного вжиття заходів до охорони спадкового майна є можливість підкреслити тими негативними наслідка­ми, які можуть суттєво ускладнити правову ситуацію для спадкоємців та інших осіб.

Розглянемо реальну правову ситуацію, яка мала місце на практиці, оскільки справа розглядалася в одному із судів м. Києва. Вона має прямий зв'язок з необхідністю вжиття заходів до охорони спадкового майна, але

розглядається під іншим кутом зору. Йдеться про те, які можуть виникну­ти наслідки, якщо своєчасно не вживати правових заходів, спеціально пе­редбачених законом.

Після смерті спадкодавця Д. залишилося спадкове майно: квартира, да­ча, особисті речі у квартирі, а також значна кількість картин, які мають значну художню цінність (слід також враховувати матеріальну цінність Останнє положення зумовлювалось тим, що їх автором був спадкодавець - заслужений художник України. При цьому останні п'ять років, як було встановлено судом, вона не мешкала в належній їй за правом власності квартирі, а там проживала особа (К.), яка перебувала з нею у фактичних шлюбних відносинах, тобто проживала протягом тридцяти років з дозволу спочатку квартиронаймача, а потім власника. Не розглядаючи всіх перипетій цієї справи, звернемо увагу лише на один аспект - особа протягом шести місяців після смерті спадкодавця перебувала в її квартирі і посила­лась на те, що здійснювала догляд за квартирою та майном покійної. Чи правомірна вимога про відшкодування здійснених заходів по охорона спадкового майна, коли це відбувається за ініціативою особи, яка офіцій­но не уповноважена? При цьому слід враховувати, що така правова ситу­ація мала місце до введення у дію нового ЦК.

Враховуючи, що нотаріус не вживав заходів щодо охорони спадкового  майна, то в цьому випадку є можливість констатувати, що громадянин К. за власною ініціативою, не претендуючи на квартиру, прийняв на се­бе обов'язки «охоронця» майна. За частиною 4 ст. 556 ЦК 1963 p., спад­коємці, які прийняли спадщину, повинні були відшкодовувати витрати, яких зазнали треті особи під час охорони спадкового майна та уп­равління ним. При цьому жодних аргументів проти цієї обставини спад­коємцями не було висунуто. Отже, це положення підтверджувалося за­гальновідомим фактом про те, що фактичне перебування в квартирі - цереальний захист від посягань третіх осіб як на саму квартиру, так і на речі, що знаходилися в ній. Отже, у громадянина К., який вчасно заявивдо суду про свої вимоги, виникло право на відшкодування проведених ним дій.

Потім представники спадкоємця зробили грубу правову помилку - за порадою невідомої «юридично обізнаної» особи вони проникли у квартиру за відсутності громадянина К., обґрунтовуючи свої дії виданим свідоцтвом про право на спадщину та довіреністю щодо представництва інтересів спадкоємців. При цьому вони замінили замок на дверях і позбавили мож­ливості «охоронця» до неї входити. Отож вони зняли будь-яку відпові­дальність з «охоронця» майна за майно, що знаходилося в квартирі, оскільки не було зроблено ніякого опису, не було в цей момент свідків, не бу­ло складено акт про те, в якому стані знаходилась квартира, тощо. Слід оддати, що одночасно вони взяли на себе відповідальність за речі, які нале­жали громадянину К.

Отже, крім кримінального злочину - самоуправства, передбачене та ст. 198 КК України (що діяла до 5 квітня 2001 p.), вони явно діяли не в інтересах спадкоємців, оскільки, як з'ясувалося пізніше, не всі картини спадкодавця Д. було знайдено і позов до «охоронця» щодо повернення кар­тини стає просто неможливо довести.

З приватної бесіди із представниками спадкоємців стало зрозуміло, чому вони зробили таку правову помилку. Це насамперед зумовлюється їх юридичною неграмотністю - всім цим негативним наслідкам була можли­вість перешкодити лише поданням однієї заяви до нотаріуса з проханням вжити передбачених законом заходів до охорони спадкового майна.

До вищенаведених аргументів є можливість додати також, що цивіль­ний процес щодо розгляду цієї справи тривав понад рік, сторони вже звер­галися також із заявами про порушення кримінальних справ одна проти енної (самоуправство, крадіжка), нервовий стан всіх осіб, які брали участь у цих справах, був просто жахливим. У цьому контексті, якщо врахувати :удові та емоційні витрати, моральні обтяження сторін навіть приблизно важко уявити: по-перше, яке правове значення має своєчасне вжиття заходів до охорони спадкового майна, по-друге, які негативні наслідки може викликати невжиття заходів до охорони спадкового майна разом з юри­дичною некомпетентністю громадян, що стосується питань особливостей нотаріального процесу. Тут слід додати й те, що нотаріуси повинні пропо­нувати відповідні правові заходи громадянам, які мають сприяти їм у реалізації їхніх прав.

За таких умов до нотаріуса позов щодо невжиття заходів до охорони спадкового майна не міг бути пред'явлений спадкоємцями громадянки Д., : скільки вони не знали про відкриття спадщини протягом п'яти місяців, а надстав для відповідних висновків про необхідність вжити заходів до охо­рони спадкового майна за власною ініціативою у нього не було.

Аналізуючи яскраві промови видатних дореволюційних адвокатів, можна з впевненістю сказати, що такі випадки існували і в минулому. Гак, з аналізу промови А.Ф. Коні у справі, у якій було підроблено духов­ний заповіт, можна зробити висновок, що за тодішнім законодавством на поліцію покладався обов'язок охороняти майно померлого з дня смерті спадкодавця. При цьому на день смерті спадкодавця мав проводитися спис майна і складатися відповідний акт. Якщо ж аналізувати розгляду­вану справу щодо невжиття заходів до охорони спадкового майна поліцією, то неважко помітити значні правові ускладнення, які виникли через те, що опис майна не проводився, а акт було складено формально, в приміщенні контори і на місці огляду повноважного представника поліції не було. Правовими наслідками такої недбалості стало те, що справа розглядалася протягом 14 років і з цивільно-правового характеру перейшла на кримінальний.

У новому ЦК з'явилися новели, оскільки редакція ч. 4 ст. 556 ЦК І ґ63 р. не знайшла свого повного відбиття у ньому. Так, статтями 1284, 1285ЦК передбачається призначення охоронця спадщини лише нота­ріусом чи посадовою особою органу місцевого самоврядування з власної ініціативи або за заявою спадкоємців. При цьому такі заходи можуть вчи­нятися виконавцем заповіту, який уповноважений на виконання повнова­жень щодо охорони спадкового майна самим заповідачем (ч. 1 ст. 1284 ЦК), або ж інша особа може вживати заходів щодо охорони спадкового майна у разі відсутності спадкоємців чи виконавця заповіту, але лише на підставі укладеного нотаріусом чи посадовою особою органу місцевого са­моврядування договору на управління спадщиною з цією особою. Отож у новому ЦК порівняно із ЦК 1963 p. така охорона не може здійснюватися U власної ініціативи іншої особи, тобто крім нотаріуса, посадової особи орга­ну місцевого самоврядування, виконавця заповіту, іншої особи, але на під­ставі договору управління спадщиною.

Отже, в будь-який час право власності потребує охорони як з боку дер­жави, так і з боку уповноважених її представників, які повинні вчасне вживати заходів до охорони прав спадкодавця та належних спадкоємців. При цьому слід підкреслити саме «повинні та вчасно», оскільки порушен­ня цих умов може призвести до непередбачуваних негативних наслідків. Якщо ж ці положення порушено, то можна і водночас необхідно ставити питання про притягнення винних осіб до відповідальності.

 

Розділ УІ. Порівняльний та міжнародний аспекти спадкування